Постанова
Іменем України
15 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 758/13496/15-ц
провадження № 61-29358св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року у складі судді Васильченка О. В. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2017 року у складі колегії суддів: Усика Г. І., Невідомої Т. О., Ратнікової В. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «Перший український міжнародний банк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про визнання права порушеним, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, скасування заборони відчуження нерухомого майна, застосування наслідків недійсності правочину.
Позов обґрунтовано тим, що 24 березня 2008 року між нею та ЗАТ «Перший Український міжнародний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Перший Український міжнародний банк») укладено кредитний договір № 6137004, відповідно до якого банк зобов'язувався в порядку та на умовах визначених договором, надати позивачеві грошові кошти у розмірі 45 000,00 доларів США, з процентною ставкою у розмірі 13,99 % річних, на строк до 24 березня 2023 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 24 березня 2008 року між ПАТ «Перший Український міжнародний банк» та нею і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 6137085, за умовами якого в іпотеку передано однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що під час укладення кредитного договору відповідач порушив приписи Національного банку України та вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не надавши їй повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту, суми абсолютного подорожчання кредиту, що кредитний договір нею було укладено під впливом обману зі сторони відповідача внаслідок ведення ним нечесної підприємницької діяльності, просила суд визнати її права порушеними; визнати недійсними кредитний договір від 24 березня 2008 року № 6137004 та договір іпотеки від 24 березня 2008 року № 6137085; скасувати заборону відчуження нерухомого майна: однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , накладеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., зареєстрованого в реєстрі з № 1722; застосувати наслідки недійсності правочину, визначені статтею 216 ЦК України, а саме зобов'язати сторони повернути все, що вони отримали на виконання умов кредитного договору від 24 березня 2008 року № 6137004.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для задоволення позову по суті заявлених позовних вимог, крім того вважав за необхідне задовольнити заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційного інстанції
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2017 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду, як на підставу для відмови в позові, на застосування строку позовної давності. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що за наслідками розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення її прав відповідачем, зазначена підстава є самостійною для відмови в позові, застосування позовної давності, про сплив якої заявлено відповідачем, було б можливе лише за доведеності позову ОСОБА_1 та відсутності поважних причин для її поновлення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
07 серпня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ПАТ «Перший Український міжнародний банк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали обґрунтовану оцінку доказам, поданим позивачем.
Судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки кредитному договору, який за своїм змістом не відповідає вимогам законодавства України, порушує законні права та інтереси позивача, як споживача фінансових послуг, оскільки у ньому відсутні істотні умови договору споживчого кредиту.
Анкета-заява не надає повної та доступної інформації щодо різниці між ануїтетною та класичною схемою погашення кредиту, сумою абсолютного подорожчання кредиту при ануїтетній та класичній схемі, не містить інформації щодо умов кредитування за кредитами в гривнях, що позбавило позивача можливості здійснити свідомий вибір щодо валюти кредиту.
Судами першої та апеляційної інстанцій допущено неповне з'ясування обставин справи, які мають важливе значення для її правильного вирішення.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що суди дійшли правильного висновку, що Анкета-заява є належним та допустимим доказом інформованості позивача про наявні форми кредитування, умови отримання та користування кредитом, тариф банку, про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування, що свідчить про безпідставність вимог позивача.
Позивачу було відомо про те, що курс національної валюти щодо долара США не є незмінним, він має тенденцію постійної девальвації.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 березня 2008 року між ЗАТ «Перший Український міжнародний банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6137004, за умовами якого позивач отримала від банку кредитні кошти у розмірі 45 000,00 доларів США, з процентною ставкою 13,99 % річних, на строк до 24 березня 2023 року.
24 березня 2008 року між ЗАТ «Перший Український міжнародний банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 6137085, відповідно до якого банку передано в іпотеку однокімнатну квартиру загальною площею 31,60 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 1.1.2. договору іпотеки сторонами підписано також домовленість у формі «Суть та розмір основного зобов'язання, виконання якого забезпечується договором іпотеки», за умовами якої для повернення предмета іпотеки іпотекодавець - ОСОБА_1 має відповідно до Графіку повернення кредиту виплатити суму кредиту та сплатити проценти за його користування, який є додатком № 1 до кредитного договору від 24 березня 2008 року № 6137004.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено підстав визнання оскаржуваного кредитного договору недійсним.
Верховний Суд погоджується з вказаним висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
За змістом частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до Анкети-заяви на отримання споживчого кредиту ОСОБА_1 ознайомлена із наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку, поінформована про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування (а. с. 166), що також підтверджено пунктом 5.1. договору іпотеки від 24 березня 2008 рок у № 6137085, відповідно до якого сторони підтвердили, що вони вичерпно ознайомлені зі змістом кредитного договору, та будь-яке посилання в тексті цього договору на кредитний договір, чи окремі його положення є достатнім для включення відповідних положень в цей договір шляхом посилання. Будь-які характеристики основного зобов'язання, які не вказані у цьому договорі, вважаються погодженими сторонами шляхом посилання враховуючи їх ознайомленість з кредитним договором та згоду з усіма його умовами.
Судами першої та апеляційної також встановлено, що укладаючи оспорюваний кредитний договір в іноземній валюті, позивачу було відомо, що курс національної валюти щодо долара США не є незмінним, що він має тенденцію постійної девальвації, тому усвідомлювала можливі ризики та наслідки.
Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
З аналізу вказаної норми слід дійти висновку, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
Відповідно до частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні правовідносини.
Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 203, 215, 230 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту введення її в оману відповідачем при укладенні спірного договору.
За змістом статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману, зокрема є такою, якщо під час пропонування продукції споживачеві не надається або надається у нечіткий, незрозумілий, двозначний спосіб інформація для здійснення свідомого вибору.
Під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 в Анкеті-заяві на отримання споживчого кредиту підтвердила, що вона ознайомлена з наявними формами кредитування, умовами отримання і користування кредитом, проінформована про переваги та недоліки запропонованих їй схем кредитування, а тому доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, про безпідставність висновку судів про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності в діях банку обману, зокрема ненадання інформації щодо різниці між ануїтетною та класичною формою погашення кредитної заборгованості, є безпідставними.
Згідно із статтями 10, 57, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Отже, матеріали справи та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача під час укладання спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману. Тобто доводи касаційної скарги про недійсність умов кредитного договору з заявлених в позові підстав не знайшли свого підтвердження.
З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній частині та рішення апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року у незмінній частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко