Іменем України
15 листопада 2019 року
Київ
справа №822/1944/16
адміністративне провадження №К/9901/38591/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 822/1944/16
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року
за позовом ОСОБА_1
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявської Олени Степанівни
третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявської Олени Степанівни (далі - відповідач, Уповноважена особа Фонду), за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - третя особа, ФГВФО), у якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у прийнятті вимог ОСОБА_1 як кредитора АТ "Банк "Фінанси та кредит" та поновити строк на включення ОСОБА_1 до реєстру вимог акцептованих кредиторів Акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит" та зобов'язати відповідача внести зміни до реєстру акцептованих вкладів фізичних осіб Акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит" в частині включення ОСОБА_1 з розрахунковою сумою 258656,24 грн. до відповідної черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит" з одночасним внесенням пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в порушення норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ОСОБА_1 не включено до реєстру вимог акцептованих кредиторів Акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит". Вказала, що вона несвоєчасно звернулася з заявою у зв'язку з перебуванням за межами України та не володінням інформацією про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, опублікованою в газеті "Голос України".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем з урахуванням положень статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» №4452-VI від 23 лютого 2012 року (далі - Закон №4452-VI) вчинено всі передбачені Законом дії щодо інформування вкладників про ліквідацію Банку, а перебування позивача за кордоном не позбавляло можливості дізнатися про початок ліквідаційної процедури Банку на офіційній сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в мережі Інтернет.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного Суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Касаційна скарга подана 29 березня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 822/1944/16, витребувано матеріали справи.
Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 листопада 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 822/1944/16 та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Фінанси та кредит" укладено договір-заявку про банківський строковий вклад (депозит) № 8866/ 370-13, відповідно до якого вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті в сумі 15000,00 євро на строк з 28 серпня 2013 року по 02 вересня 2014 року.
02 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" укладено договір-заяву про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 370 днів в національній валюті № 12593/370-13, відповідно до якого вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в сумі 3000,00 грн. на строк з 02 грудня 2013 року по 07 грудня 2014 року.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 "Про віднесення ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській О.С.
На офіційному сайті Фонду за посиланням http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/145-at-bank-finansy-ta-kredyt/2635-rozpochynaiutsia-vyplaty-vkladnykam-at-bank-finansy-ta-kredyt опубліковано оголошення про те, що з 04 листопада 2015 року ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" розпочинає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 01 листопада 2015 року включно та за договорами поточного банківського рахунку.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".
01 вересня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1703, згідно якого призначено уповноважену особу та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Банк "Фінанси та кредит", визначені статтями 37, 38, 47-52, 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в тому числі підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку визначеному Законом ОСОБА_2 з 05 вересня 2016 року.
Інформацію про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, призначення уповноваженої особи Фонду та відшкодування коштів вкладникам АТ "Банк "Фінанси та кредит" опубліковано в газеті "Голос України" від 23 грудня 2015 року №242 (6246).
На офіційній сторінці в мережі Інтернет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб опубліковано інформацію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку.
У червні 2016 року представник позивача звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з заявою про повернення їй коштів.
Згідно відповіді Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30 червня 2016 року № 37-036-28693/16, уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування вищезазначених відомостей. Будь-які відомості, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними.
ОСОБА_1 у період з 14 травня 2015 року по 07 лютого 2016 року перебувала за кордоном.
Вважаючи, що строк пропущено з поважних причин, а дії відповідача щодо відмови у прийнятті вимог ОСОБА_1 як кредитора АТ "Банк "Фінанси та кредит" протиправними, позивач звернулася з позовом до суду.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що позивач, перебуваючи за кордоном, була позбавлена можливості самостійно звернутися із заявою про включення до реєстру акцептованих вимог, оскільки до 10 лютого 2016 року вона не мала представника і лише після повернення в Україну, позивачем одразу видано довіреність ОСОБА_3 .
Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
У цій справі спір виник стосовно зобов'язання відповідача внести зміни до реєстру акцептованих вкладів фізичних осіб Акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит" в частині включення ОСОБА_1 до реєстру вимог акцептованих кредиторів.
Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.
Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.
Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у прийнятті вимог ОСОБА_1 як кредитора АТ "Банк "Фінанси та кредит", поновлення строку на включення ОСОБА_1 до реєстру вимог акцептованих кредиторів Акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит" та зобов'язання відповідача внести зміни до реєстру акцептованих вкладів фізичних осіб Акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит" в частині включення ОСОБА_1 до відповідної черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит" не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_1 та юридичною особою ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду. Крім того, сторони не інформували Суд про розгляд цього спору в інших судах.
Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір може вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Важливо, що на момент розгляду цієї справи, Верховним Судом України у постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16 та від 29 березня 2017 року у справі № 910/25488/15 вже була висловлена правова позиція, яка полягає у наступному: оскільки відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства, спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16, від 13 червня 2018 року у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/2513/16.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.
Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.
Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.
Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_4 (Нідерланди), ОСОБА_8 (Швейцарія), ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), ОСОБА_7 (Фінляндія); п. 44-50).
Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).
Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв'язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, «Церква села Сосулівка проти України» № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі, оскільки правовідносини у цій справі можуть вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Чернявської Олени Степанівни, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії закрити.
Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко