Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №580/708/19
адміністративне провадження №К/9901/22610/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року (головуючий суддя - Лічевецький І.О., судді: Земляна Г.В., Мельничук В.П.) у справі №580/708/19 за позовом Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,
У лютому 2019 року Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - ПАТ «Черкасиобленерго», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просило визнати протиправними і скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 9 січня 2019 року №Ю-5728-17 та від 16 січня 2019 року №Ю-5708-17.
На обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) сформовані відповідачем після відкриття провадження у справі про банкрутство підприємства та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» застосування санкцій під час дії мораторію заборонено безвідносно до часу вчинення порушення. З-поміж іншого позивач посилався на правову позицію Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у адміністративній справі №823/2240/17 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго» до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення від 22 вересня 2017 року № 0017921300, правовідносини в якій подібні з правовідносинами, стосовно прав і обов'язків сторін в яких виник спір.
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 16 квітня 2019 року позов задовольнив частково, визнав протиправними та скасував вимоги Головного управління ДФС у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) від 16 січня 2019 року №Ю-5708-17 в частині нарахування штрафних санкцій в сумі 12246 грн 82 коп. та пені в сумі 898 грн 36 коп., від 9 січня 2019 року №Ю-5728-17 в частині нарахування пені в сумі 854 грн 82 коп. В іншій частині позову відмовив.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Черкасиобленерго» (згодом ПАТ «Черкасиобленерго»), одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Головним управлінням ДФС у Черкаській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-5728-17 від 9 січня 2019 року на суму 156904,81 грн, у тому числі 156049,99 грн недоїмка та 854,82 грн пеня; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-5708-17 від 16 січня 2019 року на суму 249754, 73 грн, у тому числі 236609,55 грн недоїмка, 12246,82 грн штрафи та 898,36 грн пеня.
Скасовуючи зазначені вимоги в частині нарахування штрафу та пені, суд першої інстанції виходив з того, що положеннями Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон №2343-XII), які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не застосовуються. При цьому суд першої інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.09.2018 у справі №823/2240/17, зазначив, що незважаючи на дію мораторію позивач зобов'язаний виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, зокрема, сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Однак, в разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску позивачу пеня та штраф, які передбачені нормами чинного законодавства, не нараховуються, оскільки законом передбачена загальна заборона на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції. На обґрунтування свого рішення посилався на те, що системний аналіз Закону №2343-XII свідчить про те, що з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, а отже дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), в тому числі і штрафних санкцій, нарахованих на підставі положень Податкового кодексу України. Колегія суддів зазначила, що такий висновок також кореспондує зі змістом частиною першої статті 23 Закону № 2343-XII, згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. З матеріалів справи вбачається, що до заборгованості, зазначеної в оскаржуваній вимозі, не включалась заборгованість, що існувала станом на дату введення мораторію, у зв'язку з чим відсутня вимога, виконання якої має зупиниться мораторієм. При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції керувався висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 812/1044/16.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ «Черкасиобленерго» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у процедурі банкрутства з 14 травня 2004 року і з цього часу введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Оскільки провадження у справі про банкрутство порушено до набрання чинності Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»» (набрав чинності 19 січня 2013 року; далі - Закон № 4212-VI), до правовідносин, що виникли між сторонами, підлягає Закон №2343-XII без врахування таких змін. При цьому, у редакції Закону до 19 січня 2013 року не було застережень, що мораторій поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.09.2018 у справі №823/2240/17 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго», і суд першої інстанції при задоволенні позову правильно її застосував.
ГУ ДФС подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову апеляційного суду - залишити без змін. На обґрунтування своєї позиції посилається на те, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон №2343-ХІІ діяв в редакції Закону №4212-VI, стаття 19 якого встановлює заборону щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення тільки вимог, на які поширюється мораторій. Оскільки строк виконання зобов'язань зі сплати єдиного внеску у позивача настав після порушення справи про банкрутство і на них мораторій не поширюється, штрафні санкції та пеня за їх невиконання контролюючим органом застосовані (нараховані) правомірно.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
19 січня 2013 року набрав чинності Закон № 4212-VI, яким Закон № 2343-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4212-VI (цим пунктом розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4212-VI доповнено згідно із Законом від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Такий зміст пункту 1-1, однак, не означає, що він поширює дію тільки на справи, які розглядаються господарськими судами. Інше суперечило б суті закону як нормативно-правового акта, який обов'язковий для всіх учасників суспільних відносин, поведінку кого він регулює, а також для всіх суб'єктів правозастосування. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі, дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини регулююються нормами Закону № 2343-ХІІ в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, оскільки провадження у справі про визнання ПАТ «Черкасиобленерго» банкрутом порушено 14 травня 2004 року.
Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі № 2343-ХІІ в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Не змінилося правове регулювання правового режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів Законом № 2343-ХІІ в редакції Закону № 4212-VI, чинній з 19 січня 2013 року.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 19 Закону № 2343-ХІІ (в редакції Закону № 4212-VI) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Абзацами третім, четвертим частини третьої цієї статті встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Окремо в частині п'ятій цієї статті міститься застереження, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.
Системний і порівняльний аналіз наведених норм свідчить, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів із набранням чинності Законом № 4212-VI не змінилося, а встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.
Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.
Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що визначено нормою абзацу п'ятого частини першої статті 38 Закону № 2343-ХІІ в редакції Закону № 4212-VI (абзац четвертий частини першої статті 23 Закону № 2343-ХІІ, чинній до 19 січня 2013 року).
Про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21 жовтня 2019 року втратив чинність Закон № 2343-ХІІ, які за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону № 2343-ХІІ.
Отже, встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону № 2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19 січня 2013 року) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 2340/4157/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення від 07.08.2018 №0096781309.
У цій постанові судова палата відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2018 року (справа № 823/2240/17) та від 14 травня 2019 року (справа № 2340/4250/18), у зв'язку з чим колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача з посиланням на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2018 року.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі №580/708/19 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
М.Б. Гусак
Є.А. Усенко ,
Судді Верховного Суду