Іменем України
07 листопада 2019 року
Київ
справа №2а-5959/12/1470
адміністративне провадження №К/9901/2829/18, К/9901/2834/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції
за участю секретаря Томах О.О.
представника позивача - Розенбойма Ю. О.,
представника відповідача - Костюкова Д.І.
касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Санта-Петрівка"
та касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області (правонаступник Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області)
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 (суддя Мороз А.О.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 (судді Косцова І.П., Турецька І.О., Стас Л.В.)
у справі № 2а-5959/12/1470
за позовом Дочірнього підприємства «Санта-Петрівка»
до Головного управління ДФС у Миколаївській області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У листопаді 2012 року Дочірнє підприємство «Санта-Петрівка» (далі - позивач, ДП «Санта-Петрівка») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, Очаківська ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.10.2012 № 0001732301, № 0001742301, № 0001752301, № 0001762301, № 0000052303, № 0002921701.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.11.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11 жовтня 2012 р. № 0001732301, № 0001742301, № 0001762301, № 0002921701, податкове повідомлення-рішення № 0001752301 визнано протиправним і скасовано в частині 5097,80 грн основного платежу і 1274,44 грн штрафу. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив змінити оскаржувані рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 11.10.2012 № 000052303 та задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач касаційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідачем під час проведення перевірки копії касових документів не витребовувалися. А надані відповідачем до заперечень копії документів не надавалися позивачем, що свідчить про неправомірне отримання чи навіть підроблення таких. Судами попередніх інстанцій не наведено мотивів неврахування доказів, оригінали яких були оглянуті судом. Наявні в матеріалах справи докази повністю спростовують вчинення позивачем порушення. Застосування до касових документів положень пунктів 44.6, 44.7 статті 44 Податкового кодексу України є безпідставним, оскільки такі документи не є документами, які підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності.
Відповідач касаційну скаргу обґрунтовує тим, що підприємством віднесено до складу витрат витрати на видобуток корисних копалин та не враховано вимоги законодавства, які передбачають, що витрати на розвідку/до розвідку, облаштування та розробку будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин підлягають амортизації. Крім цього, вказані витрати не підтверджено первинними документами. Крім того, позивачем безпідставно віднесено до складу витрат та податкового кредиту суми по господарських операціях з ТОВ «Компанія Тріадіс», ТОВ «Будтек» та ТОВ «Санта», оскільки на думку контролюючого органу, господарські операції позивача з вказаними контрагентами є безтоварними та не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. Позивачем в порушення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України сформовано податковий кредит, зазначений в рядку 24 Декларації з ПДВ за квітень 2011 року на суму 5 089 704 грн, оскільки встановлено, що такий залишок від'ємного значення сформовано за придбаними товарами/послугами, які по завершенню термінів позовної давності є неоплаченими, а відтак вважаються безоплатно отриманими. Перевіркою встановлено заниження задекларованих сум податкових зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин в сумі 746,54 грн та екологічного податку в сумі 5176, 03 грн. Також, позивачем несвоєчасно сплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 69 895,44 грн, здійснено виплату доходів фізичним особам згідно цивільно-правових договорів, при цьому не утримано податку з доходів фізичних осіб
Позивач та відповідач процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2018 касаційні скарги були передані судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав, проти доводів касаційної скарги позивача заперечував.
Представник позивача проти доводів касаційної скарги податкового органу заперечував.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача згідно із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 31.08.2012 № 480 та направлень від 31.08.2012 № 456, 457, 458, 459. 460, 461, 477 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Дочірнього підприємства «Санта-Петрівка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 28.09.2012 № 312/22-32614806 та зроблено висновок про порушення позивачем:
пункту 138.2., підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139, пункту 148.1 статті 148 Податкового кодексу України, частини 1 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 468 741грн;
частин 1, 5 статті 203, статті 210, частин 1, 2 статті 215, статей 216, 228, 626, ст. 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, яке полягало в укладенні позивачем нікчемних правочинів із ТОВ «Будтек» і ТОВ «Компанія Тріадіс»;
пунктів 198.3, 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 5 251 746 грн та завищено суму залишку від'ємного значення, який після сплати бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2011 року в сумі 5 115 338 грн;
статті 30 Кодексу України «Про надра», підпунктів 263.6.5.-263.6.9 пункту 263.6 статті 263 Податкового кодексу України, яке полягало у заниженні задекларованих податкових зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин в сумі 746,54 грн;
статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», підпунктів 240.1.1, 240.1.3 пункту 240.1 статті 240, підпунктів 242.1.1, 242.1.3. пункту 242.1 статті 242, пункту 243.4 статті 243, підпунктів 246.1.1, 246.1.2 пункту 246.1, пункту 246.5 статті 246., пунктів 249.3., 249.6. статті 249, підпункту 250.2.1 пункту 250.2 статті 250 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено задекларовані податкові зобов'язання з екологічного податку в сумі 5 176,03 грн;
пункту 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15 грудня 2004 року № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320, що полягало у неоприбуткуванні у касі готівкових коштів в сумі 30 000 грн;
пунктів 3.1., 3.2. Положення № 637, що полягало у проведенні готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, що додаються до звітів про використання коштів, на суму 248,17 грн.;
підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, а саме, в період з 1 квітня 2011 року до 30 червня 2012 року несвоєчасно сплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 69 895,44 грн;
пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України, яке полягало у здійсненні виплати доходів фізичним особам згідно договорів цивільно-правового характеру, які не є працівниками підприємства.
Всього з виплаченого доходу в сумі 7 218,33 грн. не утримано податку на доходи фізичних осіб в сумі 432,08 грн.
Крім цього, згідно підпункту 129.1.3 пункту 129.1, абзацу 3 пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України, за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб позивачу нарахована пеня в сумі 110,57 грн., із розрахунку 120% річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків-фізичних осіб, за кожний календарний день прострочення.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 11 жовтня 2012 року прийнято такі податкові повідомлення-рішення:
№ 0001732301, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 6 564 683 грн, в тому числі 5 251 746 грн - за основним платежем та 1 312 937 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;
№ 0001742301, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 130 165 грн, в тому числі 104 132 грн - за основним платежем та 26 033 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;
№ 0001752301, яким збільшено грошове зобов'язання з надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на суму 6 470, 03 грн, в тому числі 5 176,03 грн - за основним платежем та 1294 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;
№ 0001762301, яким збільшено грошове зобов'язання з плати за користування надрами місцевого значення на суму 933,18 грн, в тому числі 746,54 грн - за основним платежем та 186,64 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;
№ 0002921701, яким збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів найманих працівників в сумі 540, 10 грн, в тому числі 432,08 грн - за основним платежем та 108,02 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;
№ 0000052303, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 150 248,17 грн. за порушення Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодилася колегія суддів суду апеляційної інстанції та погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з такого.
Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем та ТОВ «Санта» 01.09.2004 укладено контракт, за умовами якого контрагент здійснює будівництво заводу з виробництва цегли і керамічних виробів.
Згаданим договором не було визначено строк виконання зобов'язання виконавцем, а строк дії договору визначено до закінчення будівництва.
19.08.2008 до даного договору складено додаткову угоду про пролонгацію договору до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
ТОВ «Санта» вимог щодо виконання умов договору до позивача не пред'являло, а отже, обчислення строку позовної давності взагалі не починалося.
04.10.2012 позивачем подано письмові заперечення на акт перевірки, до яких додано додаткову угоду до зазначеного контракту від 30 липня 2008 року, згідно якої оплата робіт, виконаних генпідрядником, але не оплачених на дату підписання цієї угоди, повинна бути проведена замовником не пізніше 31 грудня 2015 року. Отже, наведена угода фактично відстрочує здійснення позивачем платежів за контрактом до кінця 2015 року.
Відтак, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність віднесення послуг наданих ТОВ «Санта» до безоплатно отриманих.
Крім того, за правилами пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.
Відтак, вказані положення Податкового кодексу України не передбачають коригування податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість у разі проведення процедур з врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості.
Разом з тим, за правилами пункту 135.5.4 пункут135.5 статті 135 Податкового кодексу України вартість безоплатно отриманих послуг включається до складу інших доходів, які впливають на визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає помилковими висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за податковим повідомлення-рішенням № 0001732301.
Строк позовної давності щодо заборгованості позивача перед ТОВ «Санта» згідно положень частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України на час проведення податковим органом перевірки не закінчився, а тому висновки податкового органу про заниження валового доходу через не включення до його складу суми безоплатно отриманих послуг у вигляді простроченої кредиторської заборгованості по ТОВ «Санта», та, відповідно, протиправне включення сум ПДВ за вказаною угодою до податкового кредиту через відсутність факту придбання послуг (отримання їх безоплатно) є безпідставними.
Щодо взаємовідносин з ТОВ «Будтек», ТОВ «Компанія Тріадіс» та ТОВ «Санта» колегія суддів зазначає наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2011 року між позивачем та ТОВ «Будтек» укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого контрагент зобов'язувався передати позивачу товар у вигляді піддонів під цеглу.
02.03.2011 між позивачем та ТОВ «Компанія Тріадіс» укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів.
Крім цього, 01.11.2011 між позивачем та ТОВ «Санта» укладено договір підряду № 12, згідно якого контрагент зобов'язувався виконати розробку бетонних стін, розробку монолітних залізобетонних перегородок, розробку ґрунту з навантаженням на автомобілі-самоскиди екскаваторами, облаштування фундаментів з цегли керамічної, укладку стін паркану із цегли керамічної, монтаж технологічної оснастки для бокових панелей печі, технологічну оснастку, монтаж металевих елементів тунельної печі, монтаж драбин з огородженням.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).
Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).
Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Згідно із статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Крім того, пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Судами встановлено, що в матеріалах справи наявні первинні документи (їх копії), які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, а саме: договори та специфікації до них, виписки по особових рахунках, акти приймання виконаних підрядних робіт, акти здачі-прийняття робіт та техніки, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.
Реальність здійснення господарської операції повинна досліджуватися на підставі первинних документів, складених за результатами таких операцій та не може ґрунтуватися виключно на отриманій податковій інформації з баз даних податкового органу.
Верховний Суд зазначає, що непідтвердження операцій за ланцюгом постачання, відсутність основних засобів у контрагента, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.
Таким чином, в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи, як вірно встановлено судами, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог діючого на момент виникнення правовідносин законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу валових витрат відповідно до первинних бухгалтерських документів, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Контрагент позивача на час господарських взаємовідносин з позивачем був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Крім того, окремі дефекти первинних документів бухгалтерського та податкового обліку не можуть слугувати підставою для висновків податкового органу про нереальність господарської операції.
Щодо донарахування позивачу екологічного податку колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до підпункту 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.
Згідно Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 16.12.2011 №258, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях. При цьому, місця тимчасового зберігання відходів, наприклад, для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів.
Отже, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що особливістю наявних в матеріалах справи дозволів є саме тимчасове розміщення відходів в місцях, які не є місцем їх остаточного видалення (захоронення), а відтак нарахування позивачу грошових зобов'язань є безпідставним.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 00001742301, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із пунктом 148.1 статті 148 Податкового кодексу України, яка визначає, що будь-які витрати на розвідку/дорозвідку, облаштування та розробку будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин (за винятком витрат, передбачених у підпункті «з» підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 цього Кодексу) включаються до окремого об'єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, на балансі якого перебувають такі запаси (родовища), та підлягають амортизації.
Відповідно до пункту 148.2 статі 148 Податкового кодексу України, до витрат, що включаються до окремого об'єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, відносяться: витрати на придбання геологічної інформації, що є в розпорядженні інших юридичних осіб; витрати на попередню розвідку родовищ (запасів) корисних копалин, проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектні роботи, пошуково-розвідувальні, бурові та гірничі роботи, геофізичні, геохімічні та інші дослідження в межах визначеної ділянки (території); витрати на детальну розвідку родовищ (запасів), проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектування, облаштування родовищ (з будівництвом селища тощо), бурові та гірничо-прохідницькі роботи, геофізичні та інші дослідження, комплекс випробувальних робіт, технологічні дослідження тощо; витрати, пов'язані з державною експертизою та оцінкою запасів корисних копалин; витрати на розроблення техніко-економічних обґрунтувань, бізнес-планів, угод (контрактів), концесійних договорів на користування надрами тощо; витрати на проектування розробки родовищ (запасів) корисних копалин; витрати на дорозвідку родовищ (запасів) корисних копалин, що здійснюється підприємством після завершення детальної розвідки паралельно з експлуатаційними роботами в межах гірничого відводу і які супроводжуються нарощуванням запасів корисних копалин чи переведенням запасів у більш високі категорії розвіданості (включаючи виконання бурових, гірничопрохідницьких робіт тощо).
При цьому, пункт 148.2 статті 148 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік витрат, які за Податковим кодексом України підлягають амортизації, а тому всі інші витрати, пов'язані із видобутком корисних копалин, і які не передбачені вказаним пунктом, не підлягають амортизації і, відповідно, повинні бути включені до складу валових витрат.
Таким чином, вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що акт перевірки не містить доказів того, що позивач до складу своїх витрат відніс витрати із зазначених в пункті 148.2 статті 148 Податкового кодексу України видів витрат.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0001762301.
Податковий кодекс України встановлює два методи обчислення вартості видобутої корисної копалини: за фактичними цінами реалізації (ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.2. ПК України) і за розрахунковою вартістю (ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.5. ПК України). Так як позивач не здійснює продаж видобутих корисних копалин, а використовує їх як сировину для виробництва цегли, відповідно, обчислення вартості видобутих корисних копалин здійснюється ним за другим методом - за розрахунковою вартістю.
Перевіркою позивача не встановлено розбіжностей із задекларованими ним обсягами видобутої корисної копалини (показник Vмп), але сторони спору по різному обчислюють два інших показники наведеної формули.
Так, відповідач вказує на протиправне, як на його думку, недекларуванням позивачем витрат, пов'язаних із доставкою корисних копалин, але ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.5. «а» ПК України визначає, що у разі обчислення вартості відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за розрахунковою вартістю до витрат платника за податковий (звітний) період включаються: матеріальні витрати, що належать до витрат згідно з розділом III цього Кодексу, у тому числі витрати, пов'язані з виконанням господарських договорів із давальницькою сировиною, за винятком матеріальних витрат, пов'язаних, в тому числі, із транспортуванням. Разом з тим, позивач обчислював вартість видобутих корисних копалин без включення витрат на транспортування, оскільки видобуті корисні копалини використовувалися у власній господарській діяльності позивача, а тому позивач вірно не включає свої витрати на транспортування корисних копалин до формули розрахункової вартості одиниці видобутої корисної копалини.
З акта перевірки неможливо встановити, якої помилки допустився позивач при зазначенні показників витрат. В судовому засіданні представник відповідача не зміг надати відповідних пояснень.
Із змісту акту перевірки можна зробити висновок, що на думку відповідача, при обчисленні вартості видобутих корисних копалин, слід враховувати оплату праці всіх працівників підприємства позивача, тоді як останній враховував оплату праці тільки тих працівників, які безпосередньо зайняті у технологічному циклі видобутку корисних копалин. При цьому, згідно пункту «б» підпункту 263.6.5 пункту 263.6 статті 263 ПК України, у разі обчислення вартості відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за розрахунковою вартістю до витрат платника за податковий (звітний) період включаються витрати з оплати праці, що належать до витрат згідно з розділом III цього Кодексу, крім витрат з оплати праці працівників, які не зайняті в господарській діяльності з видобування відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не допущено помилки при зазначенні показників витрат.
Крім того, позивач за свій рахунок замовив геологічне вивчення родовища, що підтверджується договором підряду від 17 лютого 2011 року, укладеним позивачем із ВК «Геолог» і договором на проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин від 5 травня 2011 року, укладеним із Державною комісією України по запасах корисних копалин, відтак він на підставі пункту 263.10 статті 263 ПК України має право до ставок плати за користування надрами для видобування корисних копалин застосовувати коригуючий коефіцієнт 0,70. Зворотного податковим органом не доведено.
Також, при перевірці правильності обчислення і сплати податку на доходи фізичних осіб ОДПІ встановлено його несвоєчасне перерахування у сумі 432,08 грн. Зокрема відповідач зазначає, що в порушення пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України позивачем на підставі цивільних договорів здійснено виплату доходів фізичним особам, які не є працівниками підприємства в сумі 7218,33 грн., з яких не утримано податок на доходи фізичних осіб в сумі 432,08 грн.
Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що акт перевірки не містить інформації щодо прізвища, ім'я та по-батькові осіб, яким такий дохід виплачувався, реквізити договорів, суми коштів виплачених кожній особі та нарахованого на них податку, а також первинні документи, на підставі яких ці обставини були встановлені, - в ньому тільки констатується висновок про неутримання податку на доходи фізичних осіб в сумі 432,08 грн. і відсутні будь-які дані, які б дозволяли встановити, на підставі чого зроблено такий висновок.
Щодо доводів касаційної скарги позивача.
В силу вимог частини 2 статті 341 суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак, обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити та переоцінити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого кодексом граничного терміну подання такої звітності.
За приписами пункту 44.6 статті 44 податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що під час проведення фактичної перевірки позивач повинен був надати усі документи, які стосуються її проведення, у тому числі і документи, які б підтверджували оприбуткування готівкових коштів у повній сумі їх надходжень.
Доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 344, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційні скарги Дочірнього підприємства «Санта-Петрівка» та Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 у справі № 2а-5959/12/1470 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Судді: С.С. Пасічник
В.П. Юрченко