13 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/10887/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі за його позовом до Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Львові, про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
суддя(і) у І інстанції Качур Р.П.,
час ухвалення рішення 14 год 24 хв,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 02 жовтня 2019 року,
24 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним рішення в.о. директора Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Львові (далі - ТУ ДБР), про відмову йому у призначенні на посаду головного спеціаліста Сектору матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР та призначити на цю посаду.
Одночасно ОСОБА_1 просив поновити пропущений ним строк на звернення до адміністративного суду.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2019 року строк звернення до адміністративного суду поновлено і відкрито позовне провадження у адміністративній справі № 1.380.2019.002643.
21 червня 2019 року від ТУ ДБР надійшла заява (вх. № 21803 від 21.06.2019) про застосування процесуальних строків для звернення до адміністративного суду, передбачених частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, та залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 1.380.2019.002643 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду. При цьому суд першої інстанції виходив із наявності передбачених частиною 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для залишення без розгляду позову ОСОБА_1 з огляду на пропуск ним строку звернення до суду та відсутність будь-яких обґрунтованих підстав для визнання причин його пропуску поважними.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначену ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що 10 квітня 2019 року ним отримано лист-відмову ТУ ДБР № 4890 вих-19 від 08 квітня 2019 року, на яку 13 квітня 2019 року було подано скаргу до Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань (далі - Рада). Засідання Ради, на якому розглядалася скарга, відбулося 18 квітня 2019 року. На засіданні його запевнили у позитивному вирішенні питання. 26 квітня 2019 року Рада свою діяльність, проте рішення за наслідками засідання позивачу не надіслала.
На інформаційний запит від 18 квітня 2019 року він отримав відповідь № 04 від 24 квітня 2019 року, у якій зазначено, що спір у досудовому порядку вирішити не вдалось у зв'язку із неявкою в.о. директора ТУ ДБР.
24 травня 2019 року ОСОБА_1 подав позов до Львівського окружного адміністративного суду. Вважає, що є поважні причини для поновлення строку на звернення до суду, оскільки він скористався правом на досудове врегулювання спору, яке не було ефективним. Наполягає на необхідності врахування приписів частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України щодо використання ним досудового порядку вирішення спору.
Окрім того, наголошує, що у нього на утримання є мати - ОСОБА_2 , яка є онкохворою та постійно проживає у м. Золочів Львівської області. Згідно із довідкою голови ОСББ «Барвінок» він з серпня 2018 року по жовтень 2019 року постійно знаходиться біля своєї матері через її хворобу та не зміг врахувати всі обставини справи щодо досудового врегулювання спору та належного захисту своїх прав.
У відзиві на апеляційну скаргу ТУ ДБР просило апеляційний суд залишити вимоги апелянта без задоволення з огляду на їх безпідставність. Вважає оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим.
Позивач ОСОБА_1 та його представник у ході апеляційного розгляду підтримали, вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просили скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Представник ТУ ДБР у судовому засіданні апеляційного суду просив врахувати доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, листом ТУ ДБР від 08 квітня 2019 року ОСОБА_1 було повідомлено про відмову у призначенні на посаду головного спеціаліста Сектору матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР (а.с.19-20). Вказаний лист позивачем було отримано 10 квітня 2019 року, що ним не заперечується.
13 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії відповідача щодо відмови у призначенні його на вказану посаду до Ради.
18 квітня 2019 року на засіданні Ради було розглянуто скаргу ОСОБА_1 у його присутності. Відповідно до протоколу № 9 від 18 квітня 2019 року Рада вирішила звернутися до комітетів Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та з питань запобігання корупції, національного агентства державної служби та Генеральної прокуратури України за вказаними у скарзі фактами та для прийняття рішень в межах їхньої компетенції.
Листом від 24 квітня 2019 року № 04 Рада повідомила ОСОБА_1 , що вирішити спір у досудовому порядку не вдалось у зв'язку з неприбуттям в.о. директора ТУ ДБР і запропонувала у разі злісного невиконання рішення Ради від 18 квітня 2019 року звернутися до суду.
24 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції питання про наявність поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із позовом у цій справі оскаржуваним судовим рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Строк звернення до адміністративного суду регламентовано приписами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина 1 статті 122 Кодексу).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 Кодексу).
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень (частина 4 статті 122 Кодексу).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 Кодексу).
Учасниками справи визнається те, що спір, що розглядається, виник з приводу прийняття ОСОБА_1 на публічну службу, а отже до спірних правовідносин слід застосовувати місячний строк, передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому позивачем не заперечується те, що оскаржувану відмову відповідача у призначенні на посаду головного спеціаліста Сектору матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР у вигляді листа від 08 квітня 2019 року № 4890 вих-19 ним було отримано 10 квітня 2019 року, а отже із цієї дати слід обраховувати місячний строк звернення до адміністративного суду.
Разом із тим, відповідно до матеріалів справи позовна заява ОСОБА_1 надійшла до Львівського окружного адміністративного суду лише 24 травня 2019 року і була зареєстрована за вх. № 18081 (а.с. 10), що свідчить про пропуск позивачем місячного строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до приписів частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Позивач одночасно із подання позову звернувся до суду першої інстанції із заявою, у якій просив поновити йому пропущений строк звернення до адміністративного суду, посилаючись на досудове врегулювання спору зверненням зі скаргою до Ради на необхідність застосування тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що приписи статті 28 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Положення про Раду громадського контролю при Державному бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 року № 1086, не дають правових підстав вважати, що законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору між сторонами у цій справі і Рада є тим органом, який має повноваження щодо досудового вирішення вказаного спору.
Одночасно слід наголосити, що суд першої інстанції доречно звернув увагу на те, що у прохальній частині скарги від 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 , який не заперечує наявності у нього вищої юридичної освіти, просив Раду розглянути протиправні дії та рішення в.о. директора ТУ ДБР Стеця В.М., надати їм правову оцінку та вжити в межах компетенції заходів щодо притягнення його до встановленої законом відповідальності, а отже не просив вирішити спір щодо призначення на посаду головного спеціаліста Сектору матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР.
Відтак, апеляційний суд дійшов переконання про відсутність як правових, так і фактичних підстав для застосування до спірних правовідносин тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 не мав можливості звернутися безпосередньо до адміністративного суду у строк, передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства, або стикнувся із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення такої процесуальної дії.
Позивач у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 24 травня 2019 року не обґрунтовував своє клопотання хворобою матері - ОСОБА_2 - та потребою у її постійному сторонньому догляді, а також не подав відповідних доказів суду першої інстанції.
З урахуванням положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції було доречно враховано правові позиції Європейського Суду з прав людини, викладені у судових рішеннях у справах «Каменівська проти України», «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»), відповідно до яких право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмеженим, зокрема, встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що з урахуванням пропуску ОСОБА_1 передбаченого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства строку звернення до адміністративного суду та відсутності належних підстав для визнання причин цього пропуску поважними, його позовну заяву слід залишити без розгляду.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи дане процесуальне питання, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 1.380.2019.002643 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Постанова у повному обсязі складена 15 листопада 2019 року.