14 листопада 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3945/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/3945/19 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича про визнання протиправними та скасування постанов,
17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду за позовом до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича (відповідач, ОСОБА_2 ) , в якому просить визнати незаконними та скасувати постанови відповідача у виконавчому провадженні №60183508 від 01.10.2019: про відкриття виконавчого провадження; про стягнення з боржника основної винагороди; про звернення стягнення на майно боржника; про арешт майна боржника та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, а також визнати незаконними та скасувати обтяження, внесені приватним виконавцем до державних реєстрів у вигляді арешту нерухомого майна (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48974527 від 02.10.2019, номер запису про обтяження 33494790) та арешту рухомого майна (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер 27057346 від 02.10.2019 номер витягу 62280852).
Обставини порушення своїх прав, як боржника у виконавчому провадженні, позивач пов'язує з неправомірними, як на його думку, діями приватного виконавця з приводу прийняття до виконання, в порушення вимог ст.ст. 4, 24, 26 Закону України "Про виконавче провадження", дубліката виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 17.10.2018 за №2-1053/11, строк пред'явлення якого закінчився. Крім цього, обставини незаконності спірних постанов приватного виконавця позивач пов'язує з тим, що з 10.12.2013 його визнано банкрутом, у зв'язку з чим з цього моменту припиняється стягнення з фізичної особи-підприємця за всіма виконавчими документами. До того ж приватний виконавець наклав арешт не пропорційно сумі заборгованості, на все належне позивачу майно. На останок зазначив про відсутність підстав для стягнення основної винагороди приватного виконавця, оскільки обов'язковими умовами для цього є фактичне виконання судового рішення та вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 позовну заяву було залишено без руху у зв'язку з несплатою позивачем судового збору та наданням документів доданих до позовної заяви, які не засвідчені у відповідності до частини п'ятої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
28.10.2019 ОСОБА_1 усунув недоліки позовної заяви, у зв'язку з чим ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено її до розгляду без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
11.11.2019 до суду надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач обстоює позицію правомірності оскаржуваних рішень з огляду на відповідність виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва №2-1053 від 17.10.2018 вимогам Закону України «Про виконавче провадження». З приводу тверджень позивача про визнання його банкрутом зазначив, що відповідно до ст. 91 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття судом постанови про визнання фізичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов'язаннями фізичної особи, крім зобов'язань, не пов'язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності. Арешт майна боржника пов'язаний виключно з метою недопущення відчуження належного боржнику майна в цілях ухилення від виконання зобов'язання. Постанова про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця приймається одночасно з відкриттям виконавчого провадження та є санкцією відносно боржника, який самостійно не виконав рішення (а.с. 104-113).
Розгляд справи здійснюється судом з урахуванням особливостей провадження, визначених ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В.Л. перебуває виконавче провадження №60183508 з примусового виконання виконавчого листа №2-1053, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 17.10.2018, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанк Росії" (правонаступником якого є АТ «Сбербанк») заборгованості за кредитним договором у розмірі 6435639,04 грн (а.с. 116-117).
Як повідомив відповідач, у серпні 2012 року даний виконавчий лист був пред'явлений стягувачем до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Полтавський області до виконання (ВП №33669915).
07.10.2015 постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Полтавський області виконавчий лист №2-1053 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернутий стягувачу у зв'язку з відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення та направлений поштовим зв'язком на його адресу (а.с. 73).
При поштовій пересилці виконавчий документ було втрачено з незалежних від стягувача причин. З огляду на це, 10.05.2018 АТ "Сбербанк" звернувся до Шевченківського районного суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа по справі №2-1053/11.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21.08.2018 вказану заяву було задоволено (а.с. 121-122) та видано 17.10.2018 стягувачу дублікат виконавчого листа №2-1053/11.
Внаслідок пропуску строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, АТ «Сбербанк» звернувся до суду за поновленням такого строку.
Ухвалою від 10.12.2018 Шевченківський районний суд м. Києва у справі №2-1053/11 визнав поважною причину пропуску строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання та поновив строк його пред'явлення (а.с. 123-125).
ОСОБА_1 оскаржив вказану ухвалу до Київського апеляційного суду. Проте останній постановою від 30.05.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10.12.2018 - без змін (а.с. 126-128).
Виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-1053/11, виданого Шевченківським районним судом м. Києва від 17.10.2018, було розпочате за заявою АТ «Сбербанк» (а.с. 118-120) постановою приватного виконавця Скрипника В.Л. від 01.10.2019 про відкриття виконавчого провадження №60183508 (а.с. 138), якою також постановлено стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у порядку статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Цього ж дня приватним виконавцем були винесені постанови:
- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою стягнуто з боржника витрати на проведення виконавчих дій в сумі 256,00 грн (а.с. 140);
- про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 643 563,90 грн (а.с. 141);
- про арешт майна боржника, якою приватним виконавцем накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, належне боржнику (а.с. 143);
- про звернення стягнення на майно боржника, якою звернуто стягнення на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику (а.с. 144).
Означені постанови боржник отримав 08.10.2019 (а.с. 30) і не погоджуючись з їх правомірністю, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Надаючи правову оцінку правомірності постанови приватного виконавця Скрипника В.Л. у виконавчому провадженні №60183508 від 01.10.2019 про відкриття виконавчого провадження, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною другою цієї ж статті визначено обмеження права приватного виконавця на примусове виконання рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю (ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VIII).
Приймаючи до виконання виконавчий лист №2-1053/11, виданий Шевченківським районним судом м. Києва 17.10.2018, відповідачем не було встановлено жодної із передбачених частиною четвертою статті 4 Закону №1404-VIII підстав, за яких виконавчий документ повертається стягувачу.
Не встановлено таких підстав і судом.
У позовній заяві ОСОБА_1 наголошує на тому, що приватний виконавець в порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження" відкрив виконавче провадження за виконавчим листом, строк пред'явлення якого закінчився більше 6 років тому.
Дійсно, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Полтавській області Приймак О.В. від 07.10.2015 ВП №33669915 виконавчий лист №2-1053/11, виданий Шевченківським районним судом міста Києва 12.07.2012, повернуто стягувачу - ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» (а.с. 73). У вказаній постанові державним виконавцем зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 07.10.2016.
Оцінюючи правомірність дій приватного виконавця Скрипника В.Л. щодо прийняття до примусового виконання дубліката виконавчого листа №2-1053/11, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 17.10.2018, суд виходить з такого.
Як визначено частинами першою, другою статті 12 №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
До того ж, пунктом 5 Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом (тобто до 05.10.2016), пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
При цьому, строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Оскільки пред'явленням до виконання виконавчого документу вищевказаний строк переривається, і він починає обраховуватися з початку з часу повернення виконавчого документу стягувачу (в даному випадку з 08.10.2015), на час набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 строк пред'явлення до виконання виконавчого листа по справі №2-1053/11 ще не минув.
Відтак вищевказані положення Закону розповсюджуються й на дані правовідносини.
Таким чином, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа було збільшено до 07.10.2018.
Зважаючи на наведене, на час звернення банку до суду в травні 2018 року із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, строк пред'явлення його до виконання ще не був вичерпаний.
Проте, даний дублікат виконавчого листа фактично було отримано банком вже після сплину строку пред'явлення його до виконання, що було визнано поважною причиною пропуску встановленого строку та обумовило наявність достатніх підстав для поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10.12.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 30.05.2019.
Відтак, констатувавши відповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону №1404-VIII, у тому числі в частині його чинності, приватний виконавець не мав правових підстав для повернення виконавчого листа по справі №2-1053/11 (його дубліката) без прийняття його до виконання, оскільки в силу вимог Закону був зобов'язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, приватний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства та мав усі законні підстави для відкриття виконавчого провадження на підставі поданого стягувачем виконавчого документа, у зв'язку з чим твердження позивача щодо неправомірності таких дій відповідача суд визнає спростованими.
Інше твердження позивача щодо протиправності прийнятих постанов у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа по справі №2-1053/11 зводиться до того, що з 10.12.2013 ОСОБА_1 визнаний банкрутом, на підтвердження чого надав до матеріалів позовної заяви копію постанови Господарського суду Харківської області від 10.12.2013 у справі №922/4587/13 (а.с. 33-40). Вказав, що станом на сьогодні дана господарська справа не закінчена. До того ж, ПАТ "Сбербанк" є одним з кредиторів у справі про банкрутство, а звернувшись до приватного виконавця про примусове виконання виконавчого листа по справі №2-1053/11 стягувач фактично ініціював паралельне виконавче провадження одночасно з процедурою банкрутства, що прямо заборонено нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Перевіряючи наведені позивачем обставини, суд встановив, що дійсно, постановою Господарського суду Харківської області від 10.12.2013 у справі №922/4587/13 визнано фізичну особу-підприємця Бабич Ігора Юрійовича, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого як суб'єкт підприємницької діяльності Виконавчим комітетом Харківської міської ради 05.12.1996, адреса: 61000, м. Харків, пр. Перемоги, буд. АДРЕСА_1 , кв. 143 - банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру (ЄДРСР №36269127).
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень суд з'ясовав, що станом на момент розгляду даного публічно-правового спору справа про банкрутство ОСОБА_1 не завершена.
Однак, суд звертає увагу на положення статті 91 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до частини п'ятої якої, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання фізичної особи - підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, крім іншого, припиняється стягнення з фізичної особи - підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, та за вимогами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
Як встановлено судом вище, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13.12.2011 у справі №2-1053/11 стягнення заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ "Дочірній Банк Сбербанк Росії" здійснювалося саме з фізичної особи ОСОБА_1 , а не з фізичної особи-підприємця.
Згідно зі статтею 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності. При цьому, відповідно до ст. 327 цього ж Кодексу виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
На примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі №2-1053/11 від 13.12.2011 видано саме виконавчий лист, а не наказ господарського суду, що свідчить про те, що заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 перед стягувачем ніяким чином не пов'язана із здійсненням ним підприємницької діяльності.
В свою чергу позивач не довів, що кредит від ПАТ "Дочірній Банк Сбербанк Росії", за яким виникла заборгованість, пов'язаний зі здійсненням ним господарської діяльності.
Тож обмеження щодо стягнення з фізичної особи за всіма виконавчими документами, встановлені статтею 91 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в даному випадку на позивача не поширюються.
Надаючи оцінку правомірності постановам приватного виконавця Скрипника В.Л. від 01.10.2019 про арешт майна боржника та про звернення стягнення на майно боржника з огляду на їх пов'язанність, суд встановив наступне.
Позивач у позовній заяві вказує, що всупереч Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець наклав арешт на все належне ОСОБА_1 майно, хоча мав би обмежитися таким майном в межах суми заборгованості.
Суд з'ясував, що відкривши виконавче провадження №60183508 з примусового виконання виконавчого листа №2-1053/11, приватний виконавець Скрипник В.Л. в цей же день виніс постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно належне боржнику (а.с. 143). На підставі даної постанови приватний виконавець вніс до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи від 02.10.2019 про обтяження у вигляді арешту нерухомого та рухомого майна ОСОБА_1 (а.с. 145-146).
Частиною першою статті 48 Закону №1404-VIII передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Як зазначено в частині шостій статті 48 Закону №1404-VIII, стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
Згідно з частинами першою-другою статті 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Проаналізувавши наведені норми Закону та фактичні обставини справи, суд зазначає, що застосувати пропорцію у такому разі можливо лише за умови обізнаності виконавця про склад майна боржника та його вартість.
Звідси, очевидним є висновок про те, що боржник у такому разі не позбавлений можливості та права повідомити виконавця про наявне у нього майно, на яке можливо накласти арешт для дотримання пропорції з борговими зобов'язаннями. Однак боржник ОСОБА_1 жодних дій і навіть спроб задля цього не вжив.
Відтак, приватний виконавець за відсутності будь-якої інформації про склад майна недобросовісного боржника правомірно застосував арешт до всього рухомого та нерухомого майна у відповідності до вимог ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" з метою забезпечення реального виконання рішення суду, неможливості відчуження, вилучення чи розтрати майна боржником.
Позовні вимоги про визнання незаконними та скасування обтяжень, внесених приватним виконавцем до державних реєстрів у вигляді арешту нерухомого майна (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48974527 від 02.10.2019, номер запису про обтяження 33494790) та арешту рухомого майна (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер 27057346 від 02.10.2019 номер витягу 62280852) є похідними від вимоги про визнання протиправною та скасування постанови від 01.10.2019 про арешт майна. Тож, враховуючи правомірність постанови про арешт, похідні вимоги щодо зняття обтяжень з такого майна задоволенню не підлягають.
Оцінюючи постанову приватного виконавця Скрипника В.Л. від 01.10.2019 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 643 563,90 грн на предмет її правомірності, суд встановив наступне.
При відкритті провадження у справі приватний виконавець Скрипник В.Л. виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 643 563,90 грн.
ОСОБА_1 у позовній заяві заперечував законність вищевказаної постанови з тих міркувань, що стягнення винагороди виконавця передбачає дві обов'язкові умови, як то фактичне виконання судового рішення та вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
У зв'язку з цим суд зазначає, що за приписами частин першої-третьої статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1404-VIII основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Частинами першою та другою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (абзац 2 ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII).
Таким чином, основна винагорода носить той самий характер санкції як і виконавчий збір для боржника, який самостійно (до моменту відкриття виконавчого провадження) не виконав рішення.
Аналізуючи положення статей 26, 27 Закону № 1404-VIII суд дійшов висновку про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа. Тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
Посилання позивача на те, що обов'язковими умовами для стягнення основної винагороди за аналогією з виконавчим збором, є фактичне виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень є необґрунтованими, оскільки виходячи із вищенаведених положень діючого законодавства, стягнення з боржника основної винагороди в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком приватного виконавця.
Аналогічної позиції дотримується і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своєму рішенні у справі №812/1413/17 від 13.03.2019 (ЄДРСР №80481534).
Перевіряючи постанову приватного виконавця Скрипника В.Л. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 01.10.2019 на предмет її законності, суд не встановив порушень ст. 42 Закону № 1404-VIII при її складенні, а тому позовна вимога про її скасування задоволенню не підлягає, як і всі інші.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність заявленого позову в цілому, оскільки оскаржувані постанови приватного виконавця Скрипника В.Л. ґрунтуються на приписах Закону №1404-VIII, тоді як твердження позивача про їх протиправність не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду даної адміністративної справи.
Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позову.
У зв'язку з цим суд залишає позов ОСОБА_1 без задоволення у повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича (вул. Академіка Маслова, 15/4, м. Кременчук, Полтавська область, 39605) про визнання протиправними та скасування постанов залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його підписання з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Cуддя Є.Б. Супрун