Рішення від 13.11.2019 по справі 420/3341/19

Справа № 420/3341/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Військово-Морських Сил Збройних Сил України про визнання протиправними дій та відмови щодо виплати проіндексованого середнього заробітку, стягнення коштів, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Військово-Морських Сил Збройних Сил України, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача відносно позивача, стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- визнати протиправною відмову відповідача щодо виплати проіндексованого середнього заробітку позивача за період затримки (з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року) остаточного розрахунку при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача проіндексований середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року в сумі 207958,32 грн.

Ухвалами суду від 24.06.2019 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; від 15.08.2019 року: розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження; від 05.09.2019 року: відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

В судове засідання 28.10.2019 року сторони та/або їх представники не з'явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду. (а.с.116-117)

23.10.2019 року позивачем до суду подано заяву, вхід. № ЕП/7993/19, в якій останній просить продовжити розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження. (а.с.118)

28.10.2019 року представником відповідача до суду подано заяву, вхід. № 38772/19, в якій останній просить розглянути справу у порядку письмового провадження, без його участі. (а.с.119)

Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно зі змістом позовної заяви та відповіді на відзив, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, із зазначенням таких фактичних обставин:

- позивач проходив військову службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України та наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.09.2017 року № 139 був звільнений з військової служби у запас за пунктом «а» статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту) з урахуванням пункту 2 розділу 2 «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби». Наказом Командування Військової Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 07.09.2017 року № 182 позивача виключено зі списків особового складу і знято з усіх видів забезпечення;

- грошове забезпечення до дня звільнення з військової служби нараховувалось та виплачувалось у військовій частині НОМЕР_1 . Так, під час звільнення з військової служби у запас в порушення вимог абзацу 3 пункту 242 Розділу Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 та Наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 07.09.2017 року № 182, позивачу не було своєчасно виплачено (в день звільнення) грошова допомога при звільненні з військової служби у сумі 85021,00 грн. та грошову компенсацію замість речового майна у сумі 29372,60 грн.;

- військовою частиною НОМЕР_1 було проведено з позивачем розрахунок по вказаним виплатам лише 12.09.2017 року по вихідній допомозі при звільненні та 08.12.2017 року по грошовій компенсації за речове майно;

- позивач вважає дії військової частини НОМЕР_1 протиправним та таким, що суперечать статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- несвоєчасний розрахунок позивача при звільненні доводить, що військова частина НОМЕР_1 не виконала свої зобов'язання та порушила його законне право щодо отримання остаточного розрахунку в строки, визначені законодавством;

- в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», військова частина НОМЕР_1 не виплатила індексацію грошового забезпечення у сумі 20439,61 грн. за період з 01.01.2016 року по 07.09.2017 року. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.208 року по справі № 815/2430/18 суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 07.09.2017 року. Кошти було перераховано на картковий рахунок 19.12.2018 року;

- 10.04.2019 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з проханням про виплату йому проіндексованого середнього заробітку за час затримки розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року у сумі 207958,32 грн., однак була надана відповідь, що законі підстави для задоволення вимоги по вищевказаній виплаті відсутні;

- позивач вважає відмову в нарахуванні та виплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку необґрунтованою, оскільки особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням;

- Законами та нормативно-правовими актами, що являються спеціальним законодавством, встановлено порядок оплати праці (грошового забезпечення) та порядок вирішення спорів щодо оплати праці, проте не врегульовано питання відповідальності роботодавця за затримку остаточного розрахунку при звільненні з військової служби (факт не здійснення остаточного розрахунку при звільненні було доведено ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 року по справі № 815/2430/18);

- Верховний суд України у постанові від 17.02.2015 року по справі № 21-8а15, з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом, пріоритетним є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така ж правова позиція щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах міститься у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 805/79/16-а, від 23.06.2015 року у справі № 21-63а15, від 01.03.2018 року по справі № 806/1551/17;

- отже, до правовідносин, щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні військовослужбовців необхідно застосувати норми Кодексу законів про працю України. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму;

- при наявності спору про розмір належним звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору;

- Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 року по справі № 1-13/2013 зазначив, що у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (зі змінами) необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Аналізуючи вищезгадані норм матеріального права Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року по справі № 21-1765а15, прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, за висновками Верховного Суду України не проведення з вини власника або уповноваженого органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплатити працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку;

- після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належним працівникові при звільненні сум;

- обчислення суми середнього заробітку здійснювалось в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та на підставі довідки від 10.10.2017 року № 139/334. До розрахунку приймалися розміри нарахованого грошового забезпечення за липень та серпень 2017 року (два місяці які передували місяцю звільнення). Таким чином, середньомісячний заробіток склав: (11829,01+11829,01)/2=11829,01 грн. Розрахунок за період затримки: з 08.09 по 30.09.2017 року (23 дні): 11829,01/30*23 = 9068,91 грн.; з жовтня 2017 року по листопад 2018 року (14 місяців): 11829,01*14=165606,14 грн.; з 01.12 по 18.12.2018 року (18 днів): 11829,01/31*18=6868,46 грн.; всього середнього заробітку: 181543,51 грн.;

- посадовими особами військової частини НОМЕР_1 , безпідставно порушено право позивача на отримання проіндексованого середнього заробітку за час затримки розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року у сумі 207958,32 грн.;

- правовідносини стосовно оплати праці та отримання інших належних йому виплат виникли виключно з військовою частиною НОМЕР_1 , як з уповноваженим на певні функції органом розпорядника бюджетних коштів вищого рівня;

- позивач не оскаржував виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та зняття з усіх видів забезпечення. ОСОБА_2 не має будь-яких претензій до командування військової частини НОМЕР_2 стосовно проходження ним військової служби, звільнення чи виключення його зі списків особового складу частини, оскільки звернувся до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів, що виключно стосується несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та виплати проіндексованого середньомісячного заробітку за період затримки;

- відповідачем було проігноровано вимоги наказу Міністерства Оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України на деяким іншим особам», в якому конкретно зазначається, що саме абзац 2 пункту 7 визначає розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата;

- таким чином, розрахунок здійснено вірно у відповідності до вимог чинного законодавства, що обґрунтовано вищенаведеними нормативними актами;

- стосовно посилань на постанову Верховного Суду відповідач не звернув увагу на те, що по вказаним справам позовні вимоги позивачів не були задоволенні у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи відомостей, на підставі яких здійснюється розрахунок компенсації виплати у разі порушення права звільненого працівника на оплату праці (п. 4 постанови Верховного Суду України від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16);

- під час остаточного розрахунку при звільненні, в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», військова частина НОМЕР_1 не виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 20439,61 грн. за період з 01.01.2016 року по 07.09.2017 року, що стало предметом судового спору (справа № 815/2430/18). В результаті ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 року по справі № 815/2430/18 суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 07.09.2017 року. Кошти було перераховано на картковий рахунок 19.12.2018 року у сумі 20439,61 грн. Тобто, остаточний розрахунок при звільненні було проведено з позивачем 19.12.2018 року;

- 10.04.2019 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_3 з проханням про виплату проіндексованого середнього заробітку за час затримки розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року у сумі 207958,32 грн., як того вимагає норма статті 117 Кодексу законів про працю України. Однак, позивачу була надана відповідь, що законні підстави для задоволення вимоги по вищевказаній виплаті відсутні, яку позивач вважає протиправною.

Згідно з відзивом на позовну заяву та заперечень щодо відповіді, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, із зазначенням таких фактичних обставин:

- наказ Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 07.09.2017 року № 182 про виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення не оскаржується та не оскаржувався раніше, а також те, що з рапортом з приводу не включення його зі списків особового складу частини не звертався, таким чином позивач погодився на виключення зі списків особового складу військової частини, що в свою чергу, виключає неправомірність дій військової частини;

- в позовній заяві позивач посилається на положення статті 117 Кодексу законів про працю України, в якій йдеться про відповідальність власника або уповноваженого ним органу. Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що позивач був звільнений з військової служби наказом командувача Військово-Морських Сил України, а тому проходив військову службу у Командуванні Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Відповідно до вказівки помічника командувача з фінансово-економічної роботи Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 02.11.2015 року № 154/24/2-4, з 01.01.2015 року військову частину НОМЕР_2 Військово-Морських Сил Збройних Сил України (Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України) було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . Отже, ОСОБА_2 проходив військову службу на посаді офіцера відділу планування розвідки розвідувального управління штабу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 не перебував, а тому командир військової частини НОМЕР_1 , у розумінні статті 117 Кодексу законів про працю України не був по відношенню до позивача власником або уповноваженим органом (роботодавцем). Перебування Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 не дає жодних підстав вважати останню по відношенні до особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України - роботодавцем у розумінні Кодексу законів про працю України;

- відповідно до пункту 34 постанови Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати;

- відповідач із посиланням на пункт 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року (зі змінами) вказує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є виплатою разового характеру та не підлягає індексації;

- на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року у справі № 815/2430/18, яке було залишено без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 року, військовою частиною НОМЕР_1 було проведено фактичний розрахунок із позивачем 19.12.2018 року;

- згідно з постановою Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належить йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим порушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, який є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальним є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку;

- посилання позивача щодо свого розрахунку з посиланням на вимоги наказу Міністерства оборони України «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 року № 260 жодним чином не спростовують твердження відповідача зазначені у відзиві, адже позивач замість розміру середньоденного грошового забезпечення визначив середньомісячний, також вище зазначений наказ жодним чином не регулює питання щодо порядку розрахунку розміру середньомісячного заробітку за період затримки остаточного розрахунку при звільненні;

- для єдиної правозастосованої практики враховуються саме правові позиції Верховного Суду, а не факт задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог;

- виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку № 100. Інших правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбачених Порядком № 100 позивачем зазначено не було. При цьому, звільнення позивача з військової служби відбулося законно, наказ про виключення зі списків особового складу позивачем не оскаржувався та останньому при звільненні не було виплачено лише індексацію грошового забезпечення, розрахунок по всім іншим виплатам проведений.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 04.09.2017 року № 139 звільнено з військової служби у запас за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту): капітана 3 рангу ОСОБА_2 , офіцера відділу планування розвідки розвідувального управління штабу Командування, чинність контракту припиняється з моменту видання наказу командира (по стройовій частині) про виключення зі списків військової частини. (а.с.16)

Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 07.09.2017 року № 182 ОСОБА_2 , звільненого наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 4 вересня 2017 року № 139, зокрема, з 7 вересня 2017 року виключено зі списків особового складу Військово-Морських Сил Збройних Сил України та знято з усіх видів забезпечення. (а.с.17)

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 5 липня 2018 року по справі № 815/2430/18, яке набрало законної сили 18.09.2018 року (а.с.121-124), зокрема:

- адміністративний позов ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 - задоволено;

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 (код НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 07.09.2017 року та зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року по справі № 815/2430/18 виправлено описку, допущену в тексті резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року, виклавши зобов'язальну частину рішення окремим абзацом, наступного змісту:

- «Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (код НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 07.09.2017 року».

Відповідно до Виписок АТ КБ «Приватбанк» від 29.05.2019 року по картці/рахунку позивача в національній валюті (а.с.21-23):

- за період 12.09.2017 - 12.09.2017: цільові надходження у валюті рахунку - 86464,37 грн.;

- за період з 08.12.2017 - 08.12.2017: цільові надходження у валюті рахунку - 28932,01 грн.;

- за період з 19.12.2018 - 19.12.2018: цільові надходження у валюті рахунку - 20133,02 грн.

10.04.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Командира військової частини НОМЕР_1 із зверненням (а.с.12-14), в якому зазначив, зокрема:

- капітан 3 рангу запасу ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (на фінансовому забезпеченні знаходився у військовій частині НОМЕР_1 ). Відповідно до наказу командувача Військово-Морських Сил ЗС України від 04.09.2017 року № 139 позивача було звільнено у запас, а на підставі наказу Командування Військово-Морських Сил ЗС України від 07.09.2017 року № 182 виключено зі списків особового складу частини;

- в своїй заяві від 13.10.2017 року позивач просив провести з ним остаточний розрахунок, а саме виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 07.09.2017 року. У виплаті позивачу було відмовлено;

- для урегулювання даного питання позивач звернувся до суду. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2018 року по справі № 815/2430/18 суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 07.09.2017 року. Кошти було перераховано на картковий рахунок 19.12.2018 року;

- відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим та речовим забезпеченням;

- таким чином, у судовому порядку позивачем було доведено, що військова частина НОМЕР_1 по всім видам забезпечення остаточно не розрахувалася;

- у зв'язку з вищевказаним просив виплатити йому проіндексований середній заробіток за час затримки розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року у сумі 207958,32 грн.;

- обчислення суми середнього заробітку здійснювалось у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та на підставі довідки від 10.10.2017 року № 139/334. Тож до розрахунку приймалися розміри нарахованого грошового забезпечення за липень та серпень 2017 року. Таким чином, середньомісячний заробіток склав: (11829,01+11829,01)/2=11829,01 грн.;

- розрахунок за період затримки: з 08.09 по 30.09.2017 року: 11829,01/30*23=9068,91 грн.; з жовтня 2017 року по листопад 2018 року: 11829,01*14=165606,14 грн.; з 01.12 по 18.12.2018 року: 11829,01/31*18=6868,46 грн.; разом середнього заробітку: 181543,51 грн.;

- при розрахунку індексації бралася до уваги довідка від 18.01.2018 року № 10 де останнім базовим місяцем є вересень 2014 року. Індексація за період з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року порахована за допомогою калькулятора індексації, розміщеного за посиланням https://services.dtkt.ua/calculators/salary та складає 26414,81 грн.;

- до звернення додано розрахунок індексації середнього заробітку на 1 аркуші в 1 примірнику.

Листом від 08.05.2019 року № 817 (а.с.15) Військова частина НОМЕР_1 , розглянувши звернення з проханням виплатити проіндексований середній заробіток за час затримки розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року у сумі 207958,32 грн., повідомила ОСОБА_2 , зокрема, що:

- на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року у справі № 815/2430/18, індексацію грошового забезпечення було виплачено 19.12.2018 року, а тому жодної заборгованості перед позивачем у військовій частини НОМЕР_1 не рахується;

- вимогами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини, направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату з вибраним місцем проживання. Особи, звільненні з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди з списків особового складу військової частини;

- однак, позивачем наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення в судовому порядку не оскаржувався, а від так усі необхідні розрахунки з позивачем було проведено;

- таким чином, законні підстави для виплати ОСОБА_2 проіндексованого середнього заробітку за час затримки розрахунку з 08.09.2017 року по 12-8.12.2018 року у сумі 207958,32 грн. відсутні.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та з відмовою відповідача щодо виплати проіндексованого середнього заробітку позивача за період затримки (з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року) остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.25-27):

- довідки про грошове забезпечення, з якого відраховується єдиний соціальний внесок від 10.10.2017 року № 139/334;

- довідки про розмір грошового забезпечення за 2014-2017 роки від 18.01.2018 року № 10);

- довідки про розміри індексації грошового забезпечення за 2014-2017 роки позивачу від 18.01.2018 року № 10;

- розрахунку індексації середнього заробітку за період з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року, здійсненого позивачем 03.06.2019 року з допомогою калькулятора індексації: https://services.dtkt.ua/calculators/salary, на загальну суму 26414,81 грн.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії (а.с.44-46):

- листа фінансово-економічного управління Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 02.01.2015 року № 154/24/2-4;

- рапорту ОСОБА_2 від 07.09.2017 року;

- платіжної відомості 12/ ПриватБанку щодо індексації сум грошового забезпечення військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) грудень 2018 року, щодо позивача на суму 20133,02 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частинами 1 та 3 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Кодексом Законів про працю України від 10.12.1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України); законами України: «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII); «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII); «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III (далі - Закон № 2017-III); Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки; доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею 18 Закону № 2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з Індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) Індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсій, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених судом обставин, а саме:

Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 04.09.2017 року № 139 звільнено з військової служби у запас за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту): капітана 3 рангу ОСОБА_2 , офіцера відділу планування розвідки розвідувального управління штабу Командування, чинність контракту припиняється з моменту видання наказу командира (по стройовій частині) про виключення зі списків військової частини.

Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 07.09.2017 року № 182 ОСОБА_2 , звільненого наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 4 вересня 2017 року № 139, зокрема, з 7 вересня 2017 року виключено зі списків особового складу Військово-Морських Сил Збройних Сил України та знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 5 липня 2018 року по справі № 815/2430/18, яке набрало законної сили 18.09.2018 року, зокрема:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 (код НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 07.09.2017 року та зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року по справі № 815/2430/18 виправлено описку, допущену в тексті резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року, виклавши зобов'язальну частину рішення окремим абзацом, наступного змісту:

- «Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (код НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 07.09.2017 року».

Відповідно до Виписок АТ КБ «Приватбанк» від 29.05.2019 року по картці/рахунку позивача в національній валюті:

- за період 12.09.2017 - 12.09.2017: цільові надходження у валюті рахунку - 86464,37 грн.;

- за період з 08.12.2017 - 08.12.2017: цільові надходження у валюті рахунку - 28932,01 грн.;

- за період з 19.12.2018 - 19.12.2018: цільові надходження у валюті рахунку - 20133,02 грн.

10.04.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Командира військової частини НОМЕР_1 із зверненням, в якому просив виплатити йому проіндексований середній заробіток за час затримки розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року у сумі 207958,32 грн.

Листом від 08.05.2019 року № 817 військова частина НОМЕР_1 , розглянувши звернення з проханням виплатити проіндексований середній заробіток за час затримки розрахунку з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року у сумі 207958,32 грн., повідомила ОСОБА_2 , зокрема, що:

- на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року у справі № 815/2430/18, індексацію грошового забезпечення було виплачено 19.12.2018 року, а тому жодної заборгованості перед позивачем у військовій частини НОМЕР_1 не рахується;

- вимогами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини, направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату з вибраним місцем проживання. Особи, звільненні з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди з списків особового складу військової частини;

- однак, позивачем наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення в судовому порядку не оскаржувався, а від так усі необхідні розрахунки з позивачем було проведено;

- таким чином, законні підстави для виплати ОСОБА_2 проіндексованого середнього заробітку за час затримки розрахунку з 08.09.2017 року по 12-8.12.2018 року у сумі 207958,32 грн. відсутні.

Проте, по-перше, слід зазначити, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Поширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, остаточного розрахунку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці (грошове забезпечення) військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 року по справі № 806/1899/17 (адміністративне провадження № К/9901/2433/17), від 08.02.2018 року по справі № 805/977/16-а, тощо.

З встановлених судом обставин вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 19.12.2018 року, тобто не у день звільнення (07.09.2017 року), чим порушено вищенаведені вимоги ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116, 117 КЗпП України, період затримки розрахунку з позивачем складає з 08.09.2017 року по день фактичного розрахунку - 19.12.2018 року.

При цьому жодних доводів та/або доказів щодо відсутності вини відповідача у невиплаті позивачу, як звільненому працівникові, сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, - відповідачем суду не наведено та/або не надано.

Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу:

- при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника;

- якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 15.09.2015 року по справі № 21-1765а15, від 08.02.2018 року по справі № 805/977/16-а.

В даному випадку вимоги позивача про: визнання протиправними дій відповідача відносно позивача, стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні; визнання протиправною відмови відповідача щодо виплати середнього заробітку позивача за період затримки (з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року) остаточного розрахунку при звільненні, - є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно, керуючись наведеними положеннями ст. 117 КЗпП України, похідні від зазначених вимоги позивача зобов'язального характеру підлягають задоволенню в інший ніж заявлено позивачем спосіб, а саме шляхом зобов'язання відповідача виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 08.09.2017 року по 19.12.2018 року.

При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Таким чином, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.

Наведена позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 16 січня 2018 року по справі № 243/5366/16-ц та від 3 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17.

Відповідно позиція відповідача із посиланням на те, що виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку № 100 - є помилковою, такою, що не відповідає вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

По-друге, щодо позовних вимог позивача в частині індексації середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, слід зазначити таке.

Як наведено вище, відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16.

При цьому суд додатково звертає увагу позивача, що саме відповідно до постанови Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України зі спірних питань, викладеного у постанові цього суду від 19 жовтня 2018 року у справі № 910/3262/16 та від 18 грудня 2018 року у справі № 234/6607/17.

Отже, виходячи з того, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати та має разовий характер, він не підлягає індексації відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII. Відповідно у зазначеній частині позов не підлягає задоволенню.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд дійшов висновків, що:

- оскаржувані дії відносно позивача, стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, та відмова відповідача щодо виплати середнього заробітку позивача за період затримки (з 08.09.2017 року по 18.12.2018 року) остаточного розрахунку при звільненні, вчинені (прийняті) відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними, відповідно

- слід зобов'язати відповідача виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 08.09.2017 року по 19.12.2018 року;

- в задоволенні решти позовних вимог - слід відмовити.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, відповідно підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись ст.ст. 9, 139, 194, 241-246, 250, 255, 295, 382 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний код юридичної особи: НОМЕР_5 ) - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_2 , стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо виплати середнього заробітку ОСОБА_2 за період затримки (з 08.09.2017 року по 19.12.2018 року) остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_2 його середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 08.09.2017 року по 19.12.2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова

.