Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 листопада 2019 р. Справа№200/9072/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Ушенка С.В.,
при секретарі судового засідання - Гуменному М.А.,
за участю
представника позивача - не з'явився,
представника відповідача - Вовченка С.П. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Приватне акціонерне товариство «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.07.2019 №0005301414 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1315000,50 грн., з яких за основним платежем - 876667,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 438333,50 грн., та №0005291414 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 549199,50 грн., з яких за основним платежем - 366133,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 183066,50 грн.
В подальшому позивач надав письмову заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.07.2019 №0005301414 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 494279,00 грн., з яких за основним платежем - 329519,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 164760,00 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без змін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу від 05.04.2019 № 632 в період з 26.04.2019 по 28.05.2019 відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2017 по 31.12.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2017 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт від 04.06.2019 № 549/05-99-14-14/24820699, на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.07.2019 №0005301414 та №0005291414.
Позивач вважає частково необґрунтованими висновки ГУ ДФС у Донецькій області, викладені в акті перевірки, та прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення, а відтак, просить частково їх скасувати.
07.08.2019 до суду надійшов відзив відповідача, в якому останній заперечував проти позову та зазначив, що за результатами перевірки складено акт від 04.06.2019 № 549/05-99-14-14/24820699, відповідно до якого встановлено чисельні порушення позивачем податкового законодавства та відповідно прийнято спірні податкові-повідомлення рішення.
Зважаючи на те, що відповідач при прийнятті спірних рішень діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
23.10.2019 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій він зазначив про протиправність спірних рішень відповідача з огляду на наявність всіх первинних документів податкового і бухгалтерського обліку, складених на виконання спірних правочинів з ТОВ «Новарт форм», яким відповідачем не було надано належної оцінки, а, отже, висновок про невідповідність податкового і бухгалтерського обліку позивача фактичним обставинам та щодо нікчемності правочинів з ТОВ «Новарт форм» є безпідставним і хибним.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.07.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі на 13 серпня 2019 року. У зв'язку із знаходженням судді у черговій відпустці судове засідання з 13.08.2019 перенесено на 19.09.2019.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.09.2019 продовжено строк підготовчого провадження в адміністративній справі на тридцять днів та відкладено підготовче судове засідання по адміністративній справі на 17.10.2019.
У зв'язку із знаходженням судді у відпустці судове засідання з 17.10.2019 перенесено на 23.10.2019.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.11.2019.
06.11.2019 у судовому засідання оголошено перерву до 11.11.2019.
Представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з'явився, проте надав письмову заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, надав пояснення, аналогічні викладеному у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
Позивач - Приватне акціонерне товариство «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» є юридичною особою, знаходиться на обліку в Покровській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області та є платником податку на додану вартість.
Відповідач - Головне управління ДФС у Донецькій області є суб'єктом владних повноважень, який у правовідносинах з юридичними особами, в тому числі пов'язаними із контролем за повнотою нарахування та сплати податків, обов'язкових платежів, реалізує владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні п. 7 ч. 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно з пп. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20, пп. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75, п.п. 77.1., 77.4. ст. 77, п.82.1. ст.82 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДФС у Донецькій області від 05.04.2019 № 632 відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2017 по 31.12.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2017 по 31.12.2018, за результатами якої складено відповідний акт від 04.06.2019 №549/05-99-14-14/24820699.
Перевіркою встановлені порушення:
- пп. 14.1.36., 14.1.191., 14.1.202. п. 14.1. ст. 14, п.п. 44.1., 44.2. ст. 44, пп. 134.1.1. п.134.1. ст. 134, пп. 140.4.2. п. 140.4. ст. 140, пп.140.5.9. п.140.5. ст. 140 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого позивачем занижено грошове зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2018 року, зокрема, по взаємовідносинам з ТОВ «Новарт форм», у сумі 329519,00 грн.;
- пп. 14.1.36., 14.1.191. п. 14.1. ст. 14, п. 44.1. ст. 44, п.п. 198.1., 198.2., 198.3. п. 198 ст.198, п. 200.1. ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачем занижено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 366133,00 грн., в тому числі за жовтень 2018 року - 330478,00 грн., за листопад 2018 року - 35655,00 грн.
Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що при проведенні перевірки не доведена реальність здійснення операцій позивача з ТОВ «Новарт форм», оскільки ним створено схему штучного руху товару, спрямовану на створення формального документообігу, про що свідчить те, що постачальники не мають матеріальної бази, об'єктивно необхідної для виконання поставок. Надані до перевірки договори, видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні, платіжні доручення не є достатніми доказами фактичного виконання поставок, господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими схемами штучного руху товарів постачальниками свідчить про безтоварність операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку позивача.
За результатами вказаної перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.07.2019 №0005301414, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1315000,50 грн., з яких за основним платежем - 876667,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 438333,50 грн., та №0005291414, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 549199,50 грн., з яких за основним платежем - 366133,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 183066,50 грн.
Предметом спору в даній справі є податкові повідомлення-рішення від 04.07.2019 №0005301414 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам з ТОВ «Новарт форм» за 4 квартал 2018 року на суму 494279,00 грн., з яких за основним платежем - 329519,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 164760,00 грн., та №0005291414, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Новарт форм» за жовтень, листопад 2018 року на загальну суму 549199,50 грн., з яких за основним платежем - 366133,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 183066,50 грн.
Приймаючи рішення по суті спору, суд виходить з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Предметом доказування в цій справі є, зокрема, обставина реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Новарт форм», правильність відображення їх в податковому обліку та правильність формування податкового кредиту.
Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Платники податку на прибуток, податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Податковим кодексом України.
Відповідно до положень пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до розділу V Податкового кодексу України, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
З аналізу положень розділу V (податок на додану вартість) Податкового кодексу України, якими визначені правила формування податкового кредиту у спірний період часу, вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
Судом встановлено, що 03.08.2018 між позивачем (покупець) та ТОВ «Новарт форм» (постачальник) укладено договір поставки № 03-08/18, згідно з умовами якого постачальник передає у власність покупця нафтопродукти, а покупець приймає і сплачує їх вартість. Кількість, асортимент, ціна та інші необхідні для поставки партії товару дані визначаються у заявках, що складаються покупцем в електронному вигляді. Ціна товару, що постачається, узгоджується сторонами для кожної партії товару окремо у заявках. Покупець зобов'язується сплатити постачальнику повну вартість отриманого товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.
На виконання умов цього договору складені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, копії яких наявні в матеріалах справи. Зазначена продукція отримана позивачем, про що свідчать підписи уповноважених осіб на видаткових накладних.
Таким чином, виконання умов укладеного між позивачем та ТОВ «Новарт форм» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача.
Суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного звітного (податкового) періоду та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість.
Оплата товару на час перевірки здійснена частково, заборгованість складає 579420,00 грн. Дана обставина не є спірною між сторонами.
Крім того, 17.09.2018 за № 1-НФ-М-ЖРК та 04.10.2018 за № 2-НФ-М-ЖРК між позивачем (покупець) та ТОВ «Новарт форм» (постачальник) укладено договори поставки, згідно умов яких постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити залізорудний концентрат». Поставка товару здійснюється на умовах СРТ ст.Вантажоотримувача, згідно «Інкотермс 2010». Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів покупцем на поточний рахунок постачальника протягом 2-х банківських днів з моменту надання рахунку на оплату.
На виконання умов цього договору складені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, копії яких наявні в матеріалах справи. Зазначена продукція отримана позивачем, про що свідчать підписи уповноважених осіб на видаткових накладних.
Таким чином, виконання умов укладених між позивачем та ТОВ «Новарт форм» договорів знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача.
Суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного звітного (податкового) періоду та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість.
Оплата товару на час перевірки здійснена частково, заборгованість складає 509220,00 грн. Дана обставина не є спірною між сторонами.
Згідно підпункту 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3), в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст. 201 цього Кодексу).
Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість і тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.
Згідно п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Суд враховує, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
В обґрунтування своєї правової позиції щодо нікчемності укладених позивачем з ТОВ «Новарт форм» правочинів, які не були направлені на досягнення господарської мети позивача, відповідач зазначає, що такого висновку дійшов у зв'язку з тим, що товари, реалізовані в ході виконання договорів постачання, мають невідоме джерело походження, встановлено «обриви» ланцюгів постачання, які підтверджені дефектністю первинних документів, а також матеріалами податкових інформацій.
Однак, як вбачається з матеріалів справи і пояснень представника відповідача, наданих в судовому засіданні, висновки відповідача, що зазначені вище господарські операції є нікчемними і здійснювались позивачем з метою мінімізації податкових зобов'язань, є лише припущеннями, на яких вони не можуть ґрунтуватись. Здійснення даного виду господарської діяльності відповідає меті та предмету діяльності позивача як юридичної особи.
Всі товари, отримані позивачем від зазначеного вище контрагента у спірний період часу по вказаним вище договорам були використані позивачем в ході здійснення господарської діяльності. Всі витрати, понесені ним, підтверджено первинними документами, які були предметом дослідження відповідачем в ході проведення перевірки, про що зазначено в Акті перевірки. Відповідачем не заперечується обставина фактичного здійснення позивачем даних господарських операцій, проведення оплати за договорами, відображення правочину у відповідних документах бухгалтерського обліку і податкової звітності.
Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представника відповідача і вбачається з матеріалів справи, висновки, що товари, реалізовані в ході виконання договорів постачання, мають невідоме джерело походження, зроблені відповідачем на підставі податкової інформації.
Однак, суд зазначає, що вказана податкова інформація не містить даних про результати господарської діяльності контрагента позивача за період, в якому виникли спірні правовідносини. Контролюючим органом не перевірялась і не оцінювалась діяльність ТОВ «Новарт форм» в періоди, які передували укладенню спірних правочинів, у зв'язку з чим суд вважає, що висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів з вищезазначеним контрагентом, щодо яких виник спір, є безпідставними і зроблені в результаті припущень, що жодним чином виключає можливість покладення їх в основу спірного рішення.
Таким чином, наявними в матеріалах справи документами підтверджено надання позивачем до контролюючого органу податкової звітності з податку на додану вартість і податку на прибуток та відповідність даних, що містяться в наданій податковій звітності, даним первинного бухгалтерського обліку.
Згідно з частиною 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 цього Закону встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні відповідають змісту, відображеному в укладених позивачем договорах, та підтверджують обґрунтованість формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями, що досліджувалися.
Крім того, реальність господарських операцій, визначених у наведених вище договорах, підтверджується подальшим використанням придбаних товарів на основі даних бухгалтерського обліку позивача.
Судом встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Новарт форм» на момент вчинення спірних фінансово-господарських операцій було юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, знаходилось на податковому обліку в органах фіскальної служби та було платником податку на додану вартість.
Отже, при здійсненні господарських операцій із зазначеним контрагентом та подальшому їх використанні у своїй господарській діяльності в діях позивача була наявна господарська мета, відтак, суд дійшов висновку, що у відповідача не було підстав вважати вищезазначені правочини нікчемними і такими, що не спрямовані на досягнення господарської мети.
Відповідно до пункту 201.8. статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Таким чином, контрагент позивача ТОВ «Новарт форм» на час здійснення господарських операцій мало статус юридичної особи, та як наслідок мало право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів та було наділене правом видачі податкових накладних, що обумовлює його спеціальну податкову правосуб'єктність.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених обставин, суд приходить до висновку про безпідставність посилань відповідача в акті №549/05-99-14-14/24820699 від 04.06.2019 про результати планової документальної виїзної перевірки ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська».
В свою чергу, обставина реального здійснення господарських операцій та правильність їх відображення в податковому обліку доведена в цій адміністративній справі на підставі досліджених доказів.
Стосовно доводів відповідача, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Новарт форм» є нікчемними, суд зазначає наступне.
Статтею 204 Цивільного кодексу України, в редакції, яка діяла на момент вчинення спірних правочинів, передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Суд зазначає, що умовою для кваліфікації правочину як нікчемного через те, що він порушує публічний порядок, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, визначальне значення має встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.
Відповідачем не доведено, що продаж вказаного товару/послуг вимагає від контрагентів позивача наявності виробничих потужностей та певних основних засобів.
Суд не бере до уваги розбіжності, виявлені у даних контрагента позивача при їх співставленні, оскільки в даному випадку будь-яке порушення спричиняє відповідальність та негативні наслідки лише для особи - порушника. Підприємство не може відповідати за будь-які неправомірні дії своїх контрагентів.
В процесі розгляду справи відповідачем доказів, крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надано.
Водночас позивачем з посиланням на належні докази, що долучені до матеріалів справи, доведено обставину реального здійснення господарських операцій.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Проаналізувавши вищезазначені норми, суд вважає, що підставою для включення сум за господарськими операціями до складу податкового кредиту є належним чином оформленні первинні бухгалтерські документи, які засвідчують зміст господарської операції, за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.
Таким чином, надання контролюючому органу належним чином оформлених первинних документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо контролюючим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.
Дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджено, що позивачем валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Новарт форм» у періоді, що перевірявся, сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України, а саме, позивачем в підтвердження позовних вимог надана вся первинна документація, в тому числі податкові та видаткові накладні, копії яких досліджені в судовому засіданні, а також документи, які підтверджують факт оплати за здійснені господарські операції.
Підставою для висновків відповідача про нікчемність правочинів з ТОВ «Новарт форм» стала невідповідність наданих позивачем документів, які підтверджують постачання товарів, а саме сертифікатів якості та товарно-транспортних накладних.
Суд, з урахуванням приписів Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, не приймає посилання відповідача на відсутність та дефектність у позивача товаро-транспортних накладних в підтвердження факту поставки товару від контрагента ТОВ «Новарт форм», оскільки позивач отримував товар за договором поставки.
Також, на підтвердження факту постачання товарів позивач надав до суду копії сертифікатів якості на придбані товари.
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Новарт форм» і, відповідно, правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми понесених витрат на підставі первинних бухгалтерських документів.
Суд приходить до висновку, що первинні документи, які наявні в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні частини 2 ст. 74 КАС України при підтвердженні обставини реальності правочинів, укладених з ТОВ «Новарт форм», та правильності їх відображення в податковому обліку позивача.
З огляду на викладене, судом встановлено, що правочини з ТОВ «Новарт форм» спричинили зміну майнового стану позивача, тобто є реальними, спірні суми валових витрат та податкового кредиту сформовані на підставі достовірних первинних документів, які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача.
Таким чином, відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства і не були спрямовані на досягнення господарської мети.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові або службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується платіжними дорученнями №100 від 12.07.2019 та № 101 від 12.07.2019, позивач за подання адміністративного позову сплатив 27447,99 грн. судового збору.
Отже, суд повертає позивачеві судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6-8, 10, 19, 72, 90, 139, 191, 241-246, 255, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» (ЄДРПОУ 24820699; 85327, Донецька область, м.Мирноград, вул. Шосейна, б. 2) до Головного управління ДФС у Донецькій області (ЄДРПОУ 39406028; 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-й Таганрозької дивізії, 114) про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.07.2019 №0005301414, прийняте Головним управлінням ДФС у Донецькій області (ЄДРПОУ 39406028; 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-й Таганрозької дивізії, 114) в частині збільшення Приватному акціонерному товариству «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» (ЄДРПОУ 24820699; 85327, Донецька область, м.Мирноград, вул. Шосейна, б. 2) суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 494279,00 грн., з яких за основним платежем - 329519,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 164760,00 грн.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.07.2019 №0005291414, прийняте Головним управлінням ДФС у Донецькій області (ЄДРПОУ 39406028; 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-й Таганрозької дивізії, 114), яким Приватному акціонерному товариству «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» (ЄДРПОУ 24820699; 85327, Донецька область, м.Мирноград, вул. Шосейна, б. 2) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 549199,50 грн., з яких за основним платежем - 366133,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 183066,50 грн.
Стягнути з Головного управління ДФС у Донецькій області (ЄДРПОУ 39406028; 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-й Таганрозької дивізії, 114) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» (ЄДРПОУ 24820699; 85327, Донецька область, м.Мирноград, вул. Шосейна, б. 2) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 27447 (двадцять сім тисяч чотириста сорок сім) грн. 99 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 15 листопада 2019 року.
Суддя С.В. Ушенко