11 листопада 2019 року Справа № 160/8053/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.08.2019р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати з 03.12.2018р. позивачеві пенсію за віком, врахувавши періоди його роботи: з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., з 03.07.1986р. по 04.01.1992р. та з 05.05.1993р. по 01.06.1993р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 03.12.2018р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте листом №15/03-09/19 від 01.03.2019р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного стажу роботи - 25 років, при цьому, у даному листі зазначено, зокрема, про те, що окремі періоди роботи позивача неможливо врахувати при розрахунку стажу, а саме: період роботи позивача в Риболовецькому колгоспі ім. В.І. Леніна з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., так як робота в колгоспі зараховується на підставі членства в колгоспі, виконаного встановленого мінімуму норми трудоднів та кількості фактично відпрацьованих трудоднів, проте згідно довідки Риболовецького колгоспу ім. В.І. Леніна №02-01/04 від 10.01.2019р. не підтверджено членство позивача у колгоспі та не надані дані про встановлений мінімум трудової участі; період роботи позивача в «Камчатрибколгоспоб'єднані» (записи трудової книжки №10-12), так як назва підприємства відображена на печатці не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу, при цьому, згідно архівної довідки Петропавловськ-Камчатського міського архіву №114/01 від 21.01.2019р. документи ліквідованого підприємства «Камчатрибколгоспоб'єднані» до архіву надані не в повному обсязі, а відомості за 1985-1992 роки на ім'я позивача відсутні; періоди роботи позивач згідно записів трудової книжки №16-17, так як запис про прийом на роботу внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок - дату наказу виправлено. Позивач не погоджується із відмовою у зарахування наведених періодів роботи до його трудового стажу, оскільки факт його роботи у такі періоди підтверджується записами у трудовій книжці, а також уточнюючими довідками; недоліки у записах трудової книжки не є підставою для не зарахування періодів роботи до стажу для призначення пенсії. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, постанову Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі №754/14898/15-а та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19.06.2014р. у справі №427/954/13-а. У відповіді на відзив позивач посилається на ті ж самі обставини (а.с.91-94).
Ухвалою суду від 10.09.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2).
24.09.2019р. відповідач подав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі посилаючись на те, що страховий стаж, розрахований за наданими позивачем документами становить 20 років 02 місяці, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Як зазначає відповідач, до страхового стажу позивача не зараховані наступні періоди його роботи, а саме: період роботи позивача в Риболовецькому колгоспі ім. В.І. Леніна з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., так як робота в колгоспі зараховується на підставі членства в колгоспі, виконаного встановленого мінімуму норми трудоднів та кількості фактично відпрацьованих трудоднів, проте згідно довідки Риболовецького колгоспу ім. В.І. Леніна №02-01/04 від 10.01.2019р. не підтверджено членство позивача у колгоспі та не надані дані про встановлений мінімум трудової участі; період роботи позивача в «Камчатрибколгоспоб'єднані» (записи трудової книжки №10-12), так як назва підприємства відображена на печатці не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу, при цьому, згідно архівної довідки Петропавловськ-Камчатського міського архіву №114/01 від 21.01.2019р. документи ліквідованого підприємства «Камчатрибколгоспоб'єднані» до архіву надані не в повному обсязі, а відомості за 1985-1992 роки на ім'я позивача відсутні; періоди роботи позивач згідно записів трудової книжки №16-17, так як запис про прийом на роботу внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок - дату наказу виправлено (а.с.47-48).
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 11.11.2019р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
03.12.2018р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до якої позивачем була додана, зокрема, трудова книжка, окрім того, 04.12.2018р. позивачем додатково були надані до пенсійного органу довідки про стаж, що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі (а.с.55-56).
Листом №15/03-09/19 від 01.03.2019р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного стажу роботи - 25 років, при цьому, у даному листі зазначено, зокрема, про те, що окремі періоди роботи позивача неможливо врахувати при розрахунку стажу, а саме: період роботи позивача в Риболовецькому колгоспі ім. ОСОБА_2 .І. Леніна з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., так як робота в колгоспі зараховується на підставі членства в колгоспі, виконаного встановленого мінімуму норми трудоднів та кількості фактично відпрацьованих трудоднів, проте згідно довідки Риболовецького колгоспу ім. В.І. Леніна №02-01/04 від 10.01.2019р. не підтверджено членство позивача у колгоспі та не надані дані про встановлений мінімум трудової участі; період роботи позивача в «Камчатрибколгоспоб'єднані» (записи трудової книжки №10-12), так як назва підприємства відображена на печатці не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу, при цьому, згідно архівної довідки Петропавловськ-Камчатського міського архіву №114/01 від 21.01.2019р. документи ліквідованого підприємства «Камчатрибколгоспоб'єднані» до архіву надані не в повному обсязі, а відомості за 1985-1992 роки на ім'я позивача відсутні; періоди роботи позивач згідно записів трудової книжки №16-17, так як запис про прийом на роботу внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок - дату наказу виправлено, що підтверджується копією відповідного листа, наявною у справі (а.с.12-14,52-53,84-85).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з чим позивач просить захистити його порушені права на пенсійне забезпечення шляхом визнання таких дій протиправними та зобов'язання відповідача призначити та виплачувати з 03.12.2018р. позивачеві пенсію за віком, врахувавши періоди його роботи: з13.12.1978р. по 22.12.1983р., з 03.07.1986р. по 04.01.1992р. та з 05.05.1993р. по 01.06.1993р.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058) встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 13.12.1978р. по 22.12.1983р. працював в Риболовецькому колгоспі ім. В.І. Леніна на судах промислового флоту та займав посади матрос-обробник, кухар-пекар, рефмашиніст, що підтверджується копіями трудової книжки позивача та довідок Риболовецького колгоспу ім. ОСОБА_3 . Леніна №02-01/04 від 10.01.2019р. про підтвердження періоду роботу позивача, №1 від 23.01.2019р. про отриману заробітну плату позивача, наявними у справі (а.с.17-18,20-26,62-65,66-67).
Вказаний період роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до його страхового стажу для призначення пенсії, так як робота в колгоспі зараховується на підставі членства в колгоспі, виконаного встановленого мінімуму норми трудоднів та кількості фактично відпрацьованих трудоднів, проте згідно довідки Риболовецького колгоспу ім. В.І. Леніна №02-01/04 від 10.01.2019р. не підтверджено членство позивача у колгоспі та не надані дані про встановлений мінімум трудової участі, що підтверджується копіями листа відповідача №15/03-09/19 від 01.03.2019р. та розрахунку стажу (а.с.12-14,52-53,54-зворот, 84-85).
Разом з тим, зі змісту наявної в матеріалах справи копії довідки Риболовецького колгоспу ім. В.І. Леніна №02-01/04 від 10.01.2019р. про підтвердження періоду роботу позивача, вбачається, що оплата в трудоднях на даному підприємстві не проводиться та ніколи не проводилася, з членами колгоспу укладалися трудові договори (а.с.17,65).
Таким чином, робота позивача у наведений період на вказаному підприємстві повинна зараховуватися пенсійним органом в порядку, передбаченому ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та відповідно до записів у трудовій книжці позивача і додатково наданих довідок.
Також і в період з 04.07.1985р. по 04.01.1992р. позивач працював в Камчатрибколгоспоб'єднані на посадах кухаря та рефмашиніста, а в період з 05.05.1993р. по 01.06.1993р. працював на посаді держінспектора в Камчатському обласному комітеті з охорони природи, що підтверджується, зокрема, копією трудової книжки позивача (а.с.20-26,62-65).
Разом з тим, наведені періоди роботи не були зараховані відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці), зокрема, з тих підстав, що у записах в трудовій книжці за період роботи в Камчатрибколгоспоб'єднані назва підприємства відображена на печатці не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу, а за період з 05.05.1993р. по 01.06.1993р. запис про прийом на роботу внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок - дату наказу виправлено (а.с.12-14,52-53,54-зворот, 84-85).
Тобто, вказані періоди роботи позивача не були зараховані пенсійним органом до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком у зв'язку з виявленими недоліками при її заповнені відповідальними працівниками підприємств, на яких позивач працював.
Між тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п.2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу трудової книжки та довідок, які підтверджують стаж роботи позивача за не зараховані періоди, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів та проведення перевірок за наданими для призначення пенсії документами, відповідачем безпідставно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням періодів його роботи з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., з 04.07.1985р. по 04.01.1992р. та з 05.05.1993р. по 01.06.1993р. до загального стажу.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки (в даному випадку, назва підприємства відображена на печатці не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу, запис про прийом на роботу внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок - дату наказу виправлено) не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058 у зв'язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача періоду її роботи з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., з 04.07.1985р. по 04.01.1992р. та з 05.05.1993р. по 01.06.1993р. з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій пенсійного органу щодо відмови у призначенні та виплаті позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058 у зв'язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача періоду її роботи з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., з 04.07.1985р. по 04.01.1992р. та з 05.05.1993р. по 01.06.1993р., суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи у призначенні позивачеві пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що вищенаведеними діями відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058 у зв'язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача періоду її роботи з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., з 04.07.1985р. по 04.01.1992р. та з 05.05.1993р. по 01.06.1993р., порушені права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій протиправними.
Також, з метою повного захисту порушеного права позивача, слід вийти за межі позовних вимог позивача та зобов'язати відповідача зарахувати період роботи позивача з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., з 04.07.1985р. по 04.01.1992р. та з 05.05.1993р. по 01.06.1993р. до його загального трудового стажу, з урахуванням того, що судом встановлено протиправність дій пенсійного органу щодо відмови у призначенні та виплаті позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058 у зв'язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача наведених періодів його роботи, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України” зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача зарахувати період роботи позивача з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., з 04.07.1985р. по 04.01.1992р. та з 05.05.1993р. по 01.06.1993р. до його загального трудового стажу, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача призначити та виплачувати з 03.12.2018р. позивачеві пенсію за віком, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправними щодо відмовити призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону №1058 та зобов'язання відповідача зарахувати період роботи позивача з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., з 04.07.1985р. по 04.01.1992р. та з 05.05.1993р. по 01.06.1993р. до його загального трудового стажу, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 03.12.2018р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №2421 від 15.08.2019р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 512 грн. 27 коп. (768,40 грн./3*2) (а.с.3).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області щодо відмови призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оформленні листом №15/03-09/19 від 01.03.2019р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати період роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) з 13.12.1978р. по 22.12.1983р., з 04.07.1985р. по 04.01.1992р. та з 05.05.1993р. по 01.06.1993р. до його загального трудового стажу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 03.12.2018р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 512 грн. 27 коп. (п'ятсот дванадцять грн. 27 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва