Іменем України
12 листопада 2019 року
м. Харків
справа № 640/14166/18
провадження № 22-ц/818/4110/19
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря - Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання кредитором та звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2019 року, постановлене під головуванням судді Зуб Г.А., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 10 червня 2019 року), -
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання кредитором та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що предметом її позовних вимог є визнання кредитором та звернення стягнення на предмет іпотеки, натомість відмовляючи у задоволенні позову суд виходив із неправомірності договорів щодо передання права вимоги. Зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог. Вказує, що ОСОБА_1 , як поручитель за договором кредиту від 29 липня 2005 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , виконала зобов'язання за вказаним кредитним договором за боржника, тому вважає, що набула право кредитора. Оскільки кредитом була забезпечена п'яти кімнатна квартира АДРЕСА_1 , вважає, що вона також є іпотекодержателем вказаного нерухомого майна і наявні підстави для звернення стягнення на неї.
Третя особа - ОСОБА_3 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Зазначав, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить вимогам закону. Посилання позивачки на те, що вона є кредитором у спірних правовідносинах, як поручитель виконала зобов'язання за кредитним договором за боржника, - не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_1 виплатила лише частину суми кредиту по зобов'язанню відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором від 29 липня 2005 року. При цьому наслідки, передбачені ст. 556 ЦК України, наступають лише у випадку повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з укладенням договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця - ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» на фізичну особу ОСОБА_1 , яка не може надавати фінансові послуги, тому позовні вимоги є безпідставні. Крім того доказів того, що зобов'язання за договором кредиту припинились у зв'язку з його належним виконанням до суду не надано.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є рідною матір'ю відповідача ОСОБА_2 .
29 липня 2005 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №805/16/21-1/5-449, відповідно до якого позичальник отримав кредит в сумі 200 000 доларів США зі встановленим графіком погашення на строк до 10 липня 2015 року зі сплатою відсотків в розмірі 13,0% річних.
На забезпечення виконання кредитного зобов'язання 29 липня 2005 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 805/13/26/5-1371, відповідно до якого поручитель ОСОБА_1 зобов'язалась перед кредитором відповідати за виконання Позичальником, ОСОБА_2 , умов щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених Договору кредиту №805/16/21-1/5-449 від 29.07.2005 року (а.с.7).
29 липня 2005 року на забезпечення виконання кредитного зобов'язання також було укладено іпотечний договір між АКБ СР «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 предметом якого є нерухоме майно - п'ятикімнатна квартира загальною площею 221,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить іпотекодавцям на праві власності (а.с.12-14).
В подальшому до вказаних договорів вносились зміни в частині розміру заборгованості, та порядку її погашення.
Сторони не заперечують, що на підставі договору факторингу від 30 липня 2018 року право вимоги за вищевказаним кредитним договором відступлене ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», про що повідомлено ОСОБА_2 (а.с.57).
ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» в подальшому відступило свої права ТОВ «ФК «Укрфінстандарт».
30 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги №331/17, відповідно до якого остання прийняла право вимоги за договором кредиту №805/16/21-1/5-449 від 29.07.2005 року, укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , відповідно до якого відступились права вимоги в сумі 124 162,29 грн. (а.с.19).
В цей же день між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_1 було укладено договір (цесії) про відступлення прав за іпотечним договором №805/13/26/5-1370 від 29.07.2005 року, що був посвідчений ПН КМНО Чуловським В.А., відповідно до якого позивачеві передано право вимоги за договором іпотеки, предметом якого є п'ятикімнатна квартира АДРЕСА_3 (а.с.20).
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона виконала кредитні зобов'язання відповідача ОСОБА_2 та набула право вимоги за кредитним договором та іпотечним договором від 29 липня 2005 року. З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд визнати її належним кредитором у зобов'язанні позичальника ОСОБА_2 за договором кредиту №805/16/21/5-449 від 29.07.2005 року на суму 578498,15 доларів США, що є еквівалентом 15673077 грн., та 489339,67 грн., та в рахунок виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_2 за договором кредиту №805/16/21/5-449 від 29.07.2005 року в сумі 578 498,15 доларів США, що є еквівалентом 15673077 грн., та 489339,67 грн., а всього 16162416,67 грн. - звернути стягнення на предмет іпотеки - п'ятикімнатну квартиру, загальною площею 221,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 на підставі Договору про поділ майна подружжя, посвідченому ПН ХМНО Харківської області Клопотовим С.Д. від 19.08.2011 року, та зареєстрованому в реєстрі за №1970, зареєстрованому у КП ХМ БТІ згідно витягу про державну реєстрацію прав на нерухоме майно №31082213 від 25.08.2011 року, реєстровий номер №9612801, номер запису 74566 в книзі 1 - шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 ЗУ «про іпотеку» за ціною визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою та заставою.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
За змістом частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч.2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предметіпотекитакож виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Правовою основою регулювання задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки є розділ V Закону України «Про іпотеку» і стаття 590 ЦК України, якими, зокрема, передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сторони не заперечують, що поручитель ОСОБА_1 є рідною матір'ю боржника ОСОБА_2 .
З довідки ПАТ «Укрсоцбанк» від 02 серпня 2018 року (а.с.52-54) убачається, що за кредитом згідно договору №805/16/21-1/5-449 від 29.07.2006 року, укладеного з ПАТ «Укрсоцбанк», в рахунок погашення заборгованості за період з 02.09.2005 року по 18.11.2014 року, поручителем ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти. 18.11.2014 року відбулась конвертація кредитної заборгованості. Даних про сплату кредиту за ОСОБА_2 поручителем ОСОБА_1 або іншою особою після 18.11.2014 року довідка не містить.
30 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги №331/17, відповідно до якого остання прийняла право вимоги за договором кредиту №805/16/21-1/5-449 від 29.07.2005 року, укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , відповідно до якого відступились права вимоги саме на 124 162,29 грн. (а.с.19). В цей же день між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_1 було укладено договір (цесії) про відступлення прав за іпотечним договором №805/13/26/5-1370 від 29.07.2005 року, що був посвідчений ПН КМНО Чуловським В.А., відповідно до якого позивачеві передано право вимоги за договором іпотеки, предметом якого є п'ятикімнатна квартира АДРЕСА_3 (а.с.20).
Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказувала, що вона є належним кредитором у зобов'язанні позичальника ОСОБА_2 за договором кредиту №805/16/21/5-449 від 29.07.2005 року на підставі договору про відступлення права вимоги від 30 липня 2018 року. Також посилалася вимоги ст. 556 ЦК України, зазначала, що до неї, як до поручителя, яка виконала зобов'язання забезпечене порукою, переходять усі права кредитора, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Вважає, що їй належить право вимоги до відповідача.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.
З матеріалів справи убачається, що з укладенням договору про відступлення права вимоги між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_1 за кредитним договором №805/16/21-1/5-449 від 29.07.2005 року, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року (справа № 909/968/16), та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року (справа № 465/646/11).
Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не може бути кредитором у зобов'язанні позичальника ОСОБА_2 за договором кредиту №805/16/21/5-449 від 29.07.2005 року на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_1 , - відповідає вимогам закону.
Доводи позивачки на те, що вона, як поручитель за договором кредиту від 29 липня 2005 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , виконала зобов'язання за вказаним кредитним договором за боржника, тому набула право кредитора до ОСОБА_2 відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК України, - спростовується наявними в матеріалах справи доказами, з огляду на таке.
Згідно ч.2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання.
Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.
Аналогічні висновки викладені у правовій позиції Верховного суду України (справа № 6-466цс15 від 23.09.2015).
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 виконала зобов'язання, забезпечене порукою, у повному обсязі.
З довідки ПАТ «Укрсоцбанк» від 02 серпня 2018 року, яка надана клієнту Банку - боржнику ОСОБА_2 , убачається, що в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29.07.2006 року за період з 02.09.2005 року по 18.11.2014 року поручителем ОСОБА_1 було перераховано 387 342,52 доларів США (а.с.52-53). Разом з тим у вказаній довідці зазначено, що в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором після конвертації кредитної заборгованості за період з 18.11.2014 року по 02.08.2018 року перераховано 136 934,92 грн., а також 196 151,90 грн. (а.с.54).
Доказів сплати кредитних коштів саме ОСОБА_1 після 18.11.2014 року матеріали справи не містять.
Натомість із виписки по особовому рахунку ОСОБА_2 (а.с.21-33) убачається, що погашення кредиту через ОСОБА_1 відбувалось лише чотири рази: 04.06.2008 року, 08.07.2008 року, 09.09.2008 року та 10.10.2008 року. І зазначені у виписці дати та суми збігаються з даними, вказаними у довідці банку (а.с.52-54). Даних про сплату ОСОБА_1 сум за ОСОБА_2 в інші дати у виписці по особовому рахунку боржника не міститься.
Квитанції або інших платіжних документів, що свідчили б про сплату кредиту ОСОБА_1 , - позивачкою суду не надано.
При цьому відсутні відомості про виконання зобов'язання за кредитним договором №805/16/21-1/5-449 від 29.07.2005 року у повному обсязі.
Той факт, що в подальшому ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір факторингу, за яким несплачену частину кредиту було відступлено іншим фінансовим установам, свідчить про те, що кредит станом на 30.07.2018 року не був повністю погашений. Тому зобов'язання за кредитним договором №805/16/21-1/5-449 від 29.07.2005 року не припинилось.
Суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про те, що доказів того, що зобов'язання за договором кредиту припинились у зв'язку з його належним виконанням поручителем, - позивачем суду не надано.
Посилання позивачки на те, що суд вийшов за межі позовних вимог, - спростовуються змістом судового рішення та вимогами позовної заяви ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук
Повне судове рішення виготовлено 15.11.2019 року.