Справа № 612/765/18
Провадження № 22-ц/818/5132/19
08 листопада 2019 року
м.Харків
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Овсяннікової А.І.
суддів - Коваленко І.П., Сащенко І.С.
за участю секретаря - Чабан А.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 31 липня 2019 року у складі судді Лобановської С.М. по справі № 612/765/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спадкового договору недійсним, -
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання спадкового договору недійсним.
В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 .. За життя їй належала земельна ділянка загальною площею 10,2940 га, розташована на території Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
27 січня 2009 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповідала їй все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося та взагалі все те, на що за законом матиме право.
Після смерті матері вона звернулася до Близнюківської державної нотаріальної контори Харківської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
15 листопада 2016 року Близнюківською державною нотаріальною конторою Харківської області видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
30 грудня 2016 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належні ОСОБА_3 земельні ділянки та повідомлено про наявність спадкового договору від 26 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
За умовами спадкового договору відповідач зобов'язувався виконувати розпорядження ОСОБА_3 , встановлені цим договором, зокрема: шанобливе ставлення до відчужувача, толерантне відношення до окремих недоліків його характеру, за життя відчужувача набувач повинен надати йому грошову допомогу однією сумою в розмірі 45 000 грн., а також допомогу у вигляді 500 кг пшениці один раз на рік і зберегти в її безоплатному довічному користуванні земельну ділянку. В разі смерті відчужувача набувач зобов'язаний організувати його поховання.
Однак за життя її матері відповідач жодного разу до неї не навідувався, грошових коштів та допомоги у вигляді 500 кг пшениці один раз на рік не надавав. Після смерті матері вона особисто поховала матір. Дії Набувача не були спрямовані на виконання умов укладеного договору, а отже укладення такого договору не відповідало його внутрішній волі.
За 5 років, починаючи з моменту укладення спадкового договору й до дня смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_2 жодного разу не поцікавився її життям та станом здоров'я, не було жодного відвідування її вдома, оскільки за межі власного двору по тяжкій хворобі без додаткових засобів переміщення вона не виходила, грошових коштів та допомоги не надавав. Після смерті Відчужувача її похованням не займався. За життя мати знаходилась під повним її доглядом.
Просить визнати недійсним спадковий договір від 26 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав .Позивач необґрунтовано вказує на порушення її прав. Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 22 травня 2019 року встановлено, що оспорюваний спадковий договір відповідає вимогам закону. Позовна заява про визнання спадкового договору недійсним фактично направлена на перегляд цього рішення. Просить застосувати строк позовної давності до позовної заяви ОСОБА_1 , вказуючи на те, що позивач була обізнана із змістом спадкового договору та була присутня при його підписанні у нотаріуса.
Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 31 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано спадковий договір від 26 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та Биченком ОСОБА_4 ., посвідчений приватним нотаріусом Близнюківського нотаріального округу Харківської області Яременко Г.В., зареєстрований в реєстрі за № 985 - недійсним.
Рішення мотивовано тим, що спадковий договір за своєю суттю є договором відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення; його укладено під час дії заборони (мораторію) на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а тому згідно Перехідних положень Земельного кодексу України є недійсним.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Правочин повністю відповідав і відповідає вимогам ст.ст.215, 203 ЦК України.
Позивач посилалась як на підставу позову щодо визнання договору недійсним , що при укладанні спадкового договору внутрішня воля ОСОБА_3 була спрямована на досягнення відповідного результату, який було обумовлено та вказано сторонами в спадковому договорі. Порушення вимог Перехідних положень Земельного Кодексу України щодо заборони на відчуження земельних ділянок, що перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на момент укладення спірного договору не було підставою позову позивача про визнання спадкового договору недійсним і такою обставиною вона взагалі не обґрунтовувала позов.
ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги аналогічними обставинами, які, в свою чергу, вже були досліджені та встановлені судом у справі за її позовом про визнання правочину удаваним, у задоволенні якого було відмовлено.
Позивач усвідомлювала той факт, що після смерті матері вона буде єдиною спадкоємицею за заповітом і що в подальшому вона може успадкувати і спірні земельні ділянки, які також охоплювались заповітом. Отже ОСОБА_1 будучи обізнаною в тому, що на її ім'я оформлений заповіт щодо усього майна матері, в тому числі земельних ділянок, 26.10.2010 - у день укладення ОСОБА_3 спірного правочину вже знала, що ОСОБА_3 буде укладатись спадковий договір, зазначене вона обговорювала зі своєю мамою, а тому вважати, що нею не пропущено строки позовної давності- не можна.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Зазначає, що висновки суду, що під час укладення спадкового договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сторони незаконно відступили від Перехідних положень Земельного кодексу України, є обґрунтованими.
Про укладення спадкового договору їй відомо не було, оскільки ні мати, ні ОСОБА_2 не повідомляли її про існування такого договору; вона не була стороною або представником при укладенні цього правочину, а отже не була обізнана та присутня під час укладенні та його підписанні. Лише 30 грудня 2016 року при оформленні спадщині після смерті матері вона довідалась про укладання спадкового договору.
Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідив матеріали справи та обговорив доводи апеляційної скарги вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи ОСОБА_3 згідно державного акту на право приватної власності на землю належать земельні ділянка площею 9,2281 га та 1,0659 га на території Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
26 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено спадковий договір, згідно умов якого відповідач зобов'язався виконувати передбачені даним договором розпорядження ОСОБА_3 та в разі смерті якої мав набути право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6320681000:01:000:0111, 6320681000:01:000:0123, розташовану на території Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області загальною площею 10,2940 га, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір посвідчено приватним нотаріусом Близнюківського районного нотаріального округу Харківської області Яременко Г.В., зареєстрований в реєстрі за № 985.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Відповідно до статті 1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1302 ЦК України визначено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 26 березня 2018 року по справі 648/3671/16-ц, перехід земельної ділянки від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору всупереч дії п.15 розділу Х "Перехідних положень" Земельного Кодексу України є недійсним.
Спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем та набувачем, так й іншою заінтересованою особою. У разі пред'явлення позову особою, яка не є стороною спадкового договору, необхідно перевіряти, які права та охоронювані законом інтереси цієї особи порушено (стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Положеннями частин першої та другої статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до положень п. 15 розділу Х "Перехідних положень" Земельного Кодексу України в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження вказаних земельних ділянок запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження зазначених земельних ділянок в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Як зазначає ОСОБА_1 спірні земельні ділянки перебували в оренді у ОСОБА_2 , тобто, у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 інших відносин, окрім оренди цих земельних ділянок не було; вони сторонні один одному люди. Дані обставини відповідачем не спростовані.
Таким чином укладенням спірного договору його сторони в порушення ст. 6 ЦК України незаконно відступили від вказаних вище Перехідних положень ЗК України. Предметом цього договору виступало майно, яке в силу закону є обмеженим в обороті, зміст спірного правочину суперечить нормам ЦК України та ЗК України, порушує спадкові права позивача, у відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України та п. 15 Перехідних положень ЗК України вказаний договір є недійсним.
За таких обставин висновки суду щодо визнання спадкового договору недійсним є правильними.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 зазначає щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 була обізнана про укладання спірного правочину 26 жовтня 2010 року, однак позов пред'явлено у жовтні 2018 року.
ОСОБА_1 категорично заперечує щодо даних обставин. Зазначає, що про існування спадкового договору їй стало відомо 30 грудня 2016 року з відповіді нотаріуса під час оформлення спадкових прав після смерті матері. В суді апеляційної інстанції пояснювала, що їй було відомо, що між її матір'ю та відповідачем мав бути укладений додатковий договір оренди земельної ділянки, саме з цим договором вона ознайомлювалась, а спадковий договір вона не бачила та нічого про це не знала.
Відповідно до вимог ст.ст. 256; 257; 261 ч.1; 267 ч.3,4 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Спадковий договір укладено 26 жовтня 2010 року.
Беззаперечних доказів, що ОСОБА_1 була ознайомлена саме зі змістом даного правочину відповідачем не надано.
Обставини, на які посилається позивач, ОСОБА_2 не спростовано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. 16 листопада 2016 року ОСОБА_1 отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . 30 грудня 2016 року Близнюківською ДНК відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку.
Тільки з цього часу ОСОБА_1 стало відомо про наявність такого договору.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.
Що стосується посилання відповідача, що позивачем не заявлялись позовні вимоги про визнання спадкового договору недійсним з підстав його невідповідності Перехідним положенням Земельного Кодексу України, то воно судом не приймається, оскільки при розгляді справи суд повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з підстави (обґрунтування) позову.
У разі, якщо сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Таким чином, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію правовим відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Враховуючи, що позивачем пред'явлено позовні вимоги про визнання спадкового договору недійсним, то підстав вважати, що суд вийшов за межі позовних вимог не вбачається.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують. Рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 31 липня 2019 року - залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 листопада 2019 року.
Головуючий - А.І. Овсяннікова
Судді: І.П. Коваленко
І.С. Сащенко