іменем України
13 листопада 2019 року
м. Харків
справа № 638/16255/18
провадження № 22-ц/818/3898/19
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Огар І.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Харківська міська рада,
третя особа - Шоста Харківська державна нотаріальна контора,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2019 року в складі судді Омельченко К.О.,
В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до Харківської міської ради, третя особа - Шоста Харківська державна нотаріальна контора, та просила: встановити факт родинних відносин між нею та ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше п'яти років з 2009 року до дня її смерті; визнати її спадкоємицею четвертої черги за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Позов мотивовано тим, що її брат ОСОБА_5 11 січня 2009 року уклав шлюб з ОСОБА_3 . З часу реєстрації шлюбу ОСОБА_6 переїхала проживати до чоловіка у квартиру АДРЕСА_1 . 1/3 частина вказаної квартири належала брату на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності від 14 листопада 1996 року № 1-96-69836. За місцем постійного проживання ОСОБА_7 зареєстрована не була, мала статус особи без постійного місця проживання. З 11 січня 2009 року вона, її матір ОСОБА_8 , брат ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_6 разом проживали однією сім'єю у квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 був інвалідом ІІ групи, його жінка ОСОБА_6 була інвалідом І групи та потребували постійного догляду і допомоги, яку вона постійно їм надавала. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після смерті брата, вона та ОСОБА_6 продовжили разом проживати у квартирі АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, сплачували комунальні платежі, робили ремонт. З вересня 2014 року ОСОБА_9 було паралізовано і вона постійно опікувалася нею до часу її смерті. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Вона за власні кошти здійснила поховання ОСОБА_10 та звернулася із заявою про прийняття спадщини до Шостої Харківської державної нотаріальної контори, однак у видачі Свідоцтва про право на спадщину було відмовлено у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують родинний зв'язок із померлою.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_11 більше п'яти років з 2009 року до 12 червня 2017 року - до часу смерті ОСОБА_10 Визнано ОСОБА_1 спадкоємицею за законом четвертої черги після ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надала належні та достатні докази на підтвердження того, що проживала з ОСОБА_11 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, тому є спадкоємицею четвертої черги.
01 липня 2019 року ОСОБА_2 - представник Харківської міської ради подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалено без з'ясування обставин перебування ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі в період з 2008 року по 2017 рік або ОСОБА_10 - в період з 2014 року по 2017 рік. Зокрема, не досліджувалась інформація з Державного реєстру актів цивільного стану. Докази реєстрації ОСОБА_10 в спірному житлі в матеріалах справи відсутні. А покази свідків не є безспірними доказами на підтвердження факту сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_10 на час відкриття спадщини.
ОСОБА_1 та Шоста Харківська державна нотаріальна контора рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 були батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
З 22 вересня 1999 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_14 , який було розірвано 23 січня 2007 року.
З 18 квітня 1991 року ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_15 . Прізвище після одруження чоловіка « ОСОБА_16 ». 20 червня 2001 року шлюб між ОСОБА_17 та ОСОБА_15 було розірвано. Після розірвання шлюбу прізвище чоловіка « ОСОБА_18 ».
З 11 січня 2009 року ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_19 .
За життя ОСОБА_6 переїхала проживати до чоловіка ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно Свідоцтва про право власності на житло від 14 листопада 1996 року № 1-96-69836, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_20 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_21 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_22 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_5 був інвалідом ІІ групи, його дружина ОСОБА_6 була інвалідом І групи.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
В установлений законом строк ОСОБА_6 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, на підставі якої заведена спадкова справа № 382/2017.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
Позивач за власні кошти здійснила поховання ОСОБА_10 , що підтверджується Договором - замовленням на організацію поховання та ритуальні послуги.
В установлений законом строк ОСОБА_1 звернулася до Шостої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
З листа Шостої Харківської держаної нотаріальної контори вбачається, що крім ОСОБА_1 , спадкоємці після померлої ОСОБА_10 відсутні. Спадкову масу складає майно - 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 , яке ОСОБА_6 не встигла оформити після смерті чоловіка ОСОБА_5
Факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_11 більше п'яти років з 2009 року до 12 червня 2017 року - до часу смерті ОСОБА_10 , підтверджується показами сусідів та актом, який складено сусідами за життя ОСОБА_4 .
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
В пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 передбачено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.
Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання осіб однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) осіб, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Дослідивши надані позивачем докази в сукупності з показаннями свідків, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлення факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_11 більше п'яти років з 2009 року по день смерті останньої, тобто по 12 червня 2017 року.
Главою 86 Книги Шостої ЦК України встановлено п'ять черг спадкування за законом.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Оскільки суд першої інстанції встановив факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_11 більше п'яти років з 2009 року по день смерті останньої, підлягає задоволенню позовна вимога про визнання позивача спадкоємицею четвертої черги за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, понесеного у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судового збору, понесеного у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника Харківської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 15 листопада 2019 року.
Головуючий А.В. Котелевець
Судді Р.М. Піддубний
О.Ю. Тичкова