Справа № 635/458/19 Головуючий суддя І інстанції Панас Н. Л.
Провадження № 22-ц/818/4664/19 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: споживчого кредиту
15 листопада 2019 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
судді-доповідача Яцини В.Б.,
суддів колегії Сащенка І.С., Хорошевського О.М.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Панас Н.Л., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
17 січня 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 11824 грн 88 коп. та витрати по оплаті судового збору.
Позов мотивований тим, що 14.08.2015 між сторонами був укладений кредитний договір, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн та терміном повернення, який відповідає строку дії картки. Відповідач належним чином свої обов'язки за договором не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 18 грудня 2018 року становить 11824 грн 88 коп. та складається з: відсотків за користування кредитом у розмірі 4350 грн 39 коп., пені за прострочення виконання зобов'язання - 6435 грн 21 коп., фіксованої частки штрафу - 500 грн, відсоткової частки штрафу - 539 грн 28 коп.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» -відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, АТ КБ «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права.
В обґрунтування скарги посилається на те, що позивачем були надані належні та допустимі докази укладення договору кредиту відповідно до Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів Банку, розрахунок заборгованості, які відповідачем не спростовані.
Кредитний договір був укладений в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України, як договір приєднання, відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦПК України, згідно з яким правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
З наданої позивачем на підтвердження заявлених вимог копії анкети-заяви вбачається інформація щодо позичальника та інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки, відповідач приєднався до запропонованої Банком пропозиції. Відповідач висловив письму згоду на те, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді, становить між сторонами договір про надання банківських послуг. Користуючись коштами та здійснюючи погашення заборгованості відповідачка висловила свою згоду з формою договору та його умовами. Відповідач не довела, що вона не була ознайомлена з Умовами та правилами, Тарифами банку, вона зобов'язалася самостійно знайомитися зі всіма змінами на сайті Приватбанку.
На обґрунтування своїх доводів про те, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладення договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторонам може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них, апелянт також послався на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 07.03.2018 у справі № 755/18246/15-ц, від 21.03.2018 по справі № 441/569/17.
Суд не надав свій розрахунок заборгованості, якщо він не погодився з тим, який надав позивач, внаслідок чого суд ухилився від здійснення правосуддя, що відповідає правовому висновку, який був наведений у поставі Верховного Суду у справі № 755/7704/15-ц.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, 11824 грн 88 коп., без повідомленням учасників справи.
Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно статті 549 ЦК України:
1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 550 ЦК України:
1. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
2. Проценти на неустойку не нараховуються.
3. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства, ч. 2 ст. 551 ЦК України.
У статті 1055 ЦК України зазначені вимоги стосовно обов'язкової письмової форми кредитного договору Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути укладено шляхом приєднання однією зі сторін до запропонованих умов, які встановлені іншою стороною у формулярах або інших стандартних формах. При цьому сторона, яка приєднується до них не може запропонувати свої умови договору.
Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
За нормами частин першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 14.08.2015 ОСОБА_1 з метою отримання кредитної картки підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк», в якій відповідач висловила згоду на укладення договору з банком шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та погодилась, що заява, разом із пам'яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві зазначено про кредитний ліміт у розмірі 4 000 грн.
Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які не підписані позичальником, та ксерокопію паспорту на ім'я ОСОБА_1 (а. с. 5-6, 8, 60-74),
Відповідно до частин першої та другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Згідно з випискою по рахунку останній платіж на погашення заборгованості було зроблено 01.12.2018 у розмірі 100 грн. Інших дій з платіжною карткою відповідач не здійснювала (а. с. 5-6).
Відмовляючи у задоволенні вимог банку, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що при укладанні кредитного договору банк не дотримався вимог, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» та посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року провадження 14-131 цс19.
Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, судова колегія відхиляє доводи позивача щодо узгодження порядку нарахування процентів за користування кредитом та неустойки.
Суд першої інстанції виходив з того, що витяг з Умов та Правил, а також Тарифів банку на які, як на підставу своїх вимог, посилається позивач, не містять підпису відповідача, а в анкеті-заяві позичальника від 14.08.2015 відсутня домовленість щодо сплати пені за невиконання договору.
Суд також зазначив про відсутність належних і допустимих доказів, які підтверджували б, що ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі позивач, підписуючи заяву позичальника, та, відповідно, чи брав на себе зобов'язання зі сплати неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
При цьому, суд першої інстанції послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 та правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 342/180/17.
Позивач обґрунтував свої доводи про стягнення пені тим, що відповідач порушив умови договору про повернення кредиту, внаслідок чого згідно до Умов та Довідки про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка універсальна» 30 днів пільгового періоду передбачена пеня у відповідному розмірі.
Однак, із змісту наявних в матеріалах справи Умов і Правил, Тарифів та Довідки не вбачається, що вони були підписані відповідачем під час укладання договору кредиту, ніяких записів такого змісту вони не містять (а. с. 7, 8, 59-64).
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на наведені вище положення ст.ст. 551, 1055 ЦК України про обов'язкову письмову форму договору кредиту, у тому числі стосовно пені, належними і допустимими доказами про розмір та порядок її нарахування є лише письмові докази. Однак, всупереч свого процесуального обов'язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України, Банк не надав до суду письмових доказів, що при укладенні сторонами договору кредиту позивач погодився саме з тими Умовами та підписав ту Довідку, які Банк надав до справи на підтвердження підстав позову.
Доводи скарги про те, що відповідач при підписанні заяви про отримання кредитної картки ознайомився саме з тими Умовами, Правилами та Тарифами що надані Банком до справи та особисто підписав Довідку про умови кредитування, де викладені правила щодо нарахування пені - належними і допустимим доказами також не доведені.
Відповідач, дійсно, своїм підписом у анкеті-заяві погодилась з обов'язком самостійно отримати та роздрукувати із сайту Приватбанку в мережі Інтернет примірник договору про надання банківських послуг, зобов'язалася виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті Приватбанку. Умови кредитування, відомості про сукупну вартість кредиту їй роз'яснені і зрозумілі, рекламний буклет з тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування вона отримала (а. с. 7).
Однак у справі відсутні докази того, що відповідач на день підписання Анкети-заяви була ознайомлена з наявними у справі Умовами і Правилами та Тарифами банку, або що вона їх отримала та погодилася з ними, і фактично їх виконувала. Той факт, що відповідач згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за допомогою платіжної карти «Приватбанку» витрачала грошові кошти банку та їх повертала, не доводить за якими умовами та правилами щодо розміру процентів, пені та штрафів вона це здійснювала (а.с. 5-6).
Отже, за відсутності підписаних позичальником Умов та Правил, а також Тарифів банку спірний договір не відповідає вимогам ст.ст. 207, 634, 1055 ЦК України щодо порядку підписання та укладення договору кредиту.
У даному випадку неможливо поза розумним сумнівом та з належною для стороннього добросовісного спостерігача достовірністю з'ясувати належність доданих позивачем до справи доказів - витягів з названих документів, тому колегія суддів погоджується з висновками суду про недоведеність того факту, до яких істотних умов договору приєднався позичальник при підписанні анкети-заяви, текст якої не містить істотних у розумінні ст. 1054 ЦК України умов договору кредиту.
Посилання в доводах скарги на правові висновки, які були висловлені у постановах касаційної інстанції від 06.02.2018 по справі № 07.03.2018 у справі № 755/18246/15-ц, від 21.03.2018 по справі № 441/569/17, № 755/7704/15-ц - є безпідставними, оскільки апелянт не довів їх релевантність до спірних правовідносин.
Колегія суддів відхиляє доводи скарги стосовно ухилення суду від правосуддя з огляду на відсутність контррозрахунку заборгованості та не спростування відповідачем доказів позивача щодо укладення договору кредиту відповідно до правил ст.ст. 207, 634 ЦК України, оскільки за недоведеності змісту тих документів, з якими позичальник погодився при підписанні анкети-заяви, не можна вважати доведеним зміст договору кредиту.
За недоведеності умов договору кредиту дослідження судом наданого позивачем розрахунку суми заборгованості за договором є безпредметним. Жодні заперечення відповідача не можуть додати до цієї ситуації правової визначеності щодо змісту спірних правовідносин.
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною другою статті 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Однак, колегія суддів відповідно до ст. 367 ЦПК України не з'ясовує відповідність оскаржуваного рішення вказаним нормам матеріального права, оскільки вони перебувають поза межами розглянутого судом позову. На підставі названих норм матеріального права позовних вимог банк до суду не заявляв і суд їх не розглядав.
Відповідно до принципу змагальності сторін, визначеному у статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивач не довів факт укладення кредитного договору на тих умовах, на підставі яких був заявлений позов. Аргументи скарги не доведені і висновків суду не спростували.
Суд першої інстанції обґрунтовано та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні наведених норм матеріального права до спірних правовідносин врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 та правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 342/180/17.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
З огляду на викладене відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 15 листопада 2019 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії І.С. Сащенко.
О.М. Хорошевський.