Постанова
Іменем України
Справа № 610/1058/19
Провадження № 22-ц/818/5085/19
12 листопада 2019 року
м. Харків
Харківський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого - Сащенко І.С.
суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.
за участю секретаря Іманвердізаде А.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Балаклійський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 12 серпня 2019 року (суддя Стригуненко В.М.) по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Балаклійський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом внаслідок злочину, -
встановив:
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа: Балаклійський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом внаслідок злочину.
В обґрунтування позову вказував, що рішенням суду зі ОСОБА_2 на його користь стягнуті кошти, проте рішення не виконується, оскільки відповідач не працює, постійного доходу не має, збережень не має, майна рухомого і нерухомого також не має, тобто неплатоспроможний.
Просив заборгованість ОСОБА_2 перед ним, яка станом на 01.02.2019 року складає 890599 грн. стягнути з держави Україна, громадянином якої є відповідач, внаслідок його неплатоспроможності.
Позивач 07.08.2019 року подав доповнення до позову, в якому просив замінити відповідача ОСОБА_2 на Державу Україна, у судовому засіданні відмовлено у задоволенні цього клопотання, оскільки клопотання про заміну відповідача позивач мав подати до початку першого судового засідання, яке відбулось 22.07.2019 року.
Позивач у судовому засіданні просив позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився.
Представник третьої особи покладався на розгляд суду.
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 12 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
Скарга мотивована неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що для задоволення позову є всі підстави, оскільки на протязі 20 років рішення суду не виконується.
У відзиві на апеляційну скаргу ВДВС Балаклійського районного управління юстиції у Харківській області зазначило, що державним виконавцем з часу відкриття виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості на користь ОСОБА_1 вживаються всі необхідні виконавчі дії.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на даний час процедура відшкодування державою шкоди в порядку, передбаченому ст. 1200, 1207 ЦК України не визначена. Поняття неплатоспроможності відносно фізичної особи, яка не є підприємцем або учасником платіжної системи, законодавство не містить. Крім того, рішення суду про стягнення з відповідача коштів виконується у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Встановлено, що вироком Ізюмського міськнарсуду Харківської області від 03.07.1992 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 215 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з відбуттям покарання в колонії поселення. Стягнуто на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_3 93988,34 крб. в рахунок відшкодування шкоди (а.с. 9-11).
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 08.04.2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно 3254,47 грн. та на санаторно-курортне лікування 14361,70 грн. (а.с. 16).
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 30.10.2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 459599,25 грн. індексації заборгованості (а.с. 46).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід'ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (пункт 41 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним стосовно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
У рішенні по справі «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, Європейський суд з прав людини наголосив, що виконання рішення суду, яке ухвалене будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова судового розгляду. Виконання судового рішення є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинно відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Конституцією України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Отже, відповідно до статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, тому необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа є перепоною у завершенні судового провадження.
На виконанні в ВДВС Балаклійського РУЮ Харківської області перебуває зведене виконавче провадження № 54409122 щодо примусового виконання виконавчих листів: № 610/618/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно по 3254,47 грн. та на санаторно-курортне лікування 14361,70 грн., № 2-к-2/07 про стягнення по 552,83 грн. щомісячно, № 2-32/1999 про стягнення по 70,59 грн. щомісячно, № 2гр-25/2003 про стягнення по 290,96 грн. щомісячно, № 3-37/1997 про стягнення по 60,19 грн. щомісячно, № 2-1654/09 про стягнення 43477 грн. заборгованості та 38,27 грн. на підготовку позову, № 2-1322/09 про стягнення 8165,81 грн., № 2-75/1999 про стягнення 3426,45 грн. в рахунок відшкодування шкоди, № 2-987/05 про стягнення 2901,40 грн. боргу, №2-213/2002 про стягнення 1503,72 грн., № 2-к-2/07 про стягнення 9163 грн. та по 552,83 грн. щомісячно, №2-32/199 про стягнення 1513,45 грн., №2-449/1995 про стягнення 153506993 крб., № 2гр-25/2003 про стягнення 5790,30 грн., №2-1/1995 про стягнення 78507260 крб., № 2-103/1998 про стягнення 700 грн. на відшкодування санаторно-курортного лікування, №610/2339/18 про стягнення 459599,25 грн. індексації заборгованості (а.с. 68-87).
З листа Управління юстиції Харківської області від 06.10.1994 року вбачається, що бухгалтерією ОП-317/29 за період з 1993 року по 1994 року стягнуто на користь позивача в карбованцях 146170,43 крб., в рублях 9480 руб. (а.с. 13).
Постановою державного виконавця від 17.04.2006 року виконавче провадження №6-341/06 про стягнення з ОСОБА_2 421,55 грн. щомісячних платежів, 14712,14 грн. суми боргу на користь ОСОБА_1 , 2405,60 грн. на користь ОСОБА_3 , 51 грн. держмита зупинено до розшуку боржника (а.с. 14).
Відповідно до висновку старшого ДІМ Червонодонецького ПВМ від 04.08.2009 року заяву ОСОБА_1 перевірено та встановлено, що на момент надходження звернення ОСОБА_1 розшук ОСОБА_2 припинений у зв'язку із встановленням його місцязнаходження (а.с. 20).
В ході примусового виконання зведеного виконавчого провадження встановлено, що відповідач не має рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах, не зареєстрований як приватний підприємець, пенсію не отримує, не має на праві власності рухомого та нерухомого майна не має (а.с. 88-90, 96-99).
Державним виконавцем здійснено виїзди за адресою фактичного місця мешкання боржника: АДРЕСА_1 та встановлено, що ОСОБА_2 ніде не працює, ліквідне майно належне боржнику на праві власності, на яке можливо звернути стягнення не виявлено (а.с. 92-95).
Згідно з відповіддю з системи АСВП боржник працює УБМР «Укргазспецбудмонтаж» (а.с. 91).
07.02.2019 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яку направлено для подальшого виконання до бухгалтерії УБМР «Укргазспецбудмонтаж» (а.с. 100-101).
Згідно повідомлення з бухгалтерії УБМР «Укргазспецбудмонтаж» з боржника щомісячно утримуються кошти у розмірі 50%, згідно звітів та розпоряджень сума стягнутих коштів за період з 01.02.2019 року по 01.07.2019 року складає 23253,90 грн. (а.с. 102-105).
Згідно з розрахунком заборгованості від 17.07.2019 року за виконавчим листом № 2-32 від 01.04.1999 року заборгованість станом на 01.06.2019 року становить 10966,38 грн., за виконавчим листом № 2гр-25 від 07.07.2003 року - 56399,63 грн., за виконавчим листом № 2-к-2 від 12.07.2007 року станом на 01.07.2019 року - 91462,76 грн., за виконавчим листом № 610/618/14-ц від 12.07.2007 року станом на 01.07.2019 року - 200480,56 грн. (а.с. 106-107).
Відповідно до ст. 1207 ЦК України шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст.1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
Частина 2 ст.1207 ЦК України передбачає, що умови і порядок відшкодування державою шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюється законом.
Згідно зі ст. 1177 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови і порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюється законом.
Посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції, що особа, яка вчинила злочин - ОСОБА_2 є неплатоспроможним не заслуговують на увагу, оскільки поняття неплатоспроможності відносно фізичної особи, яка не є підприємцем, або учасником платіжної системи, законодавство не містить.
Крім того, судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що боржник ОСОБА_2 працевлаштований в УБМР «Укргазспецбудмонтаж» та з нього щомісячно утримуються кошти у розмірі 50% заробітку, які розподіляються за виконавчими листами.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, тому позивач не позбавлений можливості у разі незгоди з діями державного виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби оскаржити їх рішення, дії чи бездіяльність щодо виконання судового рішення до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Інші доводи та вимоги апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновки суду, які є достатньо мотивовані та не дають підстав вважати, що при розгляді заяви судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 12 серпня 2019 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 листопада 2019 року.
Головуючий І.С. Сащенко
Судді А.І. Овсяннікова
І.П. Коваленко