Постанова
Іменем України
12 листопада 2019 року
м. Харків
справа № 644/8964/18
провадження № 22-ц/818/4921/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - судді Піддубного Р.М. (суддя-доповідач),
суддів: Котелевець А.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Кравченко О. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 липня 2019 року, ухвалене у складі судді Горчакової О.І., -
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 27 жовтня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого був Публічне акціонерне товариство «Міжнародний іпотечний банк», а в подальшому - Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» (ПАТ «Платинум Банк») та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит № 1.06100812.x, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 24 200 доларів США для придбання нерухомості - квартири АДРЕСА_1 . Крім того, 27.10.2006 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум банк» було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Л.А., договір іпотеки, предметом якого є вищевказана квартира.
19 квітня 2018 року між ПАТ «Платинум банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебт Менеджмент Груп» (ТОВ Дебт Менеджмент Груп») було укладено договори № 199-к та № 199і про відступлення права вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, 20.06.2018 року державним реєстратором Філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженською Г.В. на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Дебт Менеджмент Груп».
20.09.2018 року між ним та ТОВ «Дебт Менеджмент Груп» було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Т.П. договір купівлі - продажу, за умовами якого він набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що 02.10.2018 року він направив на адресу відповідачів вимоги про виселення, але останні у добровільному порядку звільнити квартиру не погоджуються, чим порушують його право користування та розпорядження нерухомим майном, власником якого він є, ОСОБА_1 просив виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2114, 40грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не враховано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», під час придбання квартири позивач був обізнаний про обтяження у вигляді наявності осіб, які проживають та зареєстровані в квартирі, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Судовим розглядом встановлено, що 27 жовтня 2006 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого був ПАТ «Міжнародний іпотечний банк», а в подальшому - ПАТ «Платинум Банк» було укладено договір про іпотечний кредит №1.06100812.х від 27.10.2006 року, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 24200 доларів США для купівлі нерухомості - квартири АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_2 та ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого було ПАТ «Платинум Банк» укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Л.А договір іпотеки №1.06100812.х, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
19 квітня 2018 року між ПАТ «Платинум банк» та ТОВ Дебт Менеджмент Груп» було укладено договори № 199-к та № 199і про відступлення права вимоги за вищевказаними договорами кредиту та іпотеки.
23.04.2018 року ТОВ «Дебт Менеджмент Груп» було направлено ОСОБА_2 вимогу - повідомлення № 23/04-1 в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» з вимогою погашення заборгованості за кредитним договором. Вказану вимогу-повідомлення ОСОБА_2 отримала, про що свідчить зворотне повідомлення № 0100159987897 з відміткою про отримання відправлення 30.04.2018 року.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, 20.06.2018 року державним реєстратором Філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Неженською Г.В. на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Дебт Менеджмент Груп».
20.09.2018 року між ТОВ «Дебт Менеджмент Груп» та ОСОБА_1 було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Т.П. договір купівлі - продажу, за умовами якого позивач набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
У вказаній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Також установлено, що квартиру придбано за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності передбачених законом підстав для усунення новому власнику перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення.
Проте повністю погодитись з такими висновком суду першої інстанції не можна.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом частини другої статті 40 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Як убачається із матеріалів справи, право власності на квартиру АДРЕСА_1 було набуто ОСОБА_1 на підставі укладеного 28.09.2018 року з ТОВ «Дебт Менеджмент Груп» договору купівлі-продажу.
Пунктом п'ятим зазначеного договору визначено, що представник продавця свідчить, що на момент підписання цього договору щодо квартири не існує будь-яких прав третіх осіб, а також відсутні обставини, які обмежують чи забороняють продавцю здійснити її вільний продаж, зокрема, що квартира раніше не відчужена, не знаходиться у цивільно-правовій чи податковій заставі, не передана в оренду чи найм, не передана як внесок до статутного капіталу будь-якого фонду юридичної особи, не обтяжена будь-якими іншими зобов'язаннями або речовими правами третіх осіб, щодо неї або прав на неї, не існує судового чи іншого спору, під забороною(арештом) вона не перебуває.
Разом з тим, спірне житлове приміщення ОСОБА_1 . придбано за договором купівлі-продажу, при укладенні якого мало бути зазначено обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто виявлені ризики, пов'язані з придбанням спірної нерухомості.
Крім того, 03 червня 2014 року прийнято Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, а саме: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Можна зробити висновок, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов'язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб'єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.
Однак при цьому необхідно врахувати, що спірна квартира придбана при реалізації предмета іпотеки, а ТОВ «Дебт Менеджмент Груп» повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім'ї.
Новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов'язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення.
В частині задоволення позовних вимог щодо виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рішення суду відповідачами в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому його законність та обґрунтованість не перевірялась.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення - скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову в цій частині.
На підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1057 грн. 20 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 липня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 та стягнення судового збору скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в цій частині.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1057 грн. 20 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 листопада 2019 року.
Головуючий Р.М. Піддубний
Судді А.В. Котелевець
О.Ю. Тичкова