Житомирський апеляційний суд
Справа №285/2486/19 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Б.
Категорія 3 Доповідач Коломієць О. С.
11 листопада 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.
з участю секретаря
судового засідання Драч Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №285/2486/19 за позовом ОСОБА_1 до Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області про визнання права власності на будинок за набувальною давністю
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 серпня 2019 року, яке ухвалене суддею Сташків Т.Б. в м. Новоград-Волинський
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Вербівка померла ОСОБА_2 , яка постійно проживала в будинку по АДРЕСА_1 . Після смерті останньої її сестра, ОСОБА_3 ще в 2007 році, фактично повністю передала позивачу будинок для проживання. Реєстрацію права власності на будинок за померлою ОСОБА_2 проводила мати позивача ОСОБА_4 , яка діяла за довіреністю від ОСОБА_3 , та яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємці після смерті ОСОБА_2 право власності не оформляли, у зв'язку з цим позивач помилково вважав себе повноправним власником будинку. Оскільки він безперервно, відкрито проживає в спірному будинку з грудня 2007 року, несе витрати по його утриманню в належному стані, оплачує комунальні послуги, спадщина відумерлою не визнавалась, вважає що добросовісно заволодів будинком і продовжує володіти вказаним нерухомим майном.
З урахуванням вищевикладеного просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись при цьому на неправильне встановлення судом обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права. При цьому зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, що позивач дійсно не знав та не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на спірне майно та не приховування ним факту безперервного знаходження майна у своєму володінні, а тому висновок суду про відсутність у його діях добросовісності саме на момент заволодіння майном є помилковим.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, з невідомих суду причин, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з'явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 належав житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою з господарської книги № 1 за 2006-2010 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району (а.с. 5).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла (а.с.6), яка на день смерті постійно проживала та була зареєстрована за вказаною вище адресою. Разом з нею до дня смерті постійно проживала без реєстрації її рідна сестра ОСОБА_3 (а.с.7).
На підставі довіреності від 02.10.2009 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_4 вести справи щодо оформлення її спадкових прав на майно, яке залишилось після смерті сестри ОСОБА_2 (а.с.17).
Постановою нотаріуса від 14.12.2019 року № 1941 ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 , у зв'язку з відсутністю факту прийняття спадщини (а.с.8).
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12.07.2010 року встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , 1925 року народження, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнавши, що вони дійсно були рідними сестрами (а.с.9).
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01.12.2010 року встановлено факт права власності на спірний житловий будинок разом з господарськими будівлями за покійною ОСОБА_2 , виготовлено технічний паспорт на будинок та зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с.11,12,13).
Відповідно до повідомлення завідувача Новоград-Волинської державної нотаріальної контори № 1543/01-16 від 24.07.2019 року, спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не заводилась.
В письмовій заяві-поясненні ОСОБА_5 засвідчила той факт, що ОСОБА_1 дійсно вступив у фактичне володіння та користування спадковим майном після смерті ОСОБА_2 , та з 30.11.2007 року проживає в спірному будинку, проводив ремонтні роботи, обробляв земельну ділянку (а.с.14).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами підстав для набуття права власності за набувальною давністю і останній в розумінні положень ст.344 ЦК України не є добросовісним набувачем.
Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17.
Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що позивач був обізнаний відносно того, що власником спірного будинку була ОСОБА_2 , а спадкоємицею майна померлої була її рідна сестра ОСОБА_3 , яка не оформила спадкових справ після смерті сестри. При цьому позивач при поселенні у спірний будинок в 2007 році за згодою ОСОБА_3 достовірно знав про відсутність підстав для набуття цього домоволодіння у власність, а тому не можна вважати володіння позивачем будинком добросовісним.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, встановивши, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не є добросовісним набувачем спірного будинку, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності за правилами ст.344 ЦК України.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги позивача фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01 серпня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 листопада 2019 року.
Головуючий Судді