ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.11.2019Справа № 910/11852/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Бігми Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» (39621, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Івана Приходька, буд. 141; ідентифікаційний код: 05756783)
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)
про стягнення 210385,32 грн.
Представники сторін:
від позивача: Максименко А.Ю.;
від відповідача: Леньшина О.В.
02.09.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» з вимогами до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 210385,32 грн, з яких 120555,90 грн пені, 19751,34 грн 3% річних та 70078,08 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідачем було прострочено здійснення оплати товару, поставленого позивачем на умовах укладеного між сторонами Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача 120555,90 грн пені, 19751,34 грн 3% річних та 70078,08 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2019 відкрито провадження у справі №910/11852/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.10.2019, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
30.09.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що ним було здійснено оплату товару 31.01.2019. При цьому, відповідач вказав на те, що позивачем не надано суду доказів своєчасного подання покупцю (залізниці) документів, передбачених у п. 4.2 договору.
Крім того, відповідач зауважив, що податкові накладені були зареєстровані 30.11.2018 (у п'ятницю), у зв'язку з чим про їх реєстрацію відповідач міг дізнатися лише у понеділок 03.12.2018, що свідчить про початок перебігу строку оплати з 03.12.2018.
У відзиві на позовну заяву відповідачем були викладені заперечення щодо розміру витрат, понесених у зв'язку з правовою допомогою адвоката.
Зокрема, відповідач зазначив, що позивачем не надано суду доказів надання адвокатських послуг, та вони є неспівмірними в розрізі складності справи.
У підготовчому засіданні 09.10.2019 позивачем було усно заявлено про намір подати клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката після прийняття рішення у справі.
У підготовчому засіданні 09.10.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 16.10.2019.
У підготовчому засіданні 16.10.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.11.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 судове засідання у справі №910/11852/19 призначено на 08.11.2019 (у зв'язку з перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці 06.11.2019).
Представник позивача у судовому засіданні 08.11.2019 подав заяву про розподіл судових витрат та просив її розглянути після прийняття судом рішення у даній справі; надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 08.11.2019 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 08.11.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
31.10.2018 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «Кременчуцький сталеливарний завод» (постачальник) укладено Договір поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупця певну продукцію (товар) відповідно до специфікації №1 (Додаток №1), а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018 товаром є рама балкова, балка надресорна.
Кількість і асортимент товару передбачається у Специфікації №1 (Додаток №1) (п. 1.3 Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018).
Відповідно до п. 3.4 Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018 ціна договору становить 3876000,00 грн.
Відповідно до п. 10.1 Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018 договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання.
Додатком №1 до договору (Специфікація №1) сторони погодили, що товаром, який поставляється відповідачу, є рама балкова та балка надресорна на загальну суму 3876000,00 грн.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що відповідачем було прострочено здійснення оплати товару, поставленого позивачем на умовах укладеного між сторонами Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача 120555,90 грн пені, 19751,34 грн 3% річних та 70078,08 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача із листом від 13.11.2018, в якому просив організувати відвантаження товару 15.11.2018.
Відповідно до ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з п. 5.1.1 Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018 товар постачається на умовах FCA. Товар повинен бути підготовлений постачальником до вивозу не пізніше 10 календарних днів з дня направлення письмового повідомлення.
Судом встановлено, що 15.11.2018 позивач поставив відповідачу товар, визначений Договором поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018, на загальну суму 3876000,00 грн, що підтверджується накладною №КСЗ-0001130 від 15.11.2018 на суму 1140000,00 грн, накладною №КСЗ-0001131 від 15.11.2018 на суму 1368000,00 грн. та накладною №КСЗ-0001132 від 15.11.2018 на суму 1368000,00 грн (підписані уповноваженими представниками сторін; в накладних міститься посилання на реквізити Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018), а також актом №22 прийому-передачі товару від 15.11.2018, актом №23 прийому-передачі товару від 15.11.2018 та актом №24 прийому-передачі товару від 15.11.2018 (підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб позивача і відповідача; в актах міститься посилання на реквізити Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018)
Датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної при поставці автотранспортом або дата штампу залізничної станції на залізничній накладній про приймання до перевезення (п. 5.1.4 Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018).
Таким чином, оскільки накладні підписані сторонами 15.11.2018, датою поставки товару, обумовленого Договором поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018, є 15.11.2018.
Факт отримання від позивача товару на суму 3876000,00 грн. за Договором поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018 відповідачем під час розгляду справи не заперечувався.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 4.2 Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018 покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, акту прийому-передачі товару (із вказаними номерами кожної одиниці товару), документів якості на поставлений товар та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД.
З огляду на те, що 10-ти денний банківський строк з дати поставки товару закінчується 29.11.2018, тоді як податкові накладні були зареєстровані позивачем (постачальником) 30.11.2018 (копії податкових накладних з доказами їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних долучені позивачем до позовної заяви), беручи до уваги умови договору про здійснення відповідачем оплати не раніше реєстрації податкових накладних, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем відповідно до умов Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018, у строк до 30.11.2018 включно.
Доводи відповідача стосовно того, що позивачем не надано суду доказів своєчасного подання покупцю (залізниці) документів, передбачених у п. 4.2 договору, судом вважаються необгрунтованими, так як будь-якого строку подання таких документів умовами п. 4.2 не встановлено, а відповідачем не надано суду доказів надання йому позивачем вказаних документів у будь-яку іншу дату, ніж дата фактичної поставки товару - 15.11.2018 (копії документів, вказаних у п. 4.2 договору, долучені позивачем до позовної заяви).
В будь-якому випадку, відповідачем жодним чином не обґрунтовано неможливість виконання ним обов'язку з оплати товару за відсутності (у випадку неподання позивачем відповідачу) рахунку-фактури чи документів якості на поставлений товар.
Відносно тверджень відповідача, що податкові накладені були зареєстровані 30.11.2018 (у п'ятницю), у зв'язку з чим про їх реєстрацію відповідач міг дізнатися лише у понеділок 03.12.2018 та строк оплати розпочав свій перебіг з 03.12.2018, суд вважає їх необгрунтованими, оскільки такі обставини (у випадку їх доведеності відповідачем) не звільняють його від обов'язку оплатити товар у строк, встановлений договором.
Більш того, підписуючи договір на вказаних умовах, відповідач повинен усвідомлювати ризики настання для нього негативних/несприятливих наслідків, пов'язаних з реальною датою, коли відповідач дізнався про реєстрацію позивачем податкових накладних.
При цьому, судом встановлено, що відповідно до п. 4.5 Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018 у разі прострочення постачальником термінів поставки товару, термін оплати за даний товар збільшується на кожний календарний день прострочення поставки товару на один банківський день відповідно. Термін прострочення є різниця календарних днів між дато планового прибуття товару на умовах згідно з п. 5.1.1. та датою фактичної поставки товару.
Так як позивачем не було прострочено поставку товару за Договором поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018, підстави для застосування умов п. 4.5 договору відсутні.
Отже, відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем відповідно до умов Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018, у строк до 30.11.2018 включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, заборгованість у сумі 3876000,00 грн була сплачена ним 31.01.2019.
Вказані обставини не заперечувались позивачем та, зокрема, були визнані у судовому засіданні 08.11.2019.
Таким чином, оскільки обставини сплати відповідачем грошових коштів у сумі 3876000,00 грн саме 31.01.2019 визнаються учасниками справи, вони не підлягають доказуванню при розгляді справи.
При цьому, судом враховано, що предметом позову є стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих по 30.01.2019. Доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, поставленого позивачем за Договором поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018, у період до 30.01.2019 включно матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У зв'язку з простроченням оплати товару, поставленого за Договором поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 120555,90 грн, нараховану за період з 30.11.2018 до 30.01.2019 включно.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 7.3 Договору поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.704)ю від 31.10.2018 за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, зважаючи на те, що відповідач повинен був оплатити товар у строк до 30.11.2018 включно, а, отже, обґрунтованим початком періоду нарахування пені є 01.12.2018.
Таким чином, суд здійснив власний розрахунок пені (в межах заявленого позивачем періоду нарахування), відповідно до якого обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 116598,58 грн (за період з 01.12.2018 до 30.01.2019 включно).
Отже, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» пені у розмірі 120555,90 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 116598,58 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19751,34 грн за період з 30.11.2018 до 30.01.2019 включно.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, зважаючи на те, що відповідач повинен був оплатити товар у строк до 30.11.2018 включно, а, отже, обґрунтованим початком періоду нарахування 3% річних є 01.12.2018.
Таким чином, суд здійснив власний розрахунок 3% річних (в межах заявленого позивачем періоду нарахування), відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, є 19433,10 грн (за період з 01.12.2018 до 30.01.2019 включно).
Отже, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» 3% річних у розмірі 19751,34 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 19433,10 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 70078,08 грн за період з грудня 2018 року по січень 2019 року.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості у зв'язку з наступним.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала наостанній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Отже, оскільки заборгованість була сплачена відповідачем 31.01.2019, підстави для нарахування інфляційних втрат за січень 2019 відсутні (оскільки заборгованість тривала не повний місяць).
Таким чином, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача, є 31008,00 грн. (за грудень 2018 року).
Враховуючи викладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» інфляційних втрат у розмірі 70078,08 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 31008,00 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Що стосується витрат на правову допомогу адвоката, суд не здійснює їх розподіл, з огляду на заявлене позивачем клопотання про здійснення розподілу витрат на правову допомогу адвоката після ухвалення судом рішення у даній справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 210385,32 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» (39621, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Івана Приходька, буд. 141; ідентифікаційний код: 05756783) пеню у розмірі 116598 (сто шістнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто вісім) грн 58 коп., 3% річних у розмірі 19433 (дев'ятнадцять тисяч чотириста тридцять три) грн 10 коп., інфляційні втрати у розмірі 31008 (тридцять одна тисяча вісім) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2505 (дві тисячі п'ятсот п'ять) грн 60 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15 листопада 2019 року.
Суддя О.В. Чинчин