вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" листопада 2019 р. Справа№ 910/6663/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Скрипки І.М.
Тищенко А.І.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражний Кооператив Автолюбителів «Дніпровський»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019
у справі №910/6663/19 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив автолюбителів «Дніпровський»
про стягнення 83 382 грн. 74 коп.
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» (далі, позивач або КП «Київтранспарксервіс») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив автолюбителів «Дніпровський» (далі, відповідач або ОК ГКА «Дніпровський») про стягнення 83 382 грн 74 коп., з яких: 77 500 грн 80 коп. основного боргу, 372 грн 88 коп. 3 % річних, 1 045 грн 50 коп. інфляційних втрат та 4 463 грн 56 коп. пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору від 15.12.2017 №ДНП-2017-12/102 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих послуг, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 77 500 грн 80 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, позивачем нараховано 372 грн 88 коп. 3 % річних, 1 045 грн 50 коп. інфляційних втрат та 4 463 грн 56 коп. пені.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6663/19 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив автолюбителів «Дніпровський» на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» заборгованість у розмірі 77 500 (сімдесят сім тисяч п'ятсот) грн 80 коп., пеню в розмірі 4 463 (чотири тисячі чотириста шістдесят три) грн 56 коп., 3% річних у розмірі 372 (триста сімдесят дві) грн 88 коп., інфляційних втрат у розмірі 1 045 (одна тисяча сорок п'ять) грн 50 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн 00 коп.
Приймаючи вказане рішення, суд встановив факт неналежного виконання відповідачем обов'язку щодо оплати коштів за експлуатацію фіксованих місць паркування за договором від 15.12.2017 №ДНП-2017-12/102 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування та факт наявності заборгованості, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором за період з січня 2019 року по квітень 2019 року, з урахуванням часткових оплат, на суму 77 500 грн 80 коп., задовольнив у повному обсязі. Враховуючи доведеність факту несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за договором від 15.12.2017 №ДНП-2017-12/102 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, вимоги позивача про стягнення з відповідача 372 грн 88 коп. 3 % річних, 1 045 грн 50 коп. інфляційних втрат та 4 463 грн 56 коп. пені, нарахованих за загальний період прострочення з 21.01.2019 по 30.04.2019, також визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, 29.08.2019 (про що свідчить відмітка Укрпошти Експрес на конверті) Обслуговуючий кооператив «Гаражний Кооператив Автолюбителів «Дніпровський» звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6663/19 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:
Висновок суду в оскаржуваному рішенні ґрунтується на умовах пункту 3.1. Договору №ДНП-2017-12/102 від 15.12.2017, відповідно до якого плата ОК ГКА «Дніпровський» на користь КП «Київтранспарксервіс» становить 6,50 (шість гривень 50 копійок) за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, а також, на положеннях Наказу КП «Київтранспарксервіс» від 29.12.2018 № 172 «Про введення в дію рахунку структури тарифів на послуги з паркування транспортних засобів». Втім, судом першої інстанції не враховано наступні обставини, норми права та доводи відповідача.
Ціна Договору №ДНП-2017-12/102 від 15.12.2017 згідно пункту 3.1. складається з трьох складових елементів: 1) вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 0,82 (0 грн. 82 коп.); 2) ПДВ - 0,16 (0 грн.16 коп.); 3) збір за місця для паркування транспортних засобів - 5,52 (п'ять гривень 52 копійки).
Збір за місця для паркування транспортних засобів належить до місцевих зборів згідно із п. 10.2. статті 10 Податкового кодексу України.
Стаття 268-1 Податкового кодексу України регулює правовий порядок збору за місця для паркування транспортних засобів. Зокрема, згідно із п. 268-1.4.1. статті 268-1 Податкового кодексу України ставка збору та порядок сплати збору до бюджету встановлюються відповідною міською радою.
Отже, третя складова ціни Договору, викладеної в пункті 3.1., прямо відповідає ставці збору за місця для паркування транспортних засобів, яка затверджується Київською міською радою.
Таким чином, згідно із пунктом 1 Рішення Київської міської ради від 20 грудня 2018 року №490/6541 «Про внесення зміни до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», третій складовий елемент ціни Договору №ДНП-2017-12/102 від 15.12.2017 з 01 січня 2019 року має складати 0 грн 00 коп.
Позивач обґрунтовує тариф на послуги паркування транспортних засобів в розмірі 6,50 грн. за добу наказом КП «Київтранспарксервіс» від 29.12.2018 №172 «Про введення в дію рахунку структури тарифів на послуги з паркування транспортних засобів», проте даний Наказ позивача не містить розрахунків тарифу на послуги з паркування згідно Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, що затверджений Постановою КМУ від 02.03.2010 №258 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів», а отже не ґрунтується на положеннях даної Постанови КМУ і не може бути правовою підставою для прийняття рішення судом.
Отже, з 01.01.2019 третій складовий елемент ціни Договору №ДНП-2017-12/102 від 15.12.2017, викладений у пункті 3.1., не відповідає нормам чинного законодавства України, а тому підлягає виконанню в межах чинного законодавства.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
20.09.2019 позивач подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. Позивач наголосив, що доводи скаржника із приводу завищення вартості одного паркомісця є необґрунтованими та безпідставними, оскільки вартість одного місця для платного паркування транспортних засобів згідно умов пункту 3.1. Договору, наказу КП «Київтранспарксервіс» від 29.12.2018 №172 «Про введення в дію рахунку структури тарифів на послуги з паркування транспортних засобів» становить 6,50 грн. на добу. При цьому, КП «Київтранспарксервіс» є єдиним оператором з паркування транспортних засобів в м.Києві по організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів, а плата за паркування транспортних засобів є одним із джерел наповнення коштів цільового фонду спеціального бюджету міста Києва. Щодо доводів скаржника про необхідність застосування Постанови КМУ від 02.03.2010 №258 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів», то такі підстави відсутні, оскільки позивач згідно умов договору не є надавачем послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2019 апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражний Кооператив Автолюбителів «Дніпровський» у справі №910/6663/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Скрипки І.М., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу «Гаражний Кооператив Автолюбителів «Дніпровський» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6663/19; розгляд апеляційної скарги, враховуючи частину 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі №910/6663/19 є вимоги про стягнення 83 382 грн. 74 коп., а відтак вказана справа відноситься до малозначних в розумінні Господарського процесуального кодексу України; встановлено сторонам строк для подання відзиву, заяв, клопотань.
У матеріалах справи наявні належні докази повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
15.12.2017 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (сторона-1 за договором) та Обслуговуючим кооперативом «Гаражний кооператив автолюбителів «Дніпровський» (сторона-2 за договором) укладено Договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від №ДНП-2017-12/102 (далі - Договір), відповідно до умов якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 117 (ста сімнадцяти) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 13 (тринадцяти) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Дніпровський район, вул. Микільсько-Слобідська, 6/2, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - «Фіксовані місця для паркування»), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.
За умовами пункту 1.2. Договору під «Фіксованими місцями для паркування» в цьому договорі визначено експлуатацію 117 (ста сімнадцяти) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 13 (тринадцяти) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Микільсько-Слобідська, 6/2 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
Згідно з пунктом 1.3. Договору «Фіксовані місця для паркування» вважаються переданими в експлуатацію сторони-2 з моменту набрання чинності договору.
Відповідно до пункту 3.1. Договору плата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору становить 6,50 (шість грн 50 копійок) за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу в тому числі:
- вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 0,82 (0 грн 82 коп.);
- ПДВ - 0,16 (0 грн 16 коп.);
- збір за місця для паркування транспортних засобів - 5,52 (п'ять грн 52 коп.).
Загальна сума щомісячних платежів сторони-2 стороні-1 по договору визначена у графіку платежів (додаток 1 до даного договору) (пункт 3.2. Договору).
Пунктом 3.3. Договору встановлено, що розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 стороні-1 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця, відповідно до графіку платежів (додаток 1 до даного договору).
У відповідності до пункту 3.6. Договору плата сторони-2 стороні-1, визначена в пункті 3.1. Договору, може бути змінена у випадках зміни розміру податків та зборів, з яких формується плата за «Фіксовані місця для паркування». В цьому випадку сторони зобов'язуються переукласти договір виходячи зі змінених розмірів податків та зборів.
У пункті 3.7. Договору сторони визначили, що оплата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору проводиться за період з дати набрання чинності договору по дату фактичного повернення стороні-1 «Фіксованих місць для паркування».
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що у разі порушення Стороною-2 (відповідачем) строків здійснення оплати, встановлених цим Договором, Сторона-1 (позивач) набуває право вимоги у Сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
Цей Договір вступає в силу з « 01» січня 2018 року і діє до « 31» грудня 2020 року (пункт 6.1. Договору).
06.03.2019 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою №053/05-630 щодо виконання зобов'язань за договором від 15.12.2017 № ДНП-2017-12/102, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист, фіскального чеку та накладної. Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
У подальшому, 03.05.2019 позивач повторно звернувся до відповідача з листом №053/05-1519, яким направив на адресу останнього на підписання додаткові угоди №1 від 30.01.2018, №2 від 31.08.2018 та №3 від 27.12.2018 та акти наданих послуг з проханням підписати зазначені документи та повернути на адресу позивача.
Проте, вказані додаткові угоди та акти наданих послуг не були підписані з боку відповідача.
Відповідач здійснив часткові оплати за договором від 15.12.2017 №ДНП-2017-12/102, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень:
- від 04.03.2019 №587 на суму 3 554 грн 46 коп., з призначенням платежу: «сплата за послуги за січень 2019 року згідно договору №ДНП-2017-12/102 від 15.12.2017 року У сумі 2962.05 грн., ПДВ - 20 % 592.41 грн.»;
- від 13.03.2019 № 613 на суму 3 210 грн 48 коп., з призначенням платежу: «сплата за послуги за лютий 2019 року згідно договору №ДНП-2017-12/102 від 15.12.2017 року У сумі 2675.40 грн., ПДВ - 20 % 535.08 грн.»;
- від 05.04.2019 № 593 на суму 3 554 грн 46 коп., з призначенням платежу: «сплата за послуги за березень 2019 року згідно договору №ДНП-2017-12/102 від 15.12.2017 року У сумі 2962.05 грн., ПДВ - 20 % 592.41 грн.»;
- від 06.05.2019 № 638 на суму 3 439 грн 80 коп., з призначенням платежу: «сплата за послуги за квітень 2019 року згідно договору №ДНП-2017-12/102 від 15.12.2017 року У сумі 2866.50 грн., ПДВ - 20 % 573.30 грн.».
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 15.12.2017 №ДНП-2017-12/102 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування в частині повної та своєчасної оплати коштів за експлуатацію фіксованих місць паркування за період з січня 2019 року по квітень 2019 року, з огляду на що у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 77 500 грн 80 коп., яку позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь. До того ж, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань відповідачем, позивачем нараховано 372 грн 88 коп. 3% річних, 1 045 грн 50 коп. інфляційних втрат та 4 463 грн 56 коп. пені.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, що пункт 3.1. Договору від 15.12.2017 №ДНП-2017-12/102 підлягає зміні шляхом викладення в новій редакції з 01.01.2019 на підставі пункту 1 рішення Київської міської ради від 20.12.2018 №460/6541 «Про внесення зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві». Зокрема, відповідач зазначав, що вказаним рішенням Київської міської ради було знижено збір за місця для паркування транспортних засобів та встановлено у розмірі 0,00 (нуль гривень 00 коп.). Таким чином, вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів становить - 0,82 (0 грн 82 коп.); ПДВ - 0,16 (0 грн 16 коп.); збір за місця для паркування транспортних засобів - 0,00 (нуль грн 00 коп.). Саме в такому розмірі, як зазначає відповідач, з 01.01.2019 він здійснював платежі на користь позивача за договором. З метою приведення пункту 3.1. Договору від 15.12.2017 № ДНП-2017-12/102 у відповідність до норм чинного законодавства України відповідач 14.06.2019 звернувся до позивача з офертою про укладення договору про внесення змін до договорів, зокрема, договору від 15.12.2017 №ДНП-2017-12/102, шляхом викладення вказаного пункту 3.1. у новій редакції. Крім того, відповідач звернув увагу, що акти приймання-передачі наданих послуг за січень - квітень 2019 року не відповідають положенням частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, не містять належної та достовірної інформації про зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, у зв'язку з чим не можуть бути підписані відповідачем; наведені акти були надіслані на адресу ОК ГКА «Дніпровський» лише в травні 2019 року, 13.06.2019 ОК ГКА «Дніпровський» надіслано листа КП «Київтранспарксервіс» із викладом заперечень щодо актів приймання-передачі наданих послуг та акту звірки взаєморозрахунків.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає зміні з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до норм частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У силу норм статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви додано копії Додаткових угод №1 від 30.01.2018, №2 від 31.08.2018, №3 від 27.12.2018 до Договору, які підписані та скріплені печаткою лише з боку позивача та не містять підпису відповідача.
Враховуючи положення пункту 6.4. Договору, згідно якого додаткова угода до Договору набирає чинності з моменту належного оформлення і підписання Сторонами, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, та непідписання вказаних Додаткових угод до Договору зі сторони відповідача, у суду відсутні підстави вважати, що такі угоди набрали чинності та являються невід'ємною частиною Договору.
Разом з тим, додана до позовної заяви копія листа №053/05-1519 від 03.05.2019, згідно якого позивач повторно направив відповідачу на підписання акти надання послуг та Додаткові угоди №1 від 30.01.2018, №2 від 31.08.2018 та №3 від 27.12.2018 з проханням повернути один примірник позивачу, додатково підтверджує, що станом на 03.05.2019 вказані Додаткові угоди до Договору не були підписані зі сторони відповідача.
Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, при вирішенні даного спору суду слід виходити з умов чинного Договору від 15.12.2017 №ДНП-2017-12/102.
Предметом спору у даній справі є, зокрема, стягнення заборгованості відповідача з оплати щомісячних платежів за право на експлуатацію фіксованих місць для паркування згідно Договору за січень, лютий, березень та квітень 2019 року в загальній сумі 77 500 грн 80 коп. (основний борг).
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до пункту 3.1. Договору плата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного Договору становить 6,50 (шість грн 50 копійок) за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу в тому числі:
- вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 0,82 (0 грн 82 коп.);
- ПДВ - 0,16 (0 грн 16 коп.);
- збір за місця для паркування транспортних засобів - 5,52 (п'ять грн 52 коп.).
Враховуючи умови пунктів 1.1., 1.2., 3.1., 3.3. Договору, відповідач мав сплати щомісячні платежі за надане на підставі Договору право на організацію та експлуатацію 117 місць для платного паркування транспортних засобів з визначеною платою 6,50 грн за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу відповідно до кількості днів у місяці в таких сумах та у такий строк:
- за січень 2019 року - в сумі 23 575,50 грн до 21.01.2019 включно (враховуючи частину 5 статті 254 Цивільного кодексу України);
- за лютий 2019 року - в сумі 21 294,00 грн до 20.02.2019 включно;
- за березень 2019 року - в сумі 23 575,50 грн до 20.03.2019 включно;
- за квітень 2019 року - в сумі 22 815,00 грн до 22.04.2019 включно (враховуючи частину 5 статті 254 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, на виконання умов Договору відповідачем перераховано на рахунок відповідача наступні суми: 3 554 грн 46 коп. за січень 2019 року (платіжне доручення від 04.03.2019 №587); 3 210 грн 48 коп. за лютий 2019 року (платіжне доручення від 13.03.2019 №613); 3 554 грн 46 коп. за березень 2019 року (платіжне доручення від 05.04.2019 №593); 3 439 грн 80 коп. за квітень 2019 року (платіжне доручення від 06.05.2019 №638).
Як зазначав відповідач, здійснюючи оплату в наведених сумах, відповідач виходив з того, що, на його думку, пункт 3.1. Договору підлягає зміні шляхом викладення в новій редакції з 01.01.2019 на підставі пункту 1 Рішення Київської міської ради від 20.12.2018 № 490/6541, зокрема: «плата ОК «ГКА «Дніпровський» на користь КП «Київтранспарксервіс» становить 0,98 (нуль гривень 98 копійок) за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів -0,82 (0 грн. 82 коп.); ПДВ - 0,16 (0 грн. 16 коп.); збір за місця для паркування транспортних засобів - 0,00 (нуль гривень 00 копійок)».
При цьому відповідач стверджував, що 14.06.2019 ним надіслало на адресу КП «Київтранспарксервіс» «Оферту до Договору про внесення змін до Договорів №ДПН-2017-12/99, ДНП-2017-12/100, ДНП-2017-12/101, ДНП-2017-12/102 від 15.12.2017, шляхом викладення пункту 3.1. в новій редакції відповідно до норм чинного законодавства України».
Стосовно наведених доводів відповідача колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Статуту КП «Київтранспарксервіс» (далі - Статут), КП «Київтранспарксервіс» (далі - Підприємство) створене згідно з рішенням Київради від 15.03.2007 №261/922, Підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва.
Відповідно до пункту 4.1. Статуту Підприємство у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, указами та розпорядженнями Президента України, рішеннями Київради, розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, іншими нормативними актами та цим Статутом.
Із преамбули Договору №ДНП-2017-12/102 від 15.12.2017 вбачається, що при його укладенні сторони керувались рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 «Про Правила благоустрою міста Києва».
Відповідно до пункту 17.1.1. Правил благоустрою міста Києва, затверджених наведеним рішенням Київської міської ради, Правилами паркування транспортних засобів у м. Києві, які є розділом XVII Правил благоустрою міста Києва, визначається єдиний порядок організації та функціонування платних місць для паркування транспортних засобів на території міста Києва з метою, зокрема, підвищення дисципліни сплати збору за послуги паркування, збільшення фінансових, надходжень до бюджету м. Києва.
Згідно пункту 17.2. Правил благоустрою міста Києва плата за послуги паркування включає в себе ставку збору за паркування, відшкодування витрат на утримання та обслуговування місць для платного паркування, забезпечення планового прибутку уповноваженої особи (оператора) та може включати інвестиційну складову у разі затвердження Київською міською радою інвестиційної програми, якою передбачена зазначена складова; збір за паркування транспортних засобів - місцевий податок, який згідно із законом запроваджується і зупиняється Київською міською радою на території міста Києва та зараховується до бюджету м. Києва; платники збору за паркування автотранспортних засобів - водії чи відповідні юридичні особи, що паркують транспортні засоби у відведених або спеціально обладнаних для цього місцях.
Відповідно до пункту 17.3.1. Правил благоустрою міста Києва організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.
Згідно пункту 10.2.1. статті 10 Податкового кодексу України збір за місця для паркування транспортних засобів належить до місцевих податків
Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (пункт 10.5. статті 10 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 268-1.3.1 статті 268-1 Податкового кодексу України ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 кв. метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі до 0,075 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
20.12.2018 Київською міською радою прийнято рішення №490/6541 «Про внесення зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (далі - Рішення Київської міської ради від 20.12.2018 №490/6541).
Згідно пункту 1 Рішення Київської міської ради від 20.12.2018 №490/6541 вирішено внести зміни до пункту 3 Положення про збір за місця для паркування транспортних засобів у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923), виклавши його в такій редакції: « 3. Ставка збору. Ставка збору встановлюється за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі 0,0 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, відповідно до рішення та згідно з переліком паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (таблиця 1).».
Водночас, 13.12.2018 Київською міською радою прийнято рішення №416/6467 «Про Бюджет міста Києва», додатком 10 до якого є Положення про формування та використання коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва у 2019 році. Пунктом 2 цього Положення визначено джерела формування коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва, якими є, зокрема, 60 відсотків плати за паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування, які закріплені за Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс».
Відповідно до пункту 8.4.8. Статуту КП «Київтранспарксервіс» Підприємство видає у межах своєї компетенції накази, організовує та перевіряє їх виконання.
У зв'язку зі зміною ставок збору за місця для паркування транспортних засобів у м. Києві, встановлених рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 зі змінами та доповненнями, враховуючи Додаток 10 до рішення Київської міської ради від 13 грудня 2018 року №416/6467 «Про Бюджет міста Києва», керуючись пунктом 8.4.5. Статуту, КП «Київтранспарксервіс» видано Наказ від 29.12.2018 №172 «Про введення в дію рахунку структури тарифів на послуги з паркування транспортних засобів» (том 1, а.с. 133) (далі - Наказ №172). Пунктом 1 наведеного наказу затверджено та введено в дію з 1 січня 2019 року розрахунки структури тарифів на послуги з паркування транспортних засобів на одну годину, день, ніч, місяць і на квартал та розрахунок вартості надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування (ніч) та денного паркування для всіх територіальних зон у м. Києві в новій редакції.
Згідно з Наказом №172 вартість надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування (ніч) з 01.01.2019 в межах III територіальної зони паркування становить 6,50 грн.
Разом з цим, пунктом 3.1. Договору передбачено, що плата Сторони-2 (відповідача) Стороні-1 (позивачу) згідно умов даного Договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу.
Як встановлено судом, Договір є чинним станом на час розгляду справи, в тому числі і в частині умов наведеного пункту 3.1. договору.
При цьому, колегія суддів відзначає, що хоча матеріали справи і містять докази направлення 14.06.2019 відповідачем позивачу оферти про внесення змін до Договору №ДПН-2017-12/102 від 15.12.2017 шляхом викладення пункту 3.1. цього Договору в новій редакції, проте в матеріалах справи відсутні докази прийняття пропозиції (акцепту) позивачем.
Однак, у будь-якому випадку, направлення відповідачем позивачу в червні 2019 року пропозиції (оферти) про зміну умов Договору №ДПН-2017-12/102 від 15.12.2017 не впливає на обов'язок відповідача здійснити оплату згідно даного Договору за період січень-квітень 2019 року.
Зважаючи на наведене, як вірно встановив суд першої інстанції, у відповідача були відсутні жодні підстави для сплати щомісячних платежів за Договором за січень, лютий, березень та квітень 2019 року в менших сумах, виходячи з плати за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, яка не узгоджена умовами укладеного між сторонами Договору.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на невідповідність Наказу №172 Порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, що затверджений Постановою КМУ від 02.03.2010 №258, вищевстановлених обставин не спростовують. При цьому, Наказ №172 з підстав невідповідності його умовам зазначеного Порядку відповідачем не оспорювався, відповідні заперечення відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції останнім не висувались, а в апеляційній скарзі не вказано, яким саме положенням Порядку не відповідає наказ позивача №172.
Таким чином, враховуючи здійснення відповідачем часткових платежів у спірному періоді (3 554 грн 46 коп. за січень 2019 року згідно платіжного доручення від 04.03.2019 №587; 3 210 грн 48 коп. за лютий 2019 року згідно платіжного доручення від 13.03.2019 №613; 3 554 грн 46 коп. за березень 2019 року згідно платіжного доручення від 05.04.2019 №593; 3 439 грн 80 коп. за квітень 2019 року згідно платіжного доручення від 06.05.2019 №638), суд апеляційної інстанції доходить висновку, що всупереч умовам укладеного між сторонами Договору №ДНП-2017-12/102 від 15.12.2017, який станом на час розгляду справи є чинним в редакції на момент його укладення сторонами, відповідачем була здійснена оплата за надані послуги не в повному обсязі та з прострочкою платежу, що підтверджується вищенаведеними та оціненими судом доказами.
Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість відповідача з оплати за січень 2019 року становить 20 021,04 грн, за лютий 2019 року - 18 083,52 грн, за березень 2019 року - 20 021,04 грн, за квітень 2019 року - 19 375,20 грн, а всього 77 500,80 грн (основний борг).
При цьому, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано відхилені як безпідставні твердження відповідача про невідповідність актів приймання-передачі наданих послуг за січень - квітень 2019 року положенням частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», при цьому враховує, що, відповідно до абзацу 9 частини 2 наведеної статті, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Реквізити актів приймання-передачі наданих послуг за січень - квітень 2019 року дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні спірної господарської операції, містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Крім того, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на непідписання ним актів здачі-приймання наданих послуг за період з січня по квітень 2019 року відхиляються судом, оскільки встановлений сторонами у Договорі порядок розрахунків не передбачає обов'язкової умови їх підписання для проведення щомісячних оплат. Непідписання сторонами актів здачі-приймання послуг не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку щодо оплати наданих послуг. Аналогічний висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №910/20720/16.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 77 500,80 грн основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 372,88 грн 3% річних та 1 045,50 грн інфляційних втрат.
Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у загальному розмірі 372,88 грн за період прострочки відповідачем сплати за надані послуги за січень-квітень 2019 року вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з невірним розрахунком 3% річних в частині визначення початку перебігу прострочки відповідача за січень 2019 року та квітень 2019 року. Так, позивач не врахував, а суд першої інстанції помилково не звернув увагу на те, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 Цивільного кодексу України). Тобто, у зв'язку з тим, що граничний строк оплати за січень 2019 року припадав на 20.01.2019 (вихідний день), прострочка відповідача з оплати за січень 2019 року розпочалась з 22.01.2019. Також, у зв'язку з тим, що граничний строк оплати за квітень 2019 року припадав на 20.04.2019 (вихідний день), прострочка відповідача з оплати за квітень 2019 року розпочалась з 23.04.2019.
Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача за перерахунком суду підлягають 3% річних у розмірі 280,99 грн. В іншій частині вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 91,89 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 у справі №905/600/18, нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в загальному розмірі 1 045,50 грн в період прострочки відповідачем сплати за надані послуги за січень-квітень 2019 року, враховуючи, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог (частина 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України), суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню в межах заявлених позивачем вимог в сумі 1 045,50 грн.
Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 4 463 грн 56 коп. пені.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що у разі порушення Стороною-2 (відповідачем) строків здійснення оплати, встановлених цим Договором, Сторона-1 (позивач) набуває право вимоги у Сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено невірний розрахунок пені в частині визначення початку перебігу прострочки відповідача за січень 2019 року та квітень 2019 року, оскільки, як уже встановлено судом вище, позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
За перерахунком суду загальна сума пені за період прострочки відповідачем сплати за надані послуги за січень-квітень 2019 року становить 4 395,28 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині вимоги позивача про стягнення пені в сумі 68,28 грн задоволенню не підлягають.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити судове рішення.
Відповідно до частини 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За змістом статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив автолюбителів «Дніпровський» такою, що підлягає частковому задоволенню (враховуючи здійснений судом перерахунок сум 3% річних та пені). Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у даній справі є таким, що підлягає зміні, а позовні вимоги задовольняються частково.
Розподіл судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги здійснено у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 238, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив автолюбителів «Дніпровський» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6663/19 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6663/19 змінити.
Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/6663/19 викласти у наступній редакції:
«Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив автолюбителів «Дніпровський» (02218, м. Київ, вулиця Петра Вершигори, будинок 2, ідентифікаційний код 22870782) на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вулиця Леонтовича, будинок 6, ідентифікаційний код 35210739) заборгованість у розмірі 77 500 (сімдесят сім тисяч п'ятсот) грн 80 коп., пеню в розмірі 4 395 (чотири тисячі триста дев'яносто п'ять) грн 28 коп., 3% річних у розмірі 280 (двісті вісімдесят) грн 99 коп., інфляційних втрат у розмірі 1 045 (одна тисяча сорок п'ять) грн 50 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 917 (одна тисяча дев'ятсот сімнадцять) грн 31 коп.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.».
Стягнути з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вулиця Леонтовича, будинок 6, ідентифікаційний код 35210739) на користь Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив автолюбителів «Дніпровський» (02218, м. Київ, вулиця Петра Вершигори, будинок 2, ідентифікаційний код 22870782) 5 (п'ять) грн 54 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.
Матеріали справи №910/6663/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 286 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді І.М. Скрипка
А.І. Тищенко