79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"05" листопада 2019 р. Справа №914/576/19
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Кордюк Г.Т.
Мирутенко О.Л.
секретар судового засідання Кобзар О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Смарт Фабрікс” б/н від 21.06.2019 (вх. № ЗАГС 01-05/2313/19 від 24.06.2019)
на рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2019 (повний текст складено 03.06.2019, суддя Король М.Р.)
у справі №914/576/19
за позовом: Акціонерного товариства “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” (надалі АТ “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат”), м. Марганець, Дніпропетровська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Смарт Фабрікс” (надалі ТзОВ “Смарт Фабрікс”), м. Львів
про стягнення 133 475,27 грн
за участю учасників справи:
від позивача: Димніч А.В. - представник
від відповідача: не з'явився
ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Смарт Фабрікс» про стягнення 133 475,27 грн штрафних санкцій за прострочення постачання товару.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.05.2019 у справі № 914/576/19 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТзОВ «Смарт Фабрікс» на користь АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» штрафні санкції на загальну суму 133 475,27 грн та 2002,13 грн судового збору.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції, встановивши факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару згідно специфікацій, дійшов висновку, що нарахування штрафних санкцій на загальну суму 133 475,27 грн є правомірним та таким, що підлягає до задоволення. Також судом відмовлено у задоволені заяви про зменшення неустойки та розстрочення судового рішення в зв'язку з необґрунтованістю.
Не погоджуючись з даним рішенням, ТзОВ «Смарт Фабрікс» подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати в частині стягнення 108 037,80 грн, в цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Змінити рішення в частині відмови у зменшенні розміру присудженої неустойки на 90%. Зокрема, скаржник вважає, що, підписавши 17.07.2018 специфікацію №2 та, замовивши один і той же товар, що зазначений у специфікації №1 під позицією 2, та враховуючи, що позивач жодного разу не вимагав після 17.07.2018 поставки товару «костюмів бавовняних» в кількості 936 шт, то, на думку відповідача, такі дії позивача можна розцінювати як відмову від замовлення зазначеного у специфікації №1 від 19.02.2018 товару. Відтак, стверджує, що факт замовлення 17.07.2018 є датою закінчення нарахування пені по специфікації №1 за непоставку товару під позицією №2, а не лист-відмова від товару від 03.09.2018. Також апелянт вважає, що заявлені до стягнення штрафні санкції є надмірно великі і є звичайним способом збагачення за рахунок боржника. Оскільки позивач не зазнав збитків від спірної господарської діяльності, то наявні підстави для зменшення розміру заявленої неустойки.
Скаржник явку уповноваженого представника в судове засідання 05.11.2019 не забезпечив, подав клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості підготовити та подати додаткові пояснення і документи (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/6682/19 від 04.11.2019).
Відповідно до ч.11 ст.270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Колегія суддів вважає, що дане клопотання не підлягає до задоволення з огляду на таке:
- наведені заявником причини не є підставою для відкладання розгляду справи, оскільки апеляційна скарга зареєстрована в суді ще 24.06.2019, відтак, останній мав достатньо часу та можливості підготовитися та подати суду до даного засідання усі необхідні пояснення та документи;
- в попередніх судових засідання був присутній представник відповідача та надав суду свої пояснення щодо поданої апеляційної скарги;
- явка представників учасників справи у судове засідання апеляційного господарського суду не визнавалася обов'язковою, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для такого розгляду і без участі представника відповідача;
З огляду на викладене, а також на обмеженість процесуальних строків для розгляду спору, суд відхиляє клопотання відповідача та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав? викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/4645/19 від 22.07.2019), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив наступне.
19.02.2018 між ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (назву змінено на Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат») (покупець) та ТзОВ «Смарт Фабрікс» (постачальник) укладено договір поставки №85, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого (номенклатура, асортимент), марка, вид, сорт, ціна, кількісні та якісні характеристики, код товару за УКТ ЗЕД вказуються в специфікаціях (додатках) до договору, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим договором (а.с. 13-16).
Постачальник зобов'язується поставити товар покупцю в строки, визначені в специфікації до цього договору, а також провести за свій рахунок завантаження на автомобільний або залізничний транспорт покупця товару належної якості (п.3.10. договору).
Пунктом 3.11 договору сторони погодили, що дата поставки товару визначається в специфікаціях до договору.
Згідно з п.3.8 договору зобов'язання постачальника щодо поставки товару вважаються повністю виконаними в момент підписання сторонами договору акту прийому-передачі товару за якістю (у випадку оплати товару за акредитивною формою: акту приймання-передачі товару за кількістю та якістю).
19.02.2018 сторонами підписано специфікацію №1 до договору, відповідно до якої, з врахуванням змін, внесених на підставі протоколу узгодження розбіжностей від 12.03.2018 до договору та специфікації №1, сторонами погоджено перелік товару, кількість та терміни поставки на загальну суму 236 675,88 грн, а саме:
- позиція 1 «фартух прогумований з надгрудником» 2 шт до 30.04.2018;
- позиція 2 «костюм бавовняний» 936 шт до 20.06.2018;
- позиція 3 «костюм» 22 шт до 30.04.2018;
- позиція 4 «халат з КЗ темний» 10 шт до 30.04.2018 (а.с. 17-19).
Як зазначає позивач, товар визначений специфікацією №1 відповідачем поставлено лише по позиціях 1,3,4 та з порушеннями строків, а саме 19.06.2018, що підтверджується експрес-накладною перевізника «Нова Пошта» №5900034522593 (а.с. 21). Товар по позиції №2 відповідач не поставив.
Враховуючи, що станом на 03.09.2018 поставку товару по позиції 2 (костюм бавовняний) по специфікації №1 відповідачем не було здійснено, позивач на адресу відповідача надіслав лист №1209 від 03.09.2018, яким, у відповідності до ст.612 ЦК України, повідомив про те, що внаслідок прострочення відповідачем поставки товару по позиції № 2, виконання такої поставки втратило інтерес для позивача, а тому повідомив відповідача про свою відмову від поставки вищевказаного товару (а.с. 58-61).
17.07.2018 сторонами підписано специфікацію №2 до договору відповідно до умов якої сторонами погоджено перелік, кількість, вартість та терміни поставки товару на загальну суму 193 549,80 грн, а саме:
- позиція 1 «костюм бавовняний» 400 шт до 30.09.2018 та 400 шт з логотипом
до 30.12.2018;
- позиція 2 «халат з КЗ темний» 3 шт до 30.09.2018 та 4 шт з логотипом до
30.12.2018 (а.с. 20).
Згідно зі специфікацією №2 відповідач 01.10.2018 поставив позивачу товар по позиції 1 «костюм бавовняний» у кількості 50 шт, загальною вартістю 11 974,80 грн, що підтверджується актом приймання-передачі товару (а.с. 22).
01.11.2018 відповідачем поставлено позивачу товар по позиції 1 «костюм бавовняний» у кількості 750 шт загальною вартістю 179 622,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі товару (а.с. 23).
31.11.2019 відповідачем поставлено позивачу товар по позиції 2 «халат з КЗ темний» у загальній кількості 7 шт, загальною вартістю 1 953,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі товару (а.с. 24).
Відповідно до п.11.2 договору у разі порушення термінів поставки товару за цим договором, покупець має право стягнути з постачальника пеню в розмірі 0,5% від суми непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів покупець має право додатково стягнути з постачальника штраф у розмірі 10% від суми непоставленого (недопоставленого) товару.
Враховуючи, що відповідачем здійснено поставку товару з порушенням строків, визначених у специфікаціях, позивачем було нараховано штраф та пеню, з вимогою про сплату яких позивач звернувся до відповідача з претензіями № 30/512 від 02.08.2018 та №30/10 від 03.01.2019 (а.с. 25-28).
Однак, дані претензії були залишені без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення штрафних санкцій у сумі 133 475,27 грн.
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, зокрема, що поставка товару, перелік якого визначений у специфікації №1 від 19.02.2018, не здійснена відповідачем у зв'язку із укладенням між сторонами специфікації №2 від 17.07.2018, яка, є відмовою позивача від поставки зазначеного у вищевказаній специфікації №1 товару. При цьому, як стверджує відповідач, жодного разу після 17.07.2018 позивач не вимагав поставки костюмів бавовняних в кількості 936 комплектів за специфікацією №1 від 19.02.2018. Оскільки поняття «невиконання господарського зобов'язання» є відмінним від поняття «неналежного виконання господарського зобов'язання», а тому правові наслідки прострочення виконання зобов'язання не можуть бути застосованими до випадку невиконання відповідачем, передбаченого умовами укладеного між сторонами договору, зобов'язання з поставки товару.
При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у даній справі є договір поставки №85 від 19.02.2018.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).
Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалося вище, специфікаціями №1 та №2 було погоджено перелік, вартість та терміни поставки товару.
Відповідно до п.3.8 договору зобов'язання постачальника щодо поставки товару вважаються повністю виконаними в момент підписання сторонами договору акту прийому-передачі товару за якістю (у випадку оплати товару за акредитивною формою: акту приймання-передачі товару за кількістю та якістю).
Судом встановлено, що товар визначений у специфікації №1 по позиціям 1,3,4 зі строком поставки до 30.04.2018 був поставлений відповідачем лише 19.06.2018, що підтверджується експрес-накладною перевізника «Нова Пошта» №5900034522593 (а.с. 21). Таким чином, прострочення поставки становить 49 днів (з 01.05.2018 по 18.06.2018).
Товар по позиції №2 із терміном поставки до 20.06.2018 відповідач не поставив взагалі. Таким чином, прострочення поставки становить 75 днів (з 21.06.2018 по 03.09.2018).
Товар визначений у специфікації №2 з терміном поставки до 30.09.2018 (з логотипом до 30.12.2018) відповідачем поставлено частково та з порушення строків, а саме 01.10.2018 по позиції 1 «костюм бавовняний» у кількості 50 шт; 01.11.2018 по позиції 1 «костюм бавовняний» у кількості 750 шт; 31.11.2019 товар по позиції 2 «халат з КЗ темний» у кількості 7 шт (а.с. 22-24).
Таким чином, прострочення поставки за позицією 1 становить 31 календарний день (з 01.10.2018 по 31.10.2018). За позицією 2 - 122 календарних дня (з 01.10.2018 по 30.01.2019 та 31 календарний день (з 31.12.2018 по 30.01.2019).
Водночас, ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст.ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що вищенаведеними нормами права та умовами договору обов'язок поставити товар покладено саме на постачальника. В матеріалах справи відсутні докази того, що замовник, після підписання договору та специфікацій зобов'язаний додатково звертатися до постачальника із вимогою поставити обумовлений товар. Відтак, твердження скаржника про те, що позивач жодного разу не вимагав після підписання специфікації №2 від 17.07.2018 поставку товару «костюмів бавовняних» в кількості 936 шт, і такі дії позивача відповідач розцінює як відмову від замовлення зазначеного у специфікації №1 від 19.02.2018 товару, суд вважає безпідставним. Аналогічно суд вважає безпідставним твердження скаржника про те, що дата підписання специфікації №2 є датою закінчення нарахування пені за непоставку товару визначеного специфікацією №1.
Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Пунктом 11.2 договору сторони передбачили, що у разі порушення термінів поставки товару за цим договором, покупець має право стягнути з постачальника пеню в розмірі 0,5% від суми непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів Покупець має право додатково стягнути з постачальника штраф у розмірі 10% від суми непоставленого (недопоставленого) товару.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за спірним договором, позивачем згідно поданого розрахунку, заявлено до стягнення 133 475,27 грн, в т. ч. пені в розмірі 87 553,83 грн і 23 667,59 грн штрафу по специфікації №1 та 13 676,21 пені і 8 577,66 грн штрафу по специфікації №2 (а.с. 10-11).
Доказів оплати нарахованих штрафних санкцій відповідачем суду не надано.
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені у відповідності до вимог законодавства та умов договору, з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання та заявленого позивачем періоду, беручи до уваги факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної поставки товару, суд вважає, що нарахування пені та штрафу в розмірі 133 475,27 грн є правомірним.
Твердження відповідача про те, що поняття «невиконання господарського зобов'язання» є відмінним від поняття «неналежного виконання господарського зобов'язання», а тому правові наслідки прострочення виконання зобов'язання не можуть бути застосованими до випадку невиконання відповідачем, передбаченого умовами укладеного між сторонами договору, зобов'язання з поставки товару спростовується приписами ч.1 ст. 612 ЦК України, згідно з якою боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Беручи до уваги вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання зобов'язання з поставки товару, то колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість та підставність позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій на загальну суму 133 475,27 грн.
В суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про зменшення розміру присудженої неустойки на 90% та розстрочення виконання судового рішення на 6 місяців рівними частинами (а.с. 56-57). В даній заяві відповідач зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. При цьому, звертає увагу на надмірну суму нарахованих та заявлених до стягнення штрафних санкцій, враховуючи загальну вартість товару, визначену специфікацією №1, а також відсутність здійснених позивачем передоплат товару.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положеннями п. 1 ст. 233 ГК України також встановлено право суду на зменшення розміру санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Слід зазначити, що зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Суд першої інстанції, розглянувши доводи заяви відповідача та заперечення позивача, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, а також те, що відповідачем жодним чином не підтверджено наявність підстав для зменшення розміру неустойки, а в матеріалах справи такі докази відсутні, даний випадок не є винятковим, а тому, зважаючи на інтереси обох сторін, а також те, що норми чинного законодавства про зменшення розміру штрафних санкцій не є імперативними та застосовуються за визначених вище умов на розсуд суду, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру неустойки.
Оцінивши всі доводи сторін по даній справі щодо зменшення розміру неустойки, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що заявником не наведено та не підтверджено обставин, за яких можливе зменшення стягуваної суми неустойки на 90% на підставі ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України.
Щодо прохання відповідача розстрочити виконання судового рішення на 6 місяців рівними частинами, то суд зазначає наступне.
Приписами п. 2 ч.6 ст.238 ГПК України встановлено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
При цьому, відповідно до ч.3 ст.331 ГПК України, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Проте, заявником не наведено жодного обґрунтування наявності підстав для такого розстрочення, а також не подано належних та допустимих доказів в обґрунтування заяви, в зв'язку з чим заява відповідача про розстрочення виконання рішення суду не підлягає до задоволення.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.
Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
В свою чергу позивачем належним чином підтверджено свої доводи.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки, апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишається за скаржником.
Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2019 у справі № 914/576/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.288 ГПК України.
4. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
судді Г.Т. Кордюк
О.Л. Мирутенко