Справа № 755/16993/17
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/13325/2019
8 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року (суддя Арапіна Н.Є.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановила:
у листопаді 2017р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 26 серпня 2010 року у розмірі 46 119грн 01коп. та судових витрат.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору без номеру від 26 серпня 2010 року відповідач отримала кредит у розмірі 8 000грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Позивач посилався на те, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач стверджував, що свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах кредитного ліміту, проте відповідач порушила зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 21 641грн 50коп., за процентами за користування кредитом у розмірі 11 639грн 53коп., за пенею у сумі 10 165грн 65коп., а також штрафів у розмірі 500грн (фіксована частина) та 2 172грн 33коп. (процентна складова).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором від 26 серпня 2010 року за період з 06 листопада 2014 року по 24 вересня 2016 року в розмірі 6 716грн 39коп., що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 790грн 60коп., заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 129грн 77коп., фіксованої частини штрафу у розмірі 500грн, процентної складової штрафу у розмірі 296грн 02коп. В решті позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду в частині
відмови у стягненні заборгованості за період з 25 вересня 2016 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін та стягнути з відповідача судові витрати.
Позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки судом не враховано, що грошові кошти з картки відповідача знімалися з правильним введенням ПІН-коду, що відповідач не повідомила про викрадення платіжної картки негайно, як передбачено Умовами та Правилами надання банківських послуг.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач не зверталася до банку із письмовою заявою про блокування кредитної картки у зв'язку із її викраденням.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 26 серпня 2010р. ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій надала згоду, що заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківський послуг, а також тарифами становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг, та зазначила, що бажає отримати платіжну картку кредитка «Універсальна».
Також ОСОБА_1 була підписана довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка «Універсальна» 55 днів льотного періоду», згідно якої базова відсоткова ставка за користування кредитом складає 2,5% щомісячно, розмір щомісячних платежів становить 7% від заборгованості, але не менше 50грн та не більше залишку заборгованості, і повинен бути внесений до 25 числа місяця, наступного за звітним. У довідці також визначені порядок нарахування та розмір пені, штрафів за невиконання зобов'язань.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 21 вересня 2017р. у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 46119грн 01коп., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 21 641грн 50коп., за процентами за користування кредитом у розмірі 11 639грн 53коп., за пенею у сумі 10 165грн 65коп., а також штрафів у розмірі 500грн (фіксована частина) та 2 172грн 33коп. (процентна складова).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом приєднання відповідача до запропонованих умов банку, з наданих сторонами доказів вбачається, що відповідач станом на 25 вересня 2016 року (до викрадення картки) має заборгованість за тілом кредиту та відсотками, заборгованість за пенею відсутня, а також з відповідача підлягає стягненню штраф - фіксована частина та процентна складова за порушення строку сплати кредитної заборгованості.
Рішення суду в цій частині не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційної перевірки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості, яка виникла після 25 вересня 2016 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем надані докази викрадення платіжної картки 25 вересня 2016 року, тому заборгованість після цієї дати стягненню не підлягає.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна, з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша
фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Підписавши анкету-заяву та довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів льотного періоду 26 серпня 2010р., в яких викладені істотні умови кредитного договору: розмір кредитного ліміту, розмір процентної ставки за користування кредитом, порядок та терміни погашення кредиту, відповідальність за порушення зобов'язань, відповідач підтвердила, що ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами банку та згодна з ними, а заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківський послуг, а також тарифами становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не заперечувала, що була ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг та з тарифами, що надані позивачем суду першої інстанції, отримала платіжну картку та користувалася грошовими коштами.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що між сторонами був укладений договір, за умовами якого відповідач отримала кредитний ліміт на платіжну картку, який повинна була повертати щомісячними мінімальними платежами та сплачувати проценти за користування кредитними коштами.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Згідно пункту 1.27 статті 1 Закону платіжна картка - це електронний платіжний
засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються у договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунку.
Пунктом 14.16 статті 14 Закону визначено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
Відповідно до п.1.1.2.1.12 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний вживати заходів щодо запобігання втраті (викрадення) карток, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на картку і магнітну смугу або їхньому незаконному використанню.
Пунктом 1.1.2.1.13. Умов та Правил надання банківських послуг визначено, що клієнт зобов'язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи про факти викрадення картки ПІНа, SIM-картки мобільного телефону або отримання повідомлення про їх незаконне використання. У разі настання вищезазначених випадків необхідно звернутися до відділення банку або за зазначеними телефонами.
Згідно п. 1.1.2.1.21. Умов та Правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний негайно повідомляти банк шляхом дзвінка до колл-центру (протягом 15 хвилин) інформацію, що стала відома клієнту, про втрату/викрадення карти, стікера PayPass, SIM-картки мобільного телефону, несанкціоновані транзакції за його рахунками (а також за рахунками 3-х осіб).
Пунктом 1.1.2.1.14. Умов та Правил надання банківських послуг визначено, що у випадку, якщо держателю картки відомі факти про незаконне використання картки, держатель картки зобов'язаний у триденний термін після усної заяви про втрату картки, стікера PayPass, ПІНа надати в банк докладний виклад обставин втрати картки, стікера PayPass і/або ПІНа і відомі факти про їх незаконне використання.
Відповідно до п. 1.1.5.13 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт несе відповідальність у повному обсязі за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування картки/рахунку/на рух коштів, номера мобільного телефону на надання банківських послуг.
Відповідно до п. 1.1.5.28. Умов та Правил надання банківських послуг банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНу.
Згідно п. 2.1.1.9.10. Умов та Правил надання банківських послуг у випадку втрати карти /ПІНу/ постійного пароля/одноразових паролів, або виникнення ризику несанкціонованого використання карти /ПІНу/ постійного пароля/одноразових паролів Держатель повинен негайно виконати одну з таких дій: звернутись до Банку за телефоном 3700 (чи іншим), звернутись в Банк для блокування карти, якщо карту підключено до
послуги Mobile Banking або Internеt banking Приват-24 вчинити дії по призупиненню дій карти.
Враховуючи викладене, саме на відповідача покладено обов'язок нерозголошення (нерозкриття) інформації ПІН-кодів, як і обов'язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення ПІНа.
В суді першої інстанції відповідач стверджувала, що в ніч з 24 на 25 вересня 2016 року з 01год. до 03год. невстановлені особи викрали у неї ноутбук, мобільний телефон та банківські картки «Приватбанку», у тому числі картку № НОМЕР_1 .
У підтвердження викрадення кредитної картки, відповідач надала суду першої інстанції витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття 25 вересня 2016 року кримінального провадження № 12016100040013445 за фактом події, яка мала місце 25 вересня 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 , щодо викрадення у ОСОБА_1 ноутбука, мобільного телефону та банківської картки «Приватбанк» (с.с.63).
Разом з цим, доказів негайного повідомлення банку про викрадення платіжної картки відповідачем суду надано не було.
Також відповідачем не було надано доказів письмового повідомлення банку протягом трьох днів з моменту викрадення про викрадення платіжної картки з проханням її блокування.
Згідно наданих суду банком документів вбачається, що 25 вересня 2016 року о 06:36:07 годині в банкоматі № НОМЕР_2 ПАТ КБ «Приватбанк» за адресою: м. Київ, просп. Возз'єднання, 1, з використанням платіжної картки № НОМЕР_1 , з введенням правильного ПІН-коду, який був відомий тільки власнику картки, були зняті грошові кошти у сумі 5 900грн.
Оскільки відповідач не надала суду доказів, що повідомила банк про викрадення картки до моменту зняття грошових коштів 25 вересня 2016 року, позивач не повинен нести відповідальності за вказані операції, а відповідач зобов'язана повернути банку отриманні за допомогою її платіжної картки та ПІН-коду грошові кошти та сплатити проценти за користування ними.
Суд першої інстанції не врахував зазначені норми матеріального права та Умови кредитного договору, укладеного сторонами, та прийшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів, які були зняті її платіжної картки 25 вересня 2016 року.
Разом з цим, твердження позивача про те, що 25 вересня 2016 року о 06:36:07 годині в банкоматі № НОМЕР_2 ПАТ КБ «Приватбанк» за адресою: м. Київ, просп. Возз'єднання, 1, був оформлений кредит готівкою на суму 12 480грн за допомогою картки НОМЕР_1 , належними доказами не підтверджені.
Згідно пункту 2.1.1.14.1. Умов та Правил надання банківських послуг тримач кредитної картки має право користуватися сервісом «оплата частинами» в торгово-сервісних підприємствах та/або інтернет-магазинах, з якими банк уклав договір співпраці з сервісу та вартість покупки знаходиться в межах розрахованого банком кредитного ліміту по карті для даного сервісу.
З наданої позивачем суду першої інстанції виписки по рахунку по картці НОМЕР_1 вбачається тільки зняття готівки 25 вересня 2016 року у розмірі 5900грн.
При цьому, укладення договору про оплату частинами товару можливе тільки у торгово-сервісних підприємствах та/або інтернет-магазинах, згідно Умов та Правил надання банківських послуг, однак, позивачем не було надано доказів, що така дія відбувалася 25 вересня 2016 року о 06:36:07 годині у торгово-сервісному підприємстві.
Умовами та Правилами надання банківських послуг, текст яких надано суду першої
інстанції позивачем, не передбачено укладення договору про оплату частинами через
банкомат.
Крім того, з наданої суду виписки по рахунку по картці НОМЕР_1 вбачається, що банком, починаючи з 27 жовтня 2016 року по 27 січня 2017 року, щомісячно з рахунку списувалося 1458грн, а з 27 лютого 2017 року по 27 вересня 2017 року щомісячно списувалося 1401,92грн, а всього було списано 17 047,36грн, що не відповідає твердженню позивача про оформлення 25 вересня 2016 року з власником картки НОМЕР_1 послуги «миттєва розстрочка» на суму 12480грн.
Також колегія суддів звертає увагу, що вказана сума значно перевищує встановлений на кредитну картку відповідача кредитний ліміт (8000грн).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість, яка утворилася з 25 вересня 2016 року, за тілом кредиту у сумі 5900грн та процентами, які нараховані на загальну суму заборгованості, включаючи тільки зазначену суму.
Також колегія суддів вважає безпідставним включення банком до тіла кредиту заборгованість за процентами, штрафів та пені, так як це суперечить, як нормам матеріального права, які регулюють правовідносини сторін, так і умовам договору, який був укладений сторонами.
Відповідно до п. 2.1.1.5.5. Умов та Правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Згідно пункту 2.1.1.12.3. Умов та Правил надання банківських послуг погашення кредиту - це поповнення картрахунку клієнтом в розмірі мінімального обов'язкового платежу шляхом внесення коштів у готівковому або безготівковому порядку, а так само шляхом договірного списання коштів з інших рахунків клієнта на підставі доручення клієнта.
Термін внесення мінімального обов'язкового платежу по кредиту, а також овердрафту - до 1 числа місяця, наступного за розрахунковим, в розмірі, розрахованому згідно тарифу від суми поточних боргових зобов'язань. Платіж включає відсотки за користування кредитом, передбачені тарифом, частину заборгованості по тілу кредиту, штраф, згідно цих Умов (пункт 2.1.1.12.4. Умов та Правил).
З довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» вбачається, що позичальник повинен до 25 числа місяця, наступного за звітним, сплачувати 7% від заборгованості, але не менше 50грн та не більше залишку заборгованості, включаючи плату за користування кредитними коштами у розмірі 2,5% у місяць ( 30% річних) та комісії за зняття готівки.
Згідно ч. 1 та 3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку.
Пунктом 1.1.3.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг передбачено право банку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менше, ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по картрахунку згідно п. 1.1.3.1.9. договору. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з 1 вересня 2014р. банком була змінена процентна ставка за користування кредитом з 30% на 34,8%, а з 1 квітня 2015р. процентна ставка збільшена до 43,20% річних (3,6% на місяць).
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не зазначала, що її не було повідомлено про зміну процентної ставки, а з наданих виписок по картрахунку вбачається, що після 1 квітня 2015 року відповідач користувалася картками: знімала грошові кошти, оплачувала покупки товарів, поповнювала картковий рахунок, погашаючи заборгованість, а відтак прийняла нові умови договору, що відповідає пункту 1.1.3.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг.
З наданої позивачем суду першої інстанції виписки по рахунку відповідача вбачається, що станом на 6 вересня 2016 року заборгованість відповідача по кредиту складала 5 790грн 60коп., 25 вересня 2016 року були зняті кошти на загальну суму 5 900грн, отже загальна заборгованість за кредитом становить 11 690грн 60коп.
Виходячи із розміру заборгованості по кредиту 11 690грн 60коп. та процентної ставки 43,20% річних за вересень 2016р. проценти за користування кредитом становлять 250грн 09коп.
6 жовтня 2016 року відповідачем на погашення заборгованості було внесено 1995грн, а також був поповнений рахунок мобільного телефону на 51грн 51коп.
Отже, станом на 1 листопада 2016 року, заборгованість відповідача становила: по кредиту 9 886грн 25коп., по процентам 189грн 22коп.
За період з 1 листопада 2016 року по 21 вересня 2017 року (відповідно до позовних вимог) заборгованість відповідача за кредитом становила 9 886грн 25коп. та за процентами 3 843грн 77коп. (9886,25х43,20х324(дня)/100/360).
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом у розмірі 9 886грн 25коп. та процентами 4 032грн 99коп. станом на 21 вересня 2017 року.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Згідно довідки про умови кредитування, яка підписана відповідачем, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості становить 1% від заборгованості, але не менше 30грн у місяць, та нараховується один раз у місяць при наявності прострочення по кредиту чи процентам 5 та більше днів при виникненні прострочення на суму від 50грн та більше, а також шляхом ділення базової процентної ставки по договору на 30, яка нараховується за кожний день прострочення кредиту.
Також у довідці про умови кредитування зазначено, що у разі порушення
позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, останній зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків та комісій.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Отже, застосування окрім штрафу як виду неустойки, визначеного Умовами, ще й пені є необґрунтованим, оскільки їх одночасне стягнення призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що прямо заборонено Конституцією України та чинним цивільним законодавством.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року по справі № 6-2003цс15.
Таким чином, вимоги позивача про одночасне стягнення пені та штрафу не ґрунтуються на нормах матеріального права та є неправомірним.
За таких обставин, правових підстав для стягнення з відповідача пені колегія суддів не вбачає.
Виходячи із збільшення розміру загальної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, підлягає збільшенню і процентна складова штрафу з 296грн 02коп. до 695грн 96коп. (5% від 14223,71грн заборгованості).
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем до суду була подана заява про застосування позовної давності.
Суд першої інстанції відмовив у застосуванні позовної давності, рішення суду в цій частині не оскаржується, а відтак відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог (33,97%) та апеляційної скарги (33,97%), звільнення відповідача від сплати судового збору, як інваліда ІІ групи, понесені позивачем судові витрати за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 1358грн 80коп. підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне
застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно встановлені фактичні обставини справи, висновки суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовані в цій частині норми матеріального права, тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов в цій частині задовольнити частково.
У зв'язку із цим резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:
Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , яка зареєстрована у АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570, яке знаходиться у м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, заборгованість за кредитним договором від 26 серпня 2010 року за період з 6 листопада 2014 року по 21 вересня 2017 року у сумі 14615грн 20коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Понесені Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» судові витрати за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 1 358грн 80коп. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складений 13 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк