Справа № 759/17237/18 Головуючий у суді першої інстанції: Петренко Н.О.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7992/2019 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
04 листопада 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Слюсар Т.А., Панченка М.М.
Секретаря судового засідання Маличівській Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -
У жовтні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відповідно до укладеного між банком та відповідачем договору б/н від 21 травня 2012 року.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач приєднався до запропонованої Банком пропозиції, а тому відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про те, що договір не був укладений. Із виписки про рух коштів на картковому рахунку вбачається, що за час дії договору, відповідач активно користувався банківською карткою із встановленим кредитним лімітом. Відповідач свої зобов'язання за договором не виконала, своєчасно погашення заборгованості за кредитом не здійснила, у зв'язку з цим має заборгованість.
У судовому засіданні представник позивача Хитрова Л.В. підтримала доводи апеляційної скарги. Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позов не доведено.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 21 травня 2012 року ОСОБА_2 (відповідачка у справі) підписано анкету-заяву бн про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», з отриманням платіжної картки для авторизації (а.с. 8).
В анкеті-заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
До матеріалів позовної заяви банком долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, як невід'ємну частини договору (а.с. 9, 10-33).
Із наданих позивачем письмових доказів вбачається, що станом на 31 серпня 2018 року за позичальником обліковується прострочена заборгованість за зобов'язанням в сумі 110 479,46 грн. (а.с. 5-7).
У зв'язку з порушенням позичальником строків повернення грошових коштів, що встановлені договором та виникненням заборгованості кредитор 30 жовтня 2018 року звернувся до суду, пред?явивши вимоги про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором в сумі 110 479,46 грн., що складається із поточної заборгованості за тілом кредиту в сумі 3 251,10 грн. та простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 746,76 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 21 травня 2012 року по 29 січня 2018 року в сумі 106 481,60 грн.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, судова колегія виходить з такого.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 626, 628 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом - стаття 1054 ЦК України.
Кредитний договір укладається у письмовій формі - стаття 1055 ЦК України.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - частина першої, другої статті 207 ЦК України.
Досліджені колегією суддів письмові докази: анкета - заява, виписка про здійснення операцій та розрахунок заборгованості вказують на те, що між учасниками справи виникли договірні правовідносин, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_2 суму кредиту у розмірі 4 000,00 грн., остання отримала грошові кошти та користувалась ними.
Отже, встановлені фактичні обставини справи свідчать про існування між сторонами кредитних правовідносин. Кредитний договір укладений та підписаний сторонами у вигляді анкети-заяви б/н 21 травня 2012 року (а.с. 8).
Із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання з повернення суми позики не виконала, станом на 31 серпня 2018 року за позичальником обліковується поточна заборгованість за тілом кредиту в сумі 3 251,10 грн.
Розмір заборгованості з повернення суми позики відповідачем не спростовано, при цьому за умовами укладеного сторонами кредитного договору строк повернення кредиту (користування ним) не встановлено, а тому відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Враховуючи, що у порушення умов договору позичальник ОСОБА_2 фактично отримані та використанні кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернула, чим порушила права кредитора, тому позовні вимоги позивача АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з відповідачки поточної заборгованості за тілом кредиту в сумі 3 251,10 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В цій частині доводи апеляційної скарги позивача АТ КБ «ПриватБанк» знайшли підтвердження.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам в частині вимог позивача про стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 746,76 грн., колегія суддів виходить з такого.
За пред'явленими вимогами позивача та наданим розрахунком заборгованості вбачається, що за позичальником, окрім поточної заборгованість за тілом кредиту, обліковується також заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 746,76 грн., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_2 .
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Колегією суддів встановлено, що за умовами укладеного сторонами кредитного договору строк повернення кредиту (користування ним) не встановлено.
Із дослідженого розрахунку заборгованості вбачається, що на погашення заборгованості, у тому числі, що віднесена кредитором з 30 серпня 2013 року як прострочена заборгованість за тілом кредиту, позичальником за період з 30 серпня 2013 року по 25 жовтня 2015 року сплачено 3 182,91 грн., що свідчить про погашення позичальником простроченої кредитної заборгованості в сумі746,76 грн. ( а.с. 5, 6-7).
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки ОСОБА_2 залишку простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 746,76 грн., оскільки вказана заборгованість станом на 31 серпня 2018 року (день розрахунку заборгованості кредитором) погашена позичальником.
Перевіряючи вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 21 травня 2012 року по 29 січня 2018 року в сумі 106 481,60 грн., колегія суддів виходить з такого.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що розмір і порядок одержання процентів за користування кредитними коштами поділяються на такі, що встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Досліджений колегією суддів укладений сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви б/н 21 травня 2012 року вказує на те, що умови договору не містять домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами.
Отже, аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм не дає підстав для висновку про досягнення сторонами згоди щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому такий договір не може бути підставою для покладення на позичальника ОСОБА_2 цивільно-правової відповідальності за невиконання позичальником умов кредитного договору в частині сплати процентів за користування кредитними коштами.
Посилання позивача про приєднання позичальника до викладених на банківському сайті тарифів, умов та правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», якими передбачено розмір та підстави стягнення процентів за користування кредитом є безпідставним, з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Отже, сторона, яка розробляє та встановлює умови договору ( у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк») повинна підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, вони доведені до відома споживача послуг та йому зрозумілі, оскільки в силу статей 633, 634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У справі, що переглядається, договірні відносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід дійти висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 21 травня 2012 року по 29 січня 2018 року в сумі 106 481,60 грн., посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, як невід'ємну частини договору (а.с. 9, 10-33).
Разом з тим, матеріали справи не містять та позивачем не підтверджено, що саме ці Тарифи та Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідачка, ознайомилась і погодилась з ними при підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, тому наданий банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не може розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору.
Правовий аналіз умов договору сторін та зміст зазначених правових норм не дає підстав для висновку про застосування до спірних правовідносин частини першої статті 634 ЦК України (договір приєднання), оскільки при укладенні договору з ОСОБА_2 банк АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування, зокрема щодо розміру і порядку нарахування процентів.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що заявлена вимога позивача в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 21 травня 2012 року по 29 січня 2018 року в сумі 106 481,60 грн. є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». З ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в сумі 3 251,10 грн. В іншій частині вимог АТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню (2,94%), тому за положеннями частини 3 статті 141 ЦПК України понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати (судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги) підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 129,51 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року
скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за тілом кредитом в сумі 3 251,10 грн. В іншій частині вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 129,51 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2019 року.
Головуючий
Судді: