Головуючий у суді першої інстанції Ковалевська Л.М.
Єдиний унікальний номер справи № 381/100/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11857/2019
07 листопада 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Савченка С.І.,Верланова С.М.
секретар - Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського районного суду Київської області від 25 червня 2019 року у справі за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи Фастівський міський центр соціальних служб для дітей та молоді, КЗ КОР «Таращанський навчально-реабілітаційний центр» про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання дитини.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У січні 2019 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом .
Вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до путівки Департаменту совіти та науки Київської обласної державної адміністрації , за заявою батька , з 22 жовтня 2013 року, ОСОБА_3 перебуває у КЗ КОР «Таращанський навчально-реабілітаційний центр» на неповному державному утриманні.
Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого , малолітній ОСОБА_3 має діагноз : легка розумова відсталість на вираженому резидуально-органічному фоні, ускладнена системним недорозвитком 11-111 рівня, емоційно-вольовою нестійкістю. Сенсорна алалія. Змішані розлади шкільних навичок . Спастичний правобічний геміпарез . Страждає на епілепсію.
Відповідно листів КЗ КОР « Таращанський навчально-реабілітаційний центр» , батьки ухиляються від виконання батьківських обов'язків.
Відповідач ОСОБА_2 , мати дитини, залишила родину, протягом чотирьох років проживає окремо, долею сина ОСОБА_3 не цікавиться.
Відповідач ОСОБА_1 самостійно виховує сина, але практично не приймає участі в житті дитини, його здоров'ям не цікавиться. Одягом та предметами гігієни забезпечував частково . В разі хвороби дитини , додому його не забирав.
Позивач просив позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з кожного із відповідачів аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до його повноліття.
Рішенням Фастівського районного суду Київської області від 25 червня 2019 року позов задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована АДРЕСА_2 відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з кожного , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідачів, але на менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до його повноліття.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати в повному обсязі , ухвалити рішення про залишення малолітнього ОСОБА_3 на вихованні та утриманні батька ОСОБА_1 ..
В апеляційній скарзі зазначав, що суд не врахував всіх обставин справи, зокрема ту обставину ,що батько ніколи не самоусувався від виховання сина, піклується про нього, співпрацює із органами опіки та піклування щодо оформлення інвалідності сину, та встановлені судом обставини не відповідають фактичним обставинам.
Відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу не подавала. Направила до суду заяву, в якій підтримала апеляційну скаргу .
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 17 жовтня 2019 року , 07 листопада 2019 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи, Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило . Заяв і клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про день та час розгляду справи, доказів поважності своєї неявки відповідач суду не надала , тому колегія суддів вважає, що неявка відповідача не може бути визнана судом поважною.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 /а.с.12/.
Відповідач ОСОБА_2 має ще двох дітей: неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та повнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2014 року ( а.с. 10)
Відповідно до путівки Департаменту освіти та науки Київської обласної державної адміністрації, за заявою батька, гр. ОСОБА_1 з 22 жовтня 2013 року по теперішній час малолітній ОСОБА_3 перебуває в КЗ КОР «Таращанський навчально-реабілітаційний центр» на неповному державному утриманні.( а.с. 14)
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого малолітній ОСОБА_3 має діагноз: легка розумова відсталість на вираженому резидуально-органічному фоні, ускладнена системним недорозвитком мовлення ІІ-ІІІ рівня, емоційно-вольовою нестійкістю. Сенсорна алалія. Змішані розлади шкільних навичок. Спастичний правобічний геміпарез. /а.с.19/.
Мати ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 залишила родину та протягом чотирьох років проживає окремо, долею сина не цікавиться, матеріальної допомоги не надає, не цікавиться станом здоров'я, не бере участі у вихованні сина ( а.с. 7) .
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини,її фізичний,духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Забороняється будь-які види експлуатації батькам своєї дитини . Забороняється фізичне покарання дитини батьками,а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини , бути розлучена зі своєю матір'ю.
Позиція,що дитина може бути розлучена із матір'ю (батьком) у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 08 грудня 2008 року № 39948\06 у справі « Савіни проти України».
Зокрема у рішенні зазначено про те, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною , вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння , а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Отже відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, а саме - держава - відповідач, повинна переконатися в тому,що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини . Крім того українські судові органи не здійснили аналіз щодо того , якою мірою стверджувань незадовільність виховання дітей зумовлювала саме непоправна нездатність заявників забезпечувати належну опіку і піклування, а не їхні фінансові труднощі та об'єктивний стан фрустрації,що можна було виправити за допомогою цільової фінансової та соціальної допомоги й ефективного консультування .
Наведене Рішення Європейського Суду з прав людини засвідчує обов'язок судових органів під час розгляду та вирішення справ щодо встановлення державної опіки над дітьми враховувати саме добросовісність виконання батьківських обов'язків та оцінювати пропорційність застосованих заходів та тієї цілі,задля яких застосовуються ці заходи,що є одним із основних фундаторів концепції «найкращих інтересів дитини» при реалізації матеріально-правових норм .
Окреслений принцип зумовлює необхідність пошуків з метою встановлення допустимої межі втручання держави в сімейне життя задля забезпечення належних умов виховання та розвитку дитини ,що створить підґрунтя при вирішенні справ щодо позбавлення батьківських прав, встановлення місця проживання дитини, опіки й піклування, участі одного з батьків у вихованні дитини .
Однак судом першої інстанції не враховано вищевказаних положень норм матеріального права та практики Європейського Суду з прав людини, не встановлено фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме не встановлено дійсного ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, не встановлено будь-яких виключних обставин, які б викликали крайню необхідність розлучення малолітнього ОСОБА_3 З батьком, батьком, та не наведено належних доказів ухилення батька від виховання, матеріального забезпечення сина, при цьому суд посилався лише на пояснення та докази, надані позивачем, таким чином обмеживши права відповідача, зокрема батька .
Суд першої інстанції, позбавляючи ОСОБА_1 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , виходив із того, що ОСОБА_1 самостійно виховує сина, але практично не приймає участі в житті дитини та не цікавиться його станом здоров'я. При цьому посилався на лист Комунального закладу «Таращанський навчально-реабілітаційний центр» №95/2 від 17 жовтня 2018 року. У листі зазначено , що з 22 жовтня 2013 року в них навчається ОСОБА_3 , який страждає на епілепсію. Батько на даний час не оформив соціальну допомогу на дитину-інваліда. Адміністрація закладу неодноразово звертала увагу на необхідність проконсультувати та пролікувати хлопчика. Два тижні батько протримав дитину вдома без підтримуючої терапії. Після повернення дитини з дому, 17 жовтня 2018 року , у хлопчика стався напад та його було госпіталізовано тимчасово до дитячого відділення Таращанської ЦРЛ /а.с.14/. Крім того ,суд посилався на рішення виконкому Фастівської міської ради Київської області № 693 від 21 грудня 2018 року щодо надання висновку про доцільність та відповідності інтересам дитини позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 24,6-8) .
Колегія суддів не погоджується з висновком суду про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , та стягнення з нього аліментів .
Як видно із матеріалів справи , у висновку органу опіки та піклування виконкому Фастівської ради Київської області про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , зазначено що це є доцільним, відповідає інтересам дитини, враховуючи що батько ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїми обов'язками.
Разом з тим, слід зазначити, що у тому самому висновку зазначено ,що дитина страждає на епілепсію, хоча у виписці із медичної карти ОСОБА_3 такий діагноз не зазначений , і матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження такого діагнозу . Із тексту висновку слідує, що батько ОСОБА_1 , у жовтні 2018 року забирав дитину додому із реабілітаційного центру на два тижні, але при цьому не надав йому підтримуючої терапії, якої потребує син. Батько пояснив, що не давав дитині пігулок, оскільки сину після них ставало гірше. Дані обставини позивачем не спростовані. Будь-яких доказів ,що саме не вживання ліків призвело до нападу у дитини, і що його стан здоров'я після повернення до закладу погіршився, суду не надано. Відсутні в матеріалах справи і докази призначення ліків - Депакін-300, і необхідності їх приймання. Так з медичної довідки видно, що ОСОБА_3 призначені: Вінпоцетін, Пірацетам, Магне В6 . Тому посилання позивача не ту обставину, що батько не виконував медичних приписів є безпідставними .
Що стосується питання несвоєчасного оформлення батьком соціальної допомоги сину по інвалідності, не можна погодитися з висновком ,що ця обставина є ухиленням від виконання батьківських обов'язків або винною поведінкою батька. Оформлення соціальної допомоги є правом , а не обов'язком особи. Крім того, слід зауважити, що на даний час інвалідність дитині оформлена , і цю обставину позивач не заперечує.
За місцем проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно ( а.с. 13)
Відповідно до Акта про невідвідування №05/2 від 08 січня 2019 року КЗ КОР «Таращанський навчально-реабілітаційний центр» вбачається, що відповідно до путівки Департаменту освіти і науки, ОСОБА_3 на навчання влаштував батько ОСОБА_1 .. На всі канікули та святкові дні батько забирав ОСОБА_3 додому, але особливої участі у вихованні дитини не брав, предметами особистої гігієни, одягом та взуттям забезпечував частково. У разі хвороби дитини, батько або не забирав ОСОБА_3 , щоб госпіталізувати за місцем проживання, або ж забирав додому і не звертався до лікарів. Мати, ОСОБА_2 жодного разу не приїздила до закладу і не провідувала дитину, в бесідах ОСОБА_3 ніколи маму не згадував /а.с.21/. З даного акту слідує, що не відвідувала сина лише мати.
Згідно характеристики ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації у складі сім'ї: ОСОБА_5 , 1993 року народження, який на даний час перебуває на строковій службі у Збройних силах України, ОСОБА_4 , 2002 року народження, який навчається у Фастівському ФЦПТО та син ОСОБА_3 , 2006 року народження, який навчається у Таращанському реабілітаційному центрі, якого батько ОСОБА_1 інколи забирає на вихідних додому. Проживають у цегляному будинку, на даний час ОСОБА_1 працює в Київській міській лікарні №15. Дружина ОСОБА_1 та мати цих дітей з ними не проживає, місце знаходження не відоме /а.с.13/.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав « ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини , її навчання , підготовку до самостійного життя , зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.
Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.
Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування.
Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них.
Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Відповідно до ст. 164 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Як видно із матеріалів справи, жодна із підстав, визначена ст. 164 Сімейного Кодексу України для позбавлення батьківських прав сааме батька, відносно сина ОСОБА_3 , не знайшла свого підтвердження в суді апеляційної інстанції . Представники позивача та третьої особи, не заперечували того факту, що між батьком і сином гарні, дружні стосунки, і розлучення з батьком може вплинути на загальний стан дитини, як психологічний так і в частині погіршення здоров'я .
З листа КЗ « Таращанський навчально-реабілітаційний центр» видно, що сім'я ОСОБА_1 перебуває під супроводом соціальних служб на обліку сімей, які опинились в складних життєвих обставинах у зв'язку із невиконанням батьківських обов'язків відносно своїх дітей (а.с. 15). Натомість в матеріалах справи відсутні будь-які акти обстеження житлових умов щодо неналежних санітарно-гігієнічних умов у будинку, або діти не мають вільного доступу до продуктів або їх відсутності .
Відповідно до ст. 5 Закону України « Про соціальні послуги» визначені види соціальних послуги та форми їх надання .
Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування . Матеріальна допомога надається особам , що знаходяться у складній життєвій ситуації у вигляді грошової або натуральної допомоги, продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності , палива , а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.
Незважаючи на те, що сім'я ОСОБА_1 перебуває на обліку, як сім'я, що опинилась в складних життєвих обставинах у зв'язку із невиконанням батьківських обов'язків відносно своїх дітей, позивачем не надано жодного доказу ,що в період із 2013 по 2019 роки сім'ї надавалися якась допомога. Що стосується придбання ліків ( а.с. 23), то колегія вже зазначала, що в матеріалах справи відсутні докази призначення саме цих ліків .
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад (п.18 зазначеної Постанови).
Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 р. N 789-ХІІ, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
З урахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов вірного висновку, що в даному випадку, мати ОСОБА_3 взагалі самоусунулася від виконання батьківських обов'язків щодо дитини, і в цій частині рішення є законним і обґрунтованим, що стосується позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_1 , висновок є передчасним. Батько не ухиляється від виконання цих обов'язків, намагається виконувати їх добросовісно, дослуховується до порад органу опіки та піклування, оформив дитині інвалідність, займається його оздоровленням, вихованням, проводить з ним вільний час.
Зважаючи на вищевикладене, посилання суду, що дії батька можуть загрожувати здоров'ю та життю ОСОБА_3 , є безпідставними.
Відповідно до ст.ст. 76-81 ЦПК України, позивач не надав суду безсумнівних доказів , які свідчать про ухилення відповідача ОСОБА_1 від виконання своїх обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , свідомого нехтування ним своїх обов'язків , вживання до нього заходів реагування .
Крім того не встановлено судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції, що незадовільність виховання дитини зумовлена непоправною нездатністю батька забезпечувати належну опіку і піклування, а не його фінансовим станом ,що можна виправити за допомогою цільової фінансової та соціальної допомоги й ефективного консультування, належного виконання з боку органів опіки та піклування своїх обов'язків щодо надання допомоги , соціальних послуг як сім'ї ОСОБА_1 , так і зокрема батьку, допомоги у вихованні дітей , а відтак висновок суду про позбавлення батька ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 і стягнення з нього аліментів на утримання сина є помилковим, і рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2019 року в частині задоволення вимог щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення аліментів із ОСОБА_1 на утримання сина скасувати . Ухвалити в цій частині нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову Органу опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради до ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення аліментів із ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 .
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше 14 листопада 2019 року.
Головуючий
Судді