Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №826/9052/16
адміністративне провадження №К/9901/30449/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року у складі судді Келеберда В.І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Златобанк" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі по тексту - Фонд) та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. (надалі по тексту - Уповноважена особа) щодо не включення ОСОБА_1 в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Златобанк" (рахунок № НОМЕР_4 відповідно до договору банківського вкладу № 049357 від 09.10.2013, а також рахунок № НОМЕР_1 відповідно до договору банківського вкладу № 028575 від 28.10.2012);
- зобов'язати Фонд та Уповноважену особу включити ОСОБА_1 в загальний реєстр вкладників (кредиторів), які мають право на відшкодування коштів за вкладами у Акціонерному товаристві "Златобанк" за рахунок № НОМЕР_2 відповідно до договору банківського вкладу № 049357 від 09.10.2013, а також рахунок № НОМЕР_1 відповідно до договору банківського вкладу № 028575 від 28.10.2012.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не має обмежень щодо подання заяв про внесення до реєстру акцептованих вимог кредиторів раніше строку розміщення інформації про початок процедури ліквідації банку, а встановлює наслідки пропуску строку. В касаційній скарзі позивач вказує, що факт звернення позивача з проханням про видачу грошових коштів, що розміщенні на рахунку № НОМЕР_2 відповідно до Договору банківського вкладу № 049357 від 09 жовтня 2013 року в розмірі 320000,00 доларів США та нараховані відсотки відповідно до умов Договору банківського вкладу № 072069 від 23 жовтня 2014 року, а також грошових коштів у розмірі 321900,00 доларів США, що розміщенні на рахунку № НОМЕР_3 відповідно до Договору банківського вкладу № 028575 від 28 жовтня 2012 року не створює законодавчо мотивованих перешкод для включення позивача, кредитора банку, до такого переліку. Вказано, що позивач має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Златобанк" та включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Златобанк".
У поданому відзиві Уповноважена особа просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що 28.09.2012 ОСОБА_1 уклав із акціонерним товариством "Златобанк" договір банківського вкладу № 028575 на суму 320000,00 доларів США, а 09.10.2012 уклав договір банківського вкладу №029073 на суму 276521, 34 доларів США, відповідно до яких на ім'я позивача було відкрито депозитні рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 відповідно.
10.12.2014 позивачем була подана заява до директора відділення "Вінницька РД" АТ "Златобанк" Гречко С .М. про видачу грошових коштів, що розміщені на рахунках на ім'я позивача. Однак, відповіді на заяву ОСОБА_1 отримано не було.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 13 лютого 2015 року №105 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 13 лютого 2015 року прийнято рішення № 30 про запровадження з 14.02.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Златобанк". Тимчасова адміністрація запроваджена строком до 13 травня 2015 року.
Постановою Правління Національного банку України №310 від 12 травня 2015 року відкликано банківську ліцензію АТ "Златобанк". Рішенням №99 від 13 травня 2015 року Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру Ліквідації АТ "Златобанк". Наказом № 156 від 13 травня 2015 року призначено Славінського В.І. уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Златобанк" строком на 1 рік з 13 травня 2015 року по 12 травня 2016 року включно.
У зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення від 13 травня 2015 року № 99 "Про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", із змінами внесеними згідно із рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 травня 2015 року № 100, Фондом з 20 травня 2015 року розпочато виплати коштів вкладникам АТ "Златобанк".
В газеті "Голос України" № 86 (6090) від 19 травня 2015 року опубліковано повідомлення про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Златобанк".
У зв'язку із відсутністю відповіді на заяву ОСОБА_1 від 10.12.2014 позивач 13.09.2015 надіслав на адресу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. заяву із проханням надати відповідь, коли саме позивач зможе отримати кошти з власних рахунків.
Листом від 05.11.2015 позивача було повідомлено про те, що він не звернувся з кредиторською вимогою на протязі терміну наданого для того, щоб кредитори могли заявити вимоги до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про свої вимоги до банку.
Не погоджуючись з такими діями Уповноваженої особи, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з неповажності причин пропуску строку звернення позивача із заявою про включення кредиторських вимог ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Уповноваженої особи, направленим на включення його грошових вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Златобанк".
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
На підставі частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна Банку.
Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення Реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього Реєстру визначені пунктом 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.
Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості. Зокрема, у четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеними між Банком і фізичними особами договору, Уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що спір про включення кредиторських вимог до Реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня, 23 травня 2018 року та від 23 січня 2019 року у справах №826/7532/16, № 811/568/16 та № 816/214/16 відповідно.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року скасувати.
Провадження у справі № 826/9052/16 закрити.
Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук