Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №234/3844/17
адміністративне провадження №К/9901/22558/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 4 квітня 2017 року (суддя Фоміна Ю.В.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (колегія суддів: Міронова Г.М., Арабей Т.Г., Геращенко І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області про визнання протиправними дій, зобов'язання поновити виплату пенсії, -
У березня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, в якому просив визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати йому пенсії за віком з вересня 2016 року та зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за віком позивачу та виплатити заборгованість за період, починаючи з вересня 2016 року на рахунок, відкритий позивачем раніше у ПАТ «Ощадбанк».
Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 04 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з вересня 2016 року на рахунок № НОМЕР_3 , відкритий на ім'я ОСОБА_1 в ПАТ «Ощадбанк». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень з Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, позивачем пропущено строк звернення до суду. Звертає увагу, що з 14.06.2016 року рішення щодо призначення (відновлення) пенсій органами Пенсійного фонду України можуть прийматись на підставі копії рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених виконавчими органами міських ради. З 01.09.2016 року позивачу виплата пенсії була призупинена, оскільки Пенсійний фонд України розпочав перевірку бази отримувачів пенсій внутрішньо переміщених осіб на її відповідність вимогам діючого законодавства. У відповідь на запит до управління надійшов витяг з рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО № 7 від 05.08.2016 року, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовлено у проведенні відновлення виплат, що позбавляє управління можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії. Крім того, відповідач не повинен відшкодовувати судові витрати стороні, на користь якої прийнято рішення, оскільки відповідно до Закону України «Про судовий збір» з 01.01.2017 року Пенсійний фонд та його органи звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях, тобто пільга надається під час розгляду справ, а не лише при зверненні із позовом до суду.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Справу передано до Верховного Суду.
У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 , з 01.07.2014 перебуває на обліку у відповідача.
Відповідно до довідки № 1426/41304 від 11.03.2015 позивач перемістився з непідконтрольній українській владі території, з м. Юнокомунарівськ до міста Краматорська Донецької області.
Станом на 31.01.2017 року ОСОБА_1 продовжує працювати в ПАТ «ДТЕК Шахта «Комсомолець Донбасу» майстром-підривником буро-підривних робіт.
Листом від 10.02.2017 року № 15/Т-02-01-08 відповідач повідомив позивача, що управлінням було направлено на комісію список від 05.07.2016 року № 3/4, в якому зазначено дані позивача для перевірки фактичного місця проживання відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365. На підставі отриманого витягу з протоколу від 05.08.2016 року № 7 засідання комісією прийнято рішення щодо відмови у поновленні виплати пенсії позивачу.
З виписки карткового рахунку позивача вбачається, що останній отримував пенсійні виплати на картку ПАТ «Ощадбанк» кожного місяця 21-24 числа, останнє зарахування на рахунок пенсії відбулося 23.08.2016 року.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з яким і погодився апеляційний суд, виходив з того, що припинення відповідачем з вересня 2016 року виплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Зокрема, відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Судами встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на отримання інформації від органу соціального захисту населення щодо непідтвердження місця проживання місцю реєстрації, на підставі яких пенсію призупинено з 01 вересня 2016 року для встановлення місця проживання позивача, враховуючи викладене.
Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.
Відповідно до п.п.2 п.12 зазначеного Порядку соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Відповідачем не надано будь-якого обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання / перебування.
У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.
Судами вірно зазначено про пріоритетності застосування вимоги ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.
Проте стосовно застосування наслідків пропущення строку звернення до суду та залишення позовних вимог без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.99 КАС України (в редакції на час звернення з позовом до суду), адміністративний позов щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку соціальних та пенсійних виплат може бути подано в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
При розгляді даної касаційної скарги, судом також враховані висновки Верховного Суду від 03.05.2018, викладені в рішенні у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили 04.09.2018.
Колегія суддів посилається на практику Європейського Суду з прав людини як джерела права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стосовно доводів касаційної скарги про відсутність підстав стягнення судового збору з відповідача, як особи, що звільнена від його сплати, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України(в редакції, чинній, на момент постановлення судових рішень) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктом вісімнадцятим частини першої статті п'ятої Закону України «Про судовий збір» (в редакції Закону № 1774-VIII від 06.12.2016, чинній, на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування України звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Проте звільнення від сплати судового збору за подання позовних заяв, апеляційних, касаційних скарг не звільняє від обов'язку відшкодування судових витрат, понесених позивачем через необхідність оскарження протиправних рішень відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд.
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області залишити без задоволення.
Постанову Краматорського міського суду Донецької області від 04 квітня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук