Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 426/14479/16-а
адміністративне провадження № К/9901/33558/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області на постанову Сватівського районного суду Луганської області від 19.12.2016р. (суддя - Попова О.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017р. (судді - Геращенко І.В., Арабей Т.Г., Міронова Г.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області про визнання дій незаконними та зарахування до стажу роботи на посаді судді іншого трудового стажу, який дає право на отримання довічного грошового утримання,
У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати незаконними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до стажу, який дає право на отримання довічного грошового утримання у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, строку служби у лавах Радянської армії з 20.11.1980 року по 30.11.1982 року, а саме - 2 роки 00 місяців 10 днів, та половини строку навчання в Харківському юридичному інституті з 01.09.1985р. по 30.06.1989р. - 1 рік 11 місяців 2 дні;
зобов'язати відповідача провести з 20.09.2016р. розрахунок розміру його щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із належного стажу роботи 28 років 3 місяці 3 дні, тобто в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, оскільки в сукупності має для цього необхідний стаж роботи 28 років 3 місяці 3 дні. Вважає, що незарахування до стажу, окрім стажу на посаді судді (24 роки 3 місяці 21 день), часу служби у лавах Радянської армії з 20.11.1980р. по 30.11.1982р. (2 роки 00 місяців 10 днів) та періоду навчання в Харківському юридичному інституті з 01.09.1985р. по 30.06.1989р. (1 рік 11 місяців 2 дні) є незаконним та таким, щ не відповідає вимогам закону.
Постановою Сватівського районного суду Луганської області від 19.12.2016р., яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017р., позов задоволено.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області провести з 20.09.2016р. позивачу розрахунок розміру його щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із стажу роботи 28 років 3 місяці 3 дні у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
З ухваленими у справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що на момент призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015р. №192-VIII, який передбачав, що до стажу судді позивача зарахуванню підлягає лише період його роботи на посаді судді Сватівського районного суду з 08.06.1992р. по 19.09.2016р. (20 років 11 місяців 15 днів).
Посилається на те, що до набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI в редакції, чинній до 28.03.2015р., діяли Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992р. №2862-ХІІ, Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2015р. №865 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2008р. №545 та Указ Президента України від 10.07.1995р. №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (зі змінами, внесеними Указом Президента України №1061/2002 від 25.11.2002р. «Про внесення змін до Указу Президента України від 10.07.1995р. №584»).
Так, статтею 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992р. №2862-ХІІ не передбачено зарахування військової служби та половини терміну навчання в юридичних вузах до стажу роботи, що дає право на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді; постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2015р. №865 втратила чинність з 01.10.2012р. і на момент виходу позивача у відставку не діяла, а Указ Президента України від 10.07.1995р. №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (в редакції станом на 20.09.2016р.) також не передбачає врахування військової служби та половини терміну навчання у юридичних вузах до стажу роботи, що дає право на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, в ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що з 08.06.1992р. по 19.09.2016р. позивач працював на посаді судді Сватівського районного суду Луганської області, що становить 24 роки 3 місяці 12 днів.
Наказом начальника Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області від 04.08.2008р. №429/к позивачу, як судді, який має право на відставку та продовжує працювати на посаді судді, призначено щомісячне грошове утримання в розмірі 80% заробітної плати з 29.06.2008р. (а.с.32)
Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016р. №1515-VІІІ позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. (а.с. 33 - 35)
Наказом Голови Сватівського районного суду Луганської області від 19.09.2016р. №12 відраховано позивача зі штату Сватівського районного суду Луганської області 19.09.2016р. у зв'язку із звільненням з посади судді за його заявою про відставку. (а.с. 36)
Судами встановлено, що позивач 28.10.2016р. звернувся до відповідача із заявою про призначення йому щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці та надав відповідачу відповідну довідку про стаж роботи. До довідки позивач додав необхідні документи, які свідчать про стаж роботи на посаді судді та інші документи, які свідчать про його право на зарахування до стажу судді іншої діяльності, а саме: військової служби та навчання на денній формі навчання у Харківському юридичному інституті.
Листом Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області від 02.11.2016р. №63/П-7 позивачу відмовлено у зарахуванні до спеціального стажу час проходження військової служби та половини терміну навчання у Харківському юридичному університеті. (а.с.37)
При цьому позивача повідомлено про те, що відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, наведеного у довідці від 19.09.2016р. №5/591/2016, виданої Сватівським районним судом Луганської області, такий стаж складає 28 років 3 місяці 3 дні, в тому числі 2 роки 10 днів - військова служба, 1 рік 11 місяців 2 дні - навчання в Харківському юридичному університеті, 24 роки 3 місяці 21 день - робота на посаді судді Сватівського районного суду Луганської області.
Крім того, повідомлено, що у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI наведено перелік посад, стаж яких зараховується до стажу роботи на посаді судді, а тому при призначенні довічного грошового утримання судді у відставці позивачу зараховано до спеціального стажу роботи тільки період роботи на посаді судді Сватівського районного суду Луганської області. Для врахування при розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці військової служби та половини терміну навчання у Харківському юридичному університеті на теперішній час підстави відсутні.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з наявності у позивача права на призначення йому щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, та законності зарахування до стажу судді період проходження військової служби та часу навчання на денній формі у вищому навчальному закладі.
При цьому суди виходили з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню нормативно правові акти які були чинні на момент виникнення у позивача права на відставку - Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992р. №2862-ХІІ, постанова Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005р. «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» та Указ Президента України №584/95 від 10.07.1995р. «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними з наступних підстав.
Так, відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.
На момент звільнення позивача з посади судді у відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI (далі - Закон №2453-VI).
За правилами частини першої статті 120 Закону №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Відповідно до частини третьої статті 141 Закону України №2453-VI 07.07.2010р. «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016р. №4-рп/2016, тобто у редакції Закону України від 12.02.2015р. №№192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Згідно статті 135 Закону №2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.
Водночас відповідно до пункту 11 Перехідних положень Розділу ХІІІ Закону №2453-VI (в редакції чинній до 28.03.2015р.) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15.12.1992р. №2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі - Закон №2862-ХІІ) та постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005р. №865 (далі - постанова №865).
Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно пункту 3-1 постанови №865 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Таким чином, оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить більше ніж 24 роки (при достатніх 10), до стажу роботи, який дає судді право на відставку, враховується також період проходження військової служби та половина строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу.
Отже, до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді (24 роки 3 місяці 12 днів) період проходження військової служби (2 роки 00 місяців 10 днів) та половину строку навчання на юридичному факультету вищого навчального закладу (1 рік 11 місяців 2 дні), загалом 28 років 3 місяці 3 дні.
В свою чергу невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження військової служби та половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах вже вирішувалось Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.07.2019р. у справі №404/5988/17 та від 31.10.2019р. №766/17221/16-а та інших і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висловлених у ній висновків.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Верховний Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка; жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області залишити без задоволення, а постанову Сватівського районного суду Луганської області від 19.12.2016р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук