Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа №803/1244/16
адміністративне провадження №К/9901/14856/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.09.2016р. (суддя - Дмитрук В.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016р. (судді - Старунський Д.М., Багрій В.М., Рибачук А.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Волинській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, розташованої на території Любитівської сільської ради Ковельського району Волинської області, для ведення особистого селянського господарства;
-зобов'язати повторно розглянути клопотання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що Земельним кодексом України передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому зазначення у листі від 23.06.2016 року такої підстави для відмови, як ненадання державним кадастровим реєстратором відомостей з Державного земельного кадастру про те, що дана земельна ділянка дійсно належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності є неправомірним.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 15.09.2016р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016р., позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Волинській області в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену в листі від 23.06.2016р. №Ч-2919/0-968/0/6-16.
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Любитівської сільської ради Ковельського району Волинської області, з урахуванням обставин визнання протиправної відмови від 23.06.2016р.
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства можлива лише після підтвердження того, що земельна ділянка не надана у власність або користування. Враховуючи, що Державним кадастровим реєстратором відділу Державного земельного кадастру у Ковельському районі таких відомостей з Державного земельного кадастру не надано, відсутня можливість надання позивачу такого дозволу.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
В ході розгляду справи судами встановлено, що 29.03.2016р. позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.0 га, яка знаходиться на території Любитівської сільської ради Ковельського району.
Листом від 25.04.2016р. №Ч-1405/0-582/0/6-16 відповідач повідомив позивача про те, що у зв'язку із встановленням розбіжностей місця розташування земельної ділянки (доданого до заяви) та викопіюванням з індексної кадастрової карти (плану), наданої державним кадастровим реєстратором Ковельського району, надання дозволу неможливе, а звернення буде розглянуте повторно після надання необхідних графічних матеріалів.
08.06.2016р. позивач повторно звернувся до відповідача із аналогічною заявою та графічними матеріалами.
Листом від 23.06.2016р. №Ч-2919/0-968/0/6-16 відповідач повторно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га, розташованої на території Любитівської сільської ради Ковельського району Волинської області, для ведення особистого селянського господарства з тих підстав, що державним кадастровим реєстратором Ковельського району, якому на виконання листа Держгеокадастру від 17.12.2015 №ДС-22-28-0.13-17193/23-15 було направлено звернення позивача для надання наявних відомостей з Державного земельного кадастру на дану земельну ділянку, не надано відомостей з Державного земельного кадастру про те, що вищезазначена земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в свою чергу відповідачем не наведено передбачених Земельним кодексом України підстав, за яких позивачу могло бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів попередніх інстанцій не спростовують та є безпідставними з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Згідно з п."б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч. 6 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч.7 цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
При цьому, підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Зазначений перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпним.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Тобто, якщо особа, яка звернулася до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, виконала усі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, то відповідно підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
Судами встановлено, що зазначені відповідачем підстави відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не відповідають тим, які визначені частиною сьомою статті 118 ЗК України. Тобто у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у наданні такого дозволу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди дійшли обгрунтованого висновку щодо відсутності у Головного управління Держгеокадастру у Волинській області законодавчо визначених підстав відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену в листі від 23.06.2016р. №Ч-2919/0-968/0/6-16, а тому суди обгрунтовано прийняли рішення про задоволення позовних вимог.
Подібні висновки щодо застосування зазначених норм матеріального права містяться в постановах Верховного Суду від 22.02.2019р. (справа №813/1631/14), від 31.10.2019р. (справа №822/25/18) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 340, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області - залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15.09.2016р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук