13 листопада 2019 року
Київ
справа №804/7430/17
адміністративне провадження №К/9901/30986/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року у справі за позовом Приватного підприємства «Євраз Дніпропетровський металургійний завод» до Офісу великих платників ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство «Євраз Дніпропетровський металургійний завод» звернулось до суду із позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників ДФС від 3 листопада 2017 року № 0010154612 та № 0010164612.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Офіс великих платників податків ДФС звернувся з апеляційною скаргою, яку ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року залишено без руху з підстав відсутності документа про сплату судового збору та документа підтверджуючого повноваження особи, яка підписала довіреність представника.
2 квітня 2018 року ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду відмовлено Офісу великих платників ДФС у задоволенні клопотання про відстрочення судового та задоволено клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги, продовжено строк на десять днів з моменту отримання копії ухвали.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року відмовлено Офісу великих платників ДФС у задоволенні клопотання про продовження строку усунення недоліків та повернуто апеляційну скаргу, особі, яка її подала.
7 серпня 2018 року Офісом великих платників ДФС повторно подано апеляційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишено без руху з наданням десятиденного строку з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних підстав з наданням відповідних доказів, а також шляхом приведення апеляційної скарги у відповідність вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, які зазначені в цій ухвалі судді (зазначити електронну пошту, офіційну електронну адресу, за наявності, Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та дату отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується).
17 жовтня 2018 року відповідачем подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтоване тим, що апеляційна скарга вперше подана у визначені процесуальним законом строки, проте у зв'язку із недостатнім фінансуванням відповідача та неможливістю сплати судового збору - повернута. Також вказує на те, що оплату судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі здійснено 2 серпня 2018 року, тому Офіс великих платників податків ДФС повторно звернувся з апеляційною скаргою.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року відмовлено Офісу великих платників податків ДФС в поновленні строку на оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків ДФС.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд виходив із того, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважною причиною при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
11 листопада 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу великих платників податків ДФС на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.
При цьому скаржник зазначає, що питання поважності пропущеного строку на апеляційне оскарження залежало від обов'язку Кабінету Міністрів України забезпечити державні органи фінансуванням на здійснення своєї діяльності, зокрема щодо звернення до суду.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, суд виходить з такого.
Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Пункт 2 частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а пунктом першим частини п'ятої статті 296 цього Кодексу закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.
За правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд касаційної інстанції звертає увагу, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що скаржуване Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби рішення суду першої інстанції на момент повторної подачі апеляційної скарги набрало законної сили, у зв'язку з чим заявник апеляційної скарги має навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску ними строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення. Крім того, особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, колегія суддів зазначає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважною причиною при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, правильно застосував норми процесуального права.
Таким чином, подана Офісом великих платників податків ДФС касаційна скарга є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту 5 частини першої та частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДФС на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року у справі за позовом Приватного підприємства «Євраз Дніпропетровський металургійний завод» до Офісу великих платників ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя доповідач Н.Є. Блажівська
Судді М.М. Гімон
М.Б. Гусак