Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 813/465/17
адміністративне провадження № К/9901/45169/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду (у складі головуючого судді Кедик М. В.) від 27 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Макарика В. Я., суддів Судової-Хомюк Н. М., Глушка І. В.) від 01 червня 2017 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова до Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський експериментальний механічний завод» про стягнення заборгованості,
У лютому 2017 року управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова, правонаступником якого є Личаківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова (далі - Личаківське об'єднане УПФУ, Управління; ПФУ відповідно), звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський експериментальний механічний завод» (далі - ТДВ «ЛЕМЗ», Товариство), у якому просило стягнути з відповідача борг у сумі 69 951,50 грн з фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.
На обґрунтування позову Управління зазначило, що за відповідачем обліковується заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за списком № 2 за період з вересня по грудень 2015 року та з січня по грудень 2016 року в розмірі 69 951,50 грн.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 27 березня 2017року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовив.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у червні 2017 року Личаківське об'єднане УПФУ подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просило скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України. При цьому, на думку скаржника, судами не в повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 червня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 листопада 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
У 2015-2016 роках Управлінням ПФУ у Личаківському районі м. Львова (правонаступником якого є Личаківське об'єднане УПФУ) було направлено на адресу ТДВ «ЛЕМЗ» розрахунки фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до ч. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» ст. 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), за вересень-грудень 2015 року та січень-грудень 2016 року.
Згідно з вказаними розрахунками сума заборгованості Товариства по відшкодуванню вказаних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, становила 69 951,50 грн.
Вважаючи, що відповідач протиправно не сплатив зазначену суму заборгованості, Личаківське об'єднане УПФУ звернулося до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову, є предметом касаційного перегляду в даній справі.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 1 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади.
Згідно з абз. 4 п. 1 ст. 2 зазначеного Закону для платників збору об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п. «б»-«з» ст. 13 Закону № 1788-XII до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 цього Закону.
Відповідно до ст. 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими i важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад i показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, i за результатами атестації робочих місць (далі - список № 2).
Порядок відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, встановлено розділом VI Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1 (далі - Інструкція).
За приписами п. 6.1 Інструкції витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до абзацу 1 ч. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV застрахованим особам, які працювали або працюють на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах підлягають повному (100 %) відшкодуванню.
Згідно з п. 6.4 Інструкції розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами надходження доходів органів Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до ч. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом 10 днів з новопризначених (перерахованих) пенсій.
Пунктом 6.8 Інструкції передбачено, що підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. В разі зміни розміру пенсії або настання обставин, що впливають на суму відшкодування, органи Пенсійного Фонду України повідомляють про це підприємство у місячний термін з моменту виникнення цих обставин.
За змістом ст. 100 Закону № 1788-XII право на пільгове пенсійне забезпечення мають особи, які працювали до введення в дію цього Закону (до 01 січня 1992 року) на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством.
Особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах:
а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством;
б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до ст. 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому ст.13- 14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством (ч. 2 ст. 100 Закону № 1788-XII).
Колегія суддів звертає увагу, що до набрання чинності Законом № 1058-IV пенсійне забезпечення осіб здійснювалось відповідно до Положення про порядок призначення та виплату державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року. При цьому вимоги щодо атестації робочих місць за умовами праці згідно з раніше діючим законодавством були відсутні. Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442.
Відповідно до ч. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. При цьому до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди зберігається порядок покриття витрат на виплату та доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Крім того, підп. 3 ч. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV установлено, що особам, які працювали на роботах із шкідливими і важкими умовами праці та мали або матимуть право на пенсію відповідно до ст. 100 Закону № 1788-XII, пенсії призначаються за нормами цього Закону, виходячи з вимог віку та стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що пенсії, призначені на підставі ст. 100 Закону № 1788-XII, відшкодуванню не підлягають.
Таким чином, судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій до досягнення працівником пенсійного віку, призначених за списком № 2, мають здійснюватися відповідно до ч. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV та, відповідно, п. «б»-«з» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-XII.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у ТДВ «ЛЕМЗ» обов'язку щодо відшкодування витрат на виплату і доставку пільгової пенсії ОСОБА_1 , оскільки останній набув право на отримання пенсії за списком № 2 (стаж роботи із шкідливими і важкими умовами праці) у період до 01 січня 1992 року, тобто мав право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 100 Закону № 1788-XII. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в період з 27 травня 1991 року по 21 серпня 1992 року та з 22 серпня 1995 року по 11 січня 1999 року ОСОБА_1 працював у Публічному акціонерному товаристві «Львівське автотранспортне підприємство-14630», а тому призначення та відшкодування його пільгової пенсії на підставі ст. 13 Закону № 1788-XII повинно здійснюватися саме цим товариством.
Також судами попередніх інстанцій правильно зазначено про безпідставність здійснення управлінням ПФУ у Личаківському районі м. Львова (Личаківським об'єднаним УПФУ в м. Львові) розрахунку боргу щодо відшкодування витрат на виплату і доставку пільгової пенсії ОСОБА_2 , так як рішенням управління ПФУ в Галицькому районі м. Львова від 18 квітня 2011 року № 191209 указаному працівнику припинено виплату пенсії з 01 жовтня 2010 року. Докази оскарження та скасування зазначеного рішення у судовому порядку в матеріалах справи відсутні.
Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем сплачена заборгованість за період з вересня по грудень 2015 року та з січня по грудень 2016 року по працівниках ТДВ «ЛЕМЗ» ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , і згідно з розрахунком заборгованість становила 18 389,93 грн.
Виходячи із встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку стосовно необґрунтованості позовних вимог Личаківського об'єднаного УПФУ в м. Львові.
Розглядаючи аргументи скаржника, колегія суддів виходить з того, що всі його доводи, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої й апеляційної інстанцій, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, у касаційній скарзі не зазначено. Висновки судів скаржник не спростував.
Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді
А. А. Єзеров
С. М. Чиркін