Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 819/272/17
адміністративне провадження № К/9901/34988/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Державної служби України з питань праці у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду (у складі головуючого судді Подлісної І. М.) від 19 квітня 2017року та Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Качмара В. Я., суддів Гінди О. М., Ніколіна В. В.) від 23 серпня 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства «Благоустрій» до управління Державної служби України з питань праці у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування постанов, припису
У лютому 2017 року Приватне підприємство «Благоустрій» (далі - ПП «Благоустрій») звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до управління Державної служби України з питань праці у Тернопільській області (далі - управління Держпраці у Тернопільській області, Управління), в якому просило визнати протиправними та скасувати припис відповідача від 13 січня 2017 року № 19-01-40/008-008 щодо усунення виявлених порушень та постанови про накладення на позивача штрафу від 31 січня 2017 року № ТЕ13/19-01-40/008 (у розмірі 3200,00 грн), № ТЕ13/1/19-01-40/008 (у розмірі 9600,00 грн).
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що винесені управлінням Держпраці у Тернопільській області припис та постанови про накладення штрафу є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки в ході проведення перевірки ПП «Благоустрій» надало всі необхідні документи та письмові пояснення від 13 січня 2017 року щодо відсутності порушень законодавства про працю, які були зафіксовані перевіркою. Однак, при складанні акта перевірки відповідач відповідні документи не взяв до уваги без жодних пояснень, унаслідок чого безпідставно виніс оскаржені припис та постанови.
Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2017 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував постанови Управління Держпраці у Тернопільській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 31 січня 2017 року № ТЕ13/1/19-01-40/008 та № ТЕ 13/19-01-40/008. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування припису Управління від 13 січня 2017 року № 19-01-40/008-008 щодо усунення виявлених порушень - відмовив. Також суд стягнув на користь ПП «Благоустрій» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 080,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Тернопільській області.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 серпня 2017 року скасував постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року в частині стягнення судового збору та прийняв у цій частині нову постанову, якою стягнув з державного бюджету України на користь ПП «Благоустрій» сплачений судовий збір в сумі 2080,00 грн. У решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2017 року Управління Держпраці у Тернопільській області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просило скасувати постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року і ухвалити нове судове рішення, визнавши припис від 13 січня 2017 року № 19-01-40/008-00 та постанови Управління про накладення штрафу від 31 січня 2017 року № ТЕ13/1/19-01-40/008 та № ТЕ 13/19-01-40/008 законними.
На обґрунтування своєї касаційної скарги відповідач зазначив, що судові рішення першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України. При цьому, на думку скаржника, судами не в повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 вересня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 листопада 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
У період з 10 по 13 січня 2017 року згідно з наказом від 30 листопада 2016 року № 484 та на підставі направлення від 26 грудня 2016 року № 377 працівником управління Держпраці у Тернопільській області проведено планову перевірку з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування ПП «Благоустрій». Перевірка проводилась в присутності директора позивача ОСОБА_1 та головного бухгалтера ОСОБА_2 .
За результатами вказаної перевірки 13 січня 2017 року Управлінням було складено акт № 19-01-40/008, у якому встановлено наступні порушення:
- усупереч вимог ч. 2 ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), ПП «Благоустрій» порушило норми тривалості робочого часу при шестиденному робочому тижні (40 годин) з одним вихідним днем, яка в жовтні 2016 року становила 164 години (25 робочих днів) і у грудні 2016 року - 178 годин (27 робочих днів). Водночас, у табелях обліку використання робочого часу Міжнародної організації праці за зазначені місяці відображено: у жовтні 25 робочих днів та 159 годин, а у грудні - 27 робочих днів та 176 годин;
- усупереч вимог ст. 76 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підприємство не надавало додаткову відпустку працівникам, що працюють у несприятливих умовах на посадах, а саме: електрогазозварювальнику, слюсарю-сантехніку, монтажнику внутрішніх санітарно-технічних систем і обладнання;
- недотримавшись ст. 100 КЗпП України, підприємство не нараховувало доплату за роботу в несприятливих умовах праці працівникам, що працюють на посадах: електрогазозварювальника, слюсаря-сантехніка, монтажника внутрішніх санітарно-технічних систем і обладнання;
- усупереч вимог ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону № 108/95-ВР упродовж жовтня-грудня 2016 року підприємство не регулярно виплачувало заробітну плату, а саме: по мірі надходження коштів, без виплати авансу та пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата;
- у порушення ч. 4 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) ПП «Благоустрій» виплачувало заробітну плату працівникам за час відпустки пізніше ніж за три дні до її початку. Зокрема, згідно з графіком відпусток на 2016 рік та поданої 22 вересня 2016 року заяви двірнику ОСОБА_3 була надана щорічна відпустка тривалістю 24 календарних дні з 03 жовтня 2016 року, а відпускні їй було виплачено 15 листопада 2016 року. Аналогічне порушення мало місце й при наданні відпустки прибиральнику ОСОБА_4 у вересні 2016 року;
- усупереч вимог ч. 5 ст. 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 15 Закону № 108/95-ВР оплата праці працівників підприємства упродовж жовтня-грудня 2016 року в першочерговому порядку не здійснювалась. У той же час підприємство проводило інші платежі;
- усупереч вимог ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116 КЗпП України виплата належних звільненому працівникові сум у день звільнення не проводиться. Так, відповідно до поданої 12 жовтня 2016 року заяви наказом від 01 листопада 2016 року № 107-к працівник ОСОБА_5 був звільнений з роботи за власним бажанням з 01 листопада 2016 року, однак виплата належних йому від підприємства сум була здійснена не у день звільнення, а 06 грудня 2016 року. Аналогічне порушення мало місце і при звільненні ОСОБА_6 12 листопада 2016 року, належні кошти якій було виплачено 20 грудня 2016 року;
- у порушення ч. 1 ст. 117 КЗпП України звільненим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не було здійснено виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- усупереч вимог ст. 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII), ст. 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), ст. 7 Закону № 504/96-ВР та Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок № 442) на підприємстві не проведена атестація робочих місць за умовами праці для встановлення права працівників на здорові й безпечні умови праці на робочих місцях: «електрогазозварювальник», «слюсар-сантехнік», «монтажник внутрішніх санітарно-технічних систем і обладнання», унаслідок чого працівників безпідставно позбавлено пільг та компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі акта перевірки 13 січня 2017 року управління Держпраці у Тернопільській області винесло припис № 19-01-40/008-008 щодо усунення виявлених порушень, а 31 січня - постанови про накладення на ПП «Благоустрій» штрафу № ТЕ13/19-01-40/008 (у розмірі 3200,00 грн), № ТЕ13/1/19-01-40/008 (у розмірі 9600,00 грн).
Не погодившись із зазначеними приписом та постановами про накладення штрафу, ПП «Благоустрій» звернулося до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову, є предметом касаційного перегляду в даній справі.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону № 877-V органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу.
Повідомлення надсилається рекомендованим листом та/або за допомогою електронного поштового зв'язку або вручається особисто під розписку керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі.
Суб'єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу.
З аналізу зазначеної вище законодавчої норми вбачається, що управління Держпраці у Тернопільській області має право здійснювати планові заходи з державного нагляду (контролю) лише за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що повідомлення про проведення зазначеної перевірки позивач отримав 10 січня 2017 року о 15 год. 35 хв., тобто під час проведення перевірки, про що свідчить відповідний поштовий конверт. Тобто, Управління порушило порядок проведення зазначеної перевірки, оскільки позивача не було повідомлено у строки, визначені ст. 5 Закону № 877-V, про початок проведення планового заходу, у зв'язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що зазначена перевірка проведена управлінням Держпраці у Тернопільській області протиправно.
Крім того, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що відповідач безпідставно дійшов висновку про порушення позивачем ч. 2 ст. 30 Закону № 108/95-ВР, оскільки при оформлені табеля обліку використання робочого часу бухгалтером ПП «Благоустрій» ОСОБА_7 було допущено технічну помилку (описку), яка не призвела до порушень установленого на підприємстві режиму робочого часу, а заробітна плата працівників була розрахована та виплачена відповідно до фактично відпрацьованого часу та згідно зі штатним розписом.
З матеріалів справи вбачається, що по даному факту головним бухгалтером ПП «Благоутрій» було надано відповідні пояснення, однак такі пояснення відповідачем враховані не були.
Таким чином, у даному випадку мало місце лише допущення позивачем помилки (описки) при ведені табеля обліку робочого часу, яке не мало наслідком порушення трудового законодавства та прав працівників.
При ухваленні оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність доводів Управління стосовно недотримання ПП «Благоустрій» ст. 76, 100 КЗпП України та ст. 7 Закону № 504/96-ВР, а саме: ненадання працівникам, що працюють у несприятливих умовах, доплати за таку роботу, а також додаткові відпустки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.
Згідно зі штатним розписом на ПП «Благоустрій» передбачено посади електрогазозварювальника та слюсаря-сантехніка, які обіймають відповідні особи. Однак, посада монтажника внутрішніх санітарно-технічних систем і обладнання, яка передбачена наказом Держкомітету України по житлово-комунальному господарству від 04 серпня 1997 року № 59 (додаток Д-1), на підприємстві залишалася вільною, а з 01 січня 2017 року взагалі виключена зі штатного розпису.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивач надавав додаткові щорічні відпустки працівникам, а саме: електрогазозварювальнику (3 дні) та слюсарю-сантехніку (1 день); та відповідно до ст. 100 КЗпП здійснював нарахування і виплату премій в розмірі до 50% від заробітної плати на підставі ст. 76 КЗпП України та Додатку № 15 Колективного договору від 01 лютого 2013 року.
Також колегія суддів вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість доводів Управління щодо порушення ПП «Благоустрій» ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116, ст. 117 КЗпП (стосовно здійснення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками) з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язані в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою для притягнення ПП «Благоустрій» до відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, є наявність вини підприємства.
Дійсно, працівник позивача ОСОБА_5 на підставі поданої ним заяви від 12 жовтня 2016 року та згідно з наказом № 107-к звільнений з роботи за власним бажанням з 01 листопада 2016 року, а виплата належних йому при звільненні сум здійснена 06 грудня 2016 року. Також, ОСОБА_8 на підставі поданої нею заяви та відповідно до наказу звільнена з роботи за власним бажанням 12 листопада 2016 року, а виплата належних їй при звільненні сум здійснена 20 грудня 2016 року.
Водночас, судами попередніх інстанцій установлено, що непроведення з указаними вище працівниками остаточного розрахунку в день звільнення відбулося не з вини ПП «Благоустрій».
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що такі працівники, звільняючись з роботи, подали заяви про проведення виплати належних їм при звільненні коштів у інший день (не в день звільнення) за певних обставин, а саме: у зв'язку з втратою зарплатної банківської картки ( ОСОБА_5 ) та терміновим переїздом у сільську місцевість, де відсутні банківські термінали ( ОСОБА_6 ).
Відповідно до параграфу 2 Конвенції про оплачувані відпустки № 132 (переглянута у 1970 році), ратифікованої Законом України від 29 травня 2001 року № 2481-III (далі - Конвенція про оплачувані відпустки) суми, що належать до виплати згідно з параграфом 1 цієї статті, виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.
Таким чином, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів відповідача про порушення ПП «Благоустрій» ч. 1 ст. 47, ч. 1ст. 116, ст. 117 КЗпП України, оскільки підприємство здійснило перерахування належних всіх сум при звільненні вказаних працівників у день, зазначений звільненими працівниками в їх заявах, а саме 06 грудня 2016 року та 20 грудня 2016 року, тобто за відсутністю вини позивача.
Необґрунтованими є й аргументи скаржника про порушення ПП «Благоустрій» ст. 7 Закону № 2694-XII, ст. 13 Закону № 1788-XII та Порядку № 442 стосовно непроведення позивачем атестації робочих місць, оскільки в матеріалах справи міститься договір від 10 січня 2017 року № 2, укладений між ПП «Благоустрій» та ПП «Атестація РМ», з якого вбачається, що на час винесення відповідачем спірного припису та постанов про накладення штрафу така атестація вже була проведена.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що на підставі вказаного договору ПП «Атестація РМ» було складено висновок щодо проведеної атестації робочих місць за умовами праці.
Проведення на ПП «Благоустрій» атестації робочих місць підтверджується також протоколом від 05 жовтня 2016 року № 811 проведення досліджень важкості та напруженості праці, складеним Борщівським міжрайонним відділом ДУ «Тернопільський ОЛЦ МОЗ України».
Колегія суддів звертає увагу, що в акті перевірки Управлінням не зазначено про порушення позивачем ч. 4 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 21 Закону № 504/96-ВР, ч. 5 ст. 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 15 Закону № 108/95-ВР, що свідчить про відсутність підстав для встановлення наявності у ПП «Благоустрій» заборгованості з виплати заробітної плати чи інших пов'язаних платежів, а також щодо здійснення (чи нездійснення) нарахувань компенсації (індексації) у зв'язку з затримкою виплати заробітної плати (пункт 5.8. акта перевірки), а навпаки, зазначено, що такі не вимагаються від підприємства.
Крім того, у п. 5.2.1. акта перевірки зафіксовано, що на підприємстві не встановлено фактів прийняття власником або уповноваженим органом в односторонньому порядку рішень з питань оплати праці, що погіршують умови, установлені законодавством, угодами, колективним договором. Не виявлено й нецільового використання коштів, призначених саме для виплати заробітної плати.
Виходячи із встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що постанови управління Держпраці у Тернопільській області про накладення штрафу від 31 січня 2017 року № ТЕ13/19-01-40/008 та № ТЕ13/1/19-01-40/008 є протиправними та необґрунтованими, а тому такі постанови правомірно скасовані судами.
Крім того, розглядаючи наведені відповідачем аргументи, колегія суддів виходить з того, що всі доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої й апеляційної інстанцій, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, у касаційній скарзі не зазначено. Висновки судів скаржник не спростував.
Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Виходячи з того, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року було скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року в частині стягнення судового збору та прийняти в цій частині нову про стягнення з державного бюджету України на користь ПП «Благоустрій» сплачений судовий збір в сумі 2 080,00 грн, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглядає оскаржувані судові рішення в межах касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції.
Підсумовуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін у частині, яка не скасована апеляційним судом, а постанова суду апеляційної інстанції - в повному обсязі.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу управління Державної служби України з питань праці у Тернопільській області залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанов управління Державної служби України з питань праці у Тернопільській області про накладення штрафу від 31 січня 2017 року № ТЕ13/19-01-40/008 та № ТЕ13/1/19-01-40/008 - залишити без змін.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді
А. А. Єзеров
С. М. Чиркін