Іменем України
14 листопада 2019 року
м. Київ
справа №711/2508/17
адміністративне провадження №К/9901/24161/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Епель О. В., судді: Карпушова О. В., Кобаль М. І.) від 06 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Черкаській області, третя особа - Національна поліція України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУ НП у Черкаській області), третя особа - Національна поліція України, у якому просив:
- визнати протиправною відмову ГУ НП у Черкаській області щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності;
- зобов'язати ГУ НП у Черкаській області розглянути заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності та призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 290000,00 грн.
Постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 травня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову ГУ НП у Черкаській області щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Зобов'язано відповідача призначити і виплатити позивачу зазначену допомогу у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, тобто в сумі 290000,00 грн у зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року апеляційну скаргу ГУ НП у Черкаській області задоволено частково. Постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 травня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визначення одноразової грошової допомоги, на яку позивач має право, у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 290000,00 грн (двісті дев'яносто тисяч гривень) - скасовано. У задоволенні адміністративного позову в цій частині позовних вимог - відмовлено.
В іншій частині постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 травня 2017 року - залишено без змін.
Приймаючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ГУ НП України у Черкаській області, посилаючись на неузгодженість законодавства ст. 97 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), допустив протиправну бездіяльність щодо невирішення питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Водночас, апеляційний суд зазначив, що зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 290000,00 грн є дискреційними повноваженнями ГУ НП України у Черкаській області.
Не погодившись із вказаним вище судовим рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання ГУ НП у Черкаській області призначити та виплатити одноразову грошову допомогу в сумі 290000,00 грн, ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року в цій частині і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про дискреційність повноважень відповідача в частині призначення та виплати йому одноразової допомоги у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб (290000,00 грн) у зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 листопада 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд.«Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 листопада 2019 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Відповідно до ч. 341 України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оскільки ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі оскаржує рішення суду апеляційної інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ГУ НП у Черкаській області призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, колегія суддів переглядає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року виключно в цій частині.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
З 12 квітня 1995 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а 07 листопада 2015 року позивач був прийнятий на службу до Національної поліції України.
Відповідно до свідоцтва про хворобу від 15 квітня 2016 року № 84 військово-лікарською комісією ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» у позивача виявлені захворювання, пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
29 квітня 2016 року наказом ГУ НП в Черкаській області № 58 о/с ОСОБА_1 був звільнений зі служби в поліції з посади молодшого інспектора - кінолога кінологічного центру ГУ НП у Черкаській області на підставі п. 2 ст. 77 Закону № 580-VIII (через хворобу).
Висновком МСЕК від 19 жовтня 2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зі ступенем втрати працездатності 75 %.
10 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ НП у Черкаській області із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІ-ї групи інвалідності. До заяви позивачем було додано: довідку МСЕК, копію свідоцтва про хворобу від 15 квітня 2016 року № 84, копію паспорту, довідку про ідентифікаційний номер та довідку банку.
Листом від 17 листопада 2016 року № 29/Л-161 ГУ НП у Черкаській області повідомив позивача про відмову у виплаті йому одноразової грошової допомоги з тих підстав, що ст. 97 Закону № 580-VIII не передбачено можливості виплати поліцейському одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 з даним адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову допомогу у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб (290000,00 грн), відповідає зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими ураховуючи наступне.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 (далі - Порядок № 4), такі дії є дискреційними повноваженнями ГУ НП у Черкаській області.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Згідно з п. 1 розд. ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці МСЕК.
Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (п. 3 розд. ІІІ Порядку № 4).
За приписами п. 5 розд. III цього Порядку визначено, що для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
За правилами п. 1 розд. IV Порядку № 4 фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, форма якого наведена у додатку 2. Висновок про призначення одноразової грошової допомоги складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівником фінансового підрозділу та керівником підрозділу, де проходить (проходив) службу поліцейський.
Рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги приймає керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції), у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п'ятнадцятиденний строк шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови (п. 2 розд. IV Порядку № 4).
Таким чином, заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності подається за останнім місцем служби, виплата такої допомоги також проводиться за останнім місцем служби. При цьому, право на отримання одноразової грошової допомоги обумовлено наявністю визначених законодавством підстав, зокрема, захворювання особи повинно бути пов'язане відповідно до Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850, - з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а відповідно до Порядку № 4 - з проходженням служби в поліції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 822/1667/16.
Вирішуючи питання визначення порядку та належного органу, до компетенції якого входить призначення та виплата одноразової грошової допомоги поліцейському, якому інвалідність встановлена внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, Верховний Суд, виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, якими визначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності виникає з дати встановлення втрати працездатності за довідкою МСЕК, а реалізація цього права здійснюється за останнім місцем служби особи, робить висновок, що виплата такої допомоги має здійснюватися органами Національної поліції на підставі норм Закону № 580-VIII та у відповідності до Порядку № 4.
Саме така правова позиція висловлена Судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 822/764/18.
Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_1 стверджує, що зобов'язання відповідача призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 290000,00 грн, не є втручанням у дискреційні повноваження ГУ ПН у Черкаській області.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року № 712/8827/17 суд зробив правовий висновок, що зобов'язання державного органу нарахувати та виплатити позивачу у визначеному розмірі одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням інвалідності буде становити втручання у дискреційні повноваження.
Разом з цим, повноваження адміністративного суду визначені у ст. 245 КАС України. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2).
Відповідно до ч. 4 цієї статті у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Крім того, у постанові від 05 травня 2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зробив висновок, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:
1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;
2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;
3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;
4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В контексті обставин цієї справи, передумовою прийняття відповідачем рішення є не лише отримання заяви позивача, але й її розгляд. У цій справі розгляд заяви та документів не відбувся, не було встановлено їх належність, зокрема щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з твердженнями суду апеляційної інстанції, що підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення допомоги немає, а належним способом захисту порушених прав є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 757/9476/17-а.
За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання ГУ НП у Черкаській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 290000,00 грн, є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,
постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна
Судді: А. А. Єзеров
С. М. Чиркін