Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №826/14962/14
адміністративне провадження №К/9901/9581/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Дегтярьової О.В. від 05 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Горяйнова А.М., суддів Мамчура Я.С., Шостака О.О. від 12 лютого 2015 року у справі за позовом Державного підприємства «Українська правова інформація» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У вересні 2014 року Державне підприємство «Українська правова інформація» (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень від 17 вересня 2014 року №130626552208 та №130526552208.
Суди встановили, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ» та проведення фінансово-господарських операцій, які звільнені від оподаткування за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2014 року, за результатами якої складено акт від 26 серпня 2014 року №805/26-55-22-08/35811817, у якому встановлено порушення позивачем: статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, статті 197, підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) за 2011-2014 роки на загальну суму у розмірі 78588,00 грн., а також до заниження за 2011-2012 роки податку на прибуток на загальну суму у розмірі 44347,00 грн.
У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про заниження позивачем грошових зобов'язань, зокрема, у зв'язку із: неправомірним формування Підприємством податкового кредиту з ПДВ та валових витрат по взаємовідносинам із ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ», оскільки перевіркою документально не підтверджено факту реальності здійснення таких господарських операцій, а також діяльність контрагентів має ознаки фіктивності; незастосування у період з січня 2012 року по лютий 2013 року коефіцієнту розподілу сум ПДВ, сплачених при придбані товарів (робіт, послуг), що мають подвійне призначення (частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково в операціях, які не є об'єктом оподаткування, та/або звільнені від оподаткування, та/або не оподатковуються).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2014 року позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визначення позивачу грошових зобов'язань зі сплати ПДВ та податку на прибуток підприємства, посилаючись на те, що реальність операцій між позивачем та його контрагентами (ТОВ «ВКФ Мілана», ПМП «Будтехнологія», ТОВ «РІП», ТОВ «ГМФ») підтверджується належними доказами, а відтак Підприємство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшило оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій; крім того відповідачем не доведено й не конкретизовано в чому саме полягає інше порушення позивачем, а саме щодо незастосування коефіцієнту розподілу сум ПДВ, сплачених при придбані товарів (робіт, послуг).
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2015 року в задоволенні апеляційної скарги Інспекції відмовив та залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Водночас апеляційний суд зазначив у своєму рішенні про те, що податкові повідомлення-рішення від 17 вересня 2014 року: №130626552208 у частині нарахування податкових зобов'язань з ПДВ у розмірі 7563,75 грн., з яких 6051,00 грн. за основним платежем та 1512,75 грн. - штрафних фінансових санкцій: №130526552208 у частині нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 13530,00 грн., з яких 10824,00 грн. за основним платежем та 2706,00 грн. - штрафних фінансових санкцій, скасовані судом першої інстанції безпідставно, оскільки операції між позивачем та ТОВ «ГМФ», ТОВ «РІП» здійснювались без наміру створення відповідних правових наслідків та лише з метою отримання податкової вигоди, адже надана позивачем документація не дає можливості встановити реальність таких операцій й установлені обставини свідчать про фіктивну діяльність цих підприємств - контрагентів.
В частині правової оцінки інших порушень, встановлених відповідачем у акті перевірки, апеляційний суд погодився з позицією суду першої інстанції.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, вказуючи на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Як встановлено статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є, окрім іншого, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (пункт 6 частини 1 статті 7 Кодексу).
У відповідності до частини 1, 2 статті 205 КАС України, розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін; суд апеляційної інстанції може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 207 КАС України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема: встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.
Резолютивна частина постанови, як це передбачено пунктом 4 частини 1 статті 207 КАС України, повинна містити висновок суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги і позовних вимог.
Отже наведені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції фактичні та правові обґрунтування висновків по справі повинні остаточно закріплюватися у резолютивній частині рішення й узгоджуватися із нею.
Однак, у справі, що розглядається, ухваливши за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову й дійшовши у мотивувальній її частині висновку про безпідставне задоволення судом першої інстанції частини заявлених Підприємством позовних вимог, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, про що вказав у резолютивній частині останньої.
Наведений недолік щодо змісту висновку по суті вимог апеляційної скарги і позовних вимог є перешкодою для формулювання касаційним судом правового висновку. Його усунення можливе лише у разі повторного перегляду судового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Пунктом другим частини першої статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, рішення апеляційного суду на підставі статті 353 КАС України підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього суду на новий розгляд.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду