Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №548/531/17
адміністративне провадження №К/9901/23194/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Хорольського районного суду Полтавської області від 08 червня 2017 року (суддя Миркушіна Н.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року (колегія суддів: Подобайло З.Г., Григоров А.М., Тацій Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, мотивуючи його тим, що він ОСОБА_1 з 09.01.2015 отримує пенсію за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 949 грн . на місяць та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Хорольському району Полтавської області.
Постановою Хорольського районного суду Полтавської області від 08 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Зобов'язано Лубенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01 жовтня 2016 року, з урахуванням раніше проведених виплат.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що розмір мінімальної пенсії призначається для осіб, визначених ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при необхідному стажі для чоловіків 35 років, а у позивача останній відсутній. Відтак розмір пенсії обраховано пропорційно до наявного страхового стажу.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Справу передано до Верховного Суду.
У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в Лубенському об'єднаному управлінні Пенсійного Фонду України Полтавської області та отримує пенсію за віком.
Загальний страховий стаж позивача становить 25 років 08 місяців 23 дні. Розмір пенсії станом на 01.12.2016 складає: 809,36 грн. основної розмір пенсії за віком; 105,11 грн. доплата до прожиткового мінімуму; 34,53 грн. державна адресна допомога. Загальний розмір пенсії до виплати - 949 грн.
15.03.2017 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок його пенсії до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
27.03.2017 УПФУ в Хорольському районі Полтавської області з посиланням на норми Закону України №1058-IV від 09.07.2003 та Постанову КМУ №265 від 26.03.2008 листом повідомило позивача, що загальний розмір пенсії з 01.12.2016 позивача становить 949,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що дії відповідача по виплаті пенсії позивачу в розмірі, який є значно нижчим ніж встановлено законом з 01.10.2016 року є протиправними, а здійснюючи позивачеві нарахування та виплату пенсії у розмірі, нижчому від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідач діяв всупереч Конституції України.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Поряд з цим, у статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 ).
Правовідносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
Отже, наведеними нормами встановлено право на отримання особою мінімальної пенсії за віком за умови виконання двох умов - досягнення пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу. Поєднання вказаних умов передбачає об'єктивно обґрунтоване застосування механізму загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з позицій настання визначених страхових ризиків (непрацездатність за віком) та економічної забезпеченості функціонування самоврядної солідарної системи фінансування (страхового стажу як періоду (строку) сплати страхових внесків для капіталізації страхової системи).
Недосягнення пенсійного віку зумовлює відмову у призначенні пенсії за відсутністю відповідного права, а наявність страхового стажу меншої тривалості тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч. 3 ст. 28 Закону № 1058-IV).
Вказані положення є достатньо чітко та передбачено сформульовані з позицій забезпечення прав особи та дозволяють їй зробити розумне припущення про наслідки відсутності необхідного страхового стажу щодо подальшого рівня її пенсійного забезпечення, що визначає якість правового регулювання.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, загальний стаж позивача є меншим за необхідні 35 років для отримання мінімального розміру пенсії у розмірі прожиткового мінімуму. Відповідно, розрахунок пенсії відповідачем було зроблено пропорційно наявному страховому стажу, а тому розмір безпосередньо пенсійної виплати є нижчим за прожитковий мінімум.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» ( далі - постанова КМ № 265), з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112, установлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.
З огляду на вищенаведені норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та постанови КМУ №265, у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років), за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949грн., виплачується за рахунок коштів державного бюджету.
Організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (абз. 2 ч. 1 ст. 58 Закону № 1058-IV), що базується на принципах, закріплених у ст. 7 Закону №1058- IV, серед яких заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.
Таким чином, сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.
Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.
Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом». Вказане положення повторюється у ч. 2 ст. 7 Закону №1058-IV.
Їхнє застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат («пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування»), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов'язань перед особою.
Таким чином, законодавством розмежовано поняття «пенсійні виплати» від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.
Держава взяла на себе зобов'язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.
Саме на виконання своїх зобов'язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови КМУ №265, Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» тощо.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать один одному та ч.3 ст.46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі №607/8511/17 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 148/625/17, від 28 лютого 2019 у справі № 159/1276/17.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а відтак судові рішення підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 1 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області задовольнити.
Постанову Хорольського районного суду Полтавської області від 08 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук