Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №619/3803/16-а
адміністративне провадження №К/9901/42384/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року (колегія суддів: Дюкарєва С.В., Жигилій С.П., Перцова Т.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України у Харківській області про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з адміністративним позовом до Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, в якому просив суд: - визнати відмову відповідача нарахувати та виплачувати позивачу пенсію на рівні не нижчому прожиткового мінімуму - протиправною; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію позивачу на рівні не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.05.2016 року, здійснити перерахунок нарахованого раніше розміру пенсії і провести її виплату.
Постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 06 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року скасовано постанову Дергачівського районного суду Харківської області від 06.12.2016р. по справі № 619/3803/16-а скасовано.
Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано відмову Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на рівні не нижчому прожиткового мінімуму протиправною.
Зобов'язано Дергачівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 на рівні не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.05.2016, здійснити перерахунок нарахованого раніше розміру пенсії і провести її виплату.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що розмір мінімальної пенсії призначається для осіб, визначених ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при необхідному стажі для чоловіків 35 років, а у позивача останній відсутній. Відтак розмір пенсії обраховано пропорційно до наявного страхового стажу.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Справу передано до Верховного Суду.
У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є пенсіонером та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного Фонду України в Дергачівському районі Харківської області з 18.05.2012 та отримує пенсію за віком, як працюючий пенсіонер.
Пенсію призначено відповідно до норм ст. 25, 26, ч. 1 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ст. 40 Закону №1058. Пенсію за віком було розраховано із наявного страхового стажу 32 роки 06 місяців (390 місяців страхового стажу) та з урахуванням заробітної плати обчисленої відповідно до ст. 40 Закону №1058, де середній розмір заробітної плати для обчислення пенсії склав - 1890 грн. 99 коп.
При обчисленні пенсії за віком із наявної заробітної плати та відповідно наявному : страховому стажу (390 місяців) - розмір пенсії за віком склав - 829 грн. 67 коп.
Оскільки при призначенні пенсії страховий стаж склав меншу тривалість, ніж передбачено частиною першою ст. 28 Закону №28 (35 років/420 місяців), пенсію за віком було встановлено в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу (390 місяців), виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
Крім того, розмір пенсійної виплати гр. ОСОБА_1 , як працюючому пенсіонеру, не переглядався із збільшенням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розрахунок розміру пенсійної виплати з 01.05.2016 року: 1074,00 грн. (мінімальний розмір пенсії за віком станом на 01.09.2015 року):420 (законодавчо визначена кількість місяців страхового стажу для чоловіків) х 390 ( наявна кількість місяців страхового стажу гр. ОСОБА_1 ) = 997 грн. 29 коп.
Із них розмір пенсії за віком, обчислений із заробітної плати та наявного страхового стажу склав - 829 грн. 67 коп., доплата до прожиткового мінімуму (1074,00 грн.) склала 167 грн. 62 коп., всього до сплати розмір пенсійної виплати складає - 997 грн. 29 коп.
30.09.2016 позивач звернувся до Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області із заявою в якій, на підстав ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", ст. 46 Конституції України просив здійснити нарахування йому пенсії у розмірі не нижче прожиткового мінімуму.
Листом від 06.10.2016 № 1190-07/39 Дергачіське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області повідомило позивача про те, що розмір його пенсії за віком становить 997 гривень 25 коп., середньомісячний заробіток - (0,94493х2001 грн. 20 коп. середній заробіток за 2011 рік) - 1277 грн. 09 коп., страховий стаж 32 роки 06 місяців 18 днів (390 місяців) - коефіцієнт страхового стажу з урахуванням кратності 1.35 - 0,43875, розмір пенсії за віком - 829,67 грн., доплата до прожиткового мінімуму (1074,00 грн.) - 167,62 грн. Також повідомлено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, не підлягають підвищенню розміри пенсій працюючим пенсіонерам (або пенсіонерам, які провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу). Зазначені пенсії перераховуються після звільнені з роботи або припинення такої діяльності з урахуванням прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розмір пенсії позивача обчислений відповідно до ст. 27 та з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» залежно від наявного стажу та заробітку.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що здійснюючи позивачеві нарахування та виплату пенсії у розмірі, нижчому від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідач діяв всупереч Конституції України.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Поряд з цим, у статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 ).
Правовідносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
Отже, наведеними нормами встановлено право на отримання особою мінімальної пенсії за віком за умови виконання двох умов - досягнення пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу. Поєднання вказаних умов передбачає об'єктивно обґрунтоване застосування механізму загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з позицій настання визначених страхових ризиків (непрацездатність за віком) та економічної забезпеченості функціонування самоврядної солідарної системи фінансування (страхового стажу як періоду (строку) сплати страхових внесків для капіталізації страхової системи).
Недосягнення пенсійного віку зумовлює відмову у призначенні пенсії за відсутністю відповідного права, а наявність страхового стажу меншої тривалості тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч. 3 ст. 28 Закону № 1058-IV).
Вказані положення є достатньо чітко та передбачено сформульовані з позицій забезпечення прав особи та дозволяють їй зробити розумне припущення про наслідки відсутності необхідного страхового стажу щодо подальшого рівня її пенсійного забезпечення, що визначає якість правового регулювання.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, загальний стаж позивача є меншим за необхідні 35 років для отримання мінімального розміру пенсії у розмірі прожиткового мінімуму. Відповідно, розрахунок пенсії відповідачем було зроблено пропорційно наявному страховому стажу, а тому розмір безпосередньо пенсійної виплати є нижчим за прожитковий мінімум.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» ( далі - постанова КМ № 265), з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112, установлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.
З огляду на вищенаведені норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та постанови КМУ №265, у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років), за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949грн., виплачується за рахунок коштів державного бюджету.
Організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (абз. 2 ч. 1 ст. 58 Закону № 1058-IV), що базується на принципах, закріплених у ст. 7 Закону №1058- IV, серед яких заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.
Таким чином, сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.
Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.
Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом». Вказане положення повторюється у ч. 2 ст. 7 Закону №1058-IV.
Їхнє застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат («пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування»), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов'язань перед особою.
Таким чином, законодавством розмежовано поняття «пенсійні виплати» від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.
Держава взяла на себе зобов'язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.
Саме на виконання своїх зобов'язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови КМУ №265, Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» тощо.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать один одному та ч.3 ст.46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.
Відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави для визнання протиправними дій пенсійного органу та задоволення позову, в межах розгляду даної справи, відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі №607/8511/17 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 148/625/17, від 28 лютого 2019 у справі № 159/1276/17.
Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України у Харківській області задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року скасувати.
Постанову Дергачівського районного суду Харківської області від 06 грудня 2016 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук