Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №638/979/17
адміністративне провадження №К/9901/43251/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року (колегія суддів: Мельнікова Л.В., Бенедик А.П., Донець Л.О.) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії,
В січні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, яким просить визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова (далі - УПФУ в Шевченківському районі м. Харкова, пенсійний орган) про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, скасувати його, зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за вислугу років з дня звернення із заявою про призначення пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 22 вересня 2016 року звернулася до УПФУ в Шевченківському районі м. Харкова із заявою про призначення пенсії за вислугу років. 14 грудня 2016 року відповідач відмовив їй в призначенні пенсії, посилаючись на відсутність спеціального стажу та не встановлення факту звільнення з посади вчителя. Вважає зазначене рішення незаконним та необґрунтованим. Вказує, що станом на 24 листопада 2014 року має вислугу років на посадах та в установах, що входять до переліку закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04 листопада 1993 року (далі - Постанова № 909), 26 років 11 місяців 21 день. Вказаний стаж роботи підтверджується відповідними записами у трудовій книжці, а тому вважає дії відповідача про відмову у призначенні пенсії незаконними та необґрунтованими.
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 березня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення УПФУ в Шевченківському районі м. Харкова про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язано пенсійний орган призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення із відповідною заявою, тобто з 22 вересня 2016 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями УПФУ в Шевченківському районі м. Харкова на корить позивача судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 березня 2017 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення з відповідною заявою, тобто з 22 вересня 2016 року, з прийняттям нового судового рішення про відмову в їх задоволенні.
Зобов'язано Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 вересня 2016 року про призначення пенсії.
Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 березня 2017 року скасовано в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова на користь позивача судового збору у розмірі 320 (триста двадцять гривень) 00 коп.
В іншій частині постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 березня 2017 року залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції застосовано ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання призначити пенсію позивачу. Проте зобов'язання відповідача розглянути заяву призводить до тривалості, а можливо й необхідності повторного звернення до суду із захистом своїх прав. Також вказує на помилковість скасування в частині стягнення судового збору з відповідача.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Справу передано до Верховного Суду.
У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що згідно записам трудової книжки ОСОБА_1 у період часу: з 01 вересня 1985 року по 19 липня 1988 року працювала вчителем образотворчого мистецтва і інформатики середньої шкоди № 31 (запис № 11); з 01 вересня 1989 року по 30 червня 1991 року - викладачем інформатики та обчислюваної техніки середньої школи № 62 (запис № 16); з 25 грудня 1991 року по 31 серпня 1992 року - викладачем інформатики та обчислюваної техніки міжшкільного учбово-виробничого комбінату (запис № 18); з 01 вересня 1992 року по 14 квітня 2014 року - вчителем інформатики початкової школи № 5 м. Макіївки Донецької області (записи № 20, 26).
22.09.2016 року ОСОБА_1 звернулася до управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Харкова із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Листом від 14.12.2016 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, посилаючись на відсутність спеціального стажу та не встановлення факту звільнення з посади вчителя. Згідно зазначеного листа наявний спеціальний стаж ОСОБА_1 складає 23 роки 9 місяців 19 днів. Згідно ст.7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років призначаються лише при залишенні роботи, що дає право на цей вид пенсії, у трудовій книжці запис про звільнення від 31.08.2016 року зроблено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої в Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 року № 110, а саме печатка «ДНР», тому факт звільнення з посади яка дає право на призначення пенсії за вислугою років не відповідає вимогам чинного законодавства. Не зараховано до спеціального стажу період роботи з 25.12.1991 року по 31.08.1992 року, оскільки посада викладача у міжшкільному навчально - виробничому комбінаті відсутня у переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких діє право на вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909. Також не зараховано до спеціального стажу період роботи січень 2004 року та з березня 2004 року по травень 2004 року тому, що за даними персоніфікованого обліку за цей період відсутня заробітна плата, а до вислуги років включається не більше одного місяця у рік відпусток без збереження заробітної плати. Також не зараховано до спеціального стажу період роботи з квітня 2001 року по січень 2002 року, оскільки за даними трудової книжки позивач працювала у початковій школі № 5 м. Макіївки, а за даними СПОВ у Макіївській загальноосвітній школі № 11.
Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшов висновку про протиправність рішення УПФУ в Шевченківському районі м. Харкова, оскільки спеціальний стаж позивача 26 років 11 місяців 21 день підтверджується даними трудової книжки. Крім цього, відповідно до Постанови № 909 посади директорів, заступників директорів з навчально-виховної (навчальної, виховної навчально-виробничої) роботи, вчителів, майстрів виробничого навчання, практичних психологи, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, входять до переліку, що надає право на пенсію за вислугу років.
Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої та ухвалюючи судове рішення, дійшов висновку, що ефективним способом судового захисту є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, оскільки судом не враховано, що в трудовій книжці відсутній запис про звільнення позивача.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік).
Відповідно до п. 1 Переліку «Освіта» - «Загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи» Переліку право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, учителі, викладачі.
Відповідно до п. 1 Переліку «Освіта» - «Міжшкільні навчально-виробничі комбінати» Переліку право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, учителі.
Отже, необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. ст. 55 Закону № 1788-XII є наявність спеціального стажу роботи та посади, що дає право на призначення пенсії згідно з Переліком.
Відтак колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що стаж роботи з 25 грудня 1991 року по 31 серпня 1992 року викладачем інформатики та обчислюваної техніки міжшкільного учбово-виробничого комбінату підлягає до зарахуванню до пільгового стажу.
Згідно ст. 62 цього Закону основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Помилки у веденні трудової книжки або при поданні первинних документів не повинні порушувати права позивача на належне пенсійне забезпечення.
Відтак трудовою книжкою підтверджено стаж роботи позивача з квітня 2001 року по січень 2002 року у школі № 5 м. Макіївки.
З 24.11.2014 позивач звільнена зі ЗОШ І ст . № 5 за згодою сторін, про що вчинено запис в трудовій книжці та засвідчена належною печаткою.
З 24.11.2014 по 01.09.2016 позивач працювала в ЗОШ № 5 м. Макіївки та звільнена за згодою сторін звільнення засвідчене печаткою ДНР.
Згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону України № 1207-VII п «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з цим, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, на думку колегії суддів, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що звільнення позивача підтверджене належним чином, а відтак рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
При цьому, колегія судів також вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року скасувати.
Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 березня 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук