Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №826/16662/16
адміністративне провадження №К/9901/19049/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року у складі судді Балась Т.П. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Саприкіної І.В., Карпушової О.В., Кучми А.Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" Чернявської Олени Степанівни, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк" про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі по тексту - Фонд), в особі уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Авант-Банк" Ларченко І.М. (надалі по тексту - уповноважена особа), провести платіж згідно квитанції № ПН 166236 від 25.12.2015 та № ПН 166240 від 25.12.2015;
- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 13 619,08 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що банк був зобов'язаний своєчасно здійснити переказ грошових коштів згідно квитанції № ПН 166236 та № ПН 166240 від 25.12.2015. Позивач вказує, що строк виконання цього зобов'язання настав до прийняття рішення "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Авант-Банк" і вказане зобов'язання безпідставно не було виконано відповідачем своєчасно та в порушення вимог закону, й не було повернуто розрахункового документа із зазначенням причини повернення.
Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що 25.12.2015 ОСОБА_1 у відділенні "Київська Регіональна Дирекція" ПАТ "Авант-Банк" в м. Києві проведено платежі на загальну суму 13 619,08 грн. на користь ТОВ "Новобудова", що підтверджується квитанціями № ПН 166236 від 25.12.2015 та № ПН 166240 від 25.12.2015.
16.06.2016 ОСОБА_1 звернулась до відповідача - уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Авант-Банк" Ларченко І.М. із запитом про надання інформації щодо переказу сплачених коштів згідно квитанцій № ПН 166236 від 25.12.2015 та № ПН 166240 від 25.12.2015 на рахунок ТОВ "Новубодова".
Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Авант-Банк" Ларченко І.М. листом від 02.07.2016 повідомлено позивача, що платежі згідно квитанцій № ПН 166236 від 25.12.2015 та № ПН 166240 від 25.12.2015 проведено не було, у зв'язку з відсутністю коштів на кореспондентському рахунку банку.
Крім того, ТОВ "Новобудова" листом №721/2 від 22.06.2016 повідомила позивача, що сплачені кошти згідно квитанцій № ПН 166236 від 25.12.2015 та № ПН 166240 від 25.12.2015 на рахунок останнього не надходили.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 29.01.2016 № 44 "Про віднесення ПАТ "Авант-Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 29.01.2016 № 96 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Авант-Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Згідно з даним рішенням у ПАТ "Авант-Банк" запроваджено тимчасову адміністрацію на один місяць з 29 січня 2016 року до 28 лютого 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Авант-Банк", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко І.М. строком на один місяць з 29 січня 2016 року до 28 лютого 2016 року включно.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 25 лютого 2016 р. № 109 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Авант-Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26 лютого 2016 р. № 262, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Авант-Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Авант-Банк" з 26 лютого 2016 року до 25 лютого 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Авант-Банк", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко Ірині Миколаївні на два роки з 26 лютого 2016 року до 25 лютого 2018 року включно.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що оскільки позивачем не подавалось заяви щодо включення його до реєстру кредиторів, тому у суду відсутні підстави вважати дії відповідача - уповноваженої особи незаконними. Крім того, судом вказано, що дії відповідачів не призвели до порушення прав позивача, враховуючи, що платіж від 25.12.2015 було здійснено позивачем до введення тимчасової адміністрації (з 29.01.2016), позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, не наведено жодного правового обґрунтування для задоволення вимог про зобов'язання Фонд гарантування вкладів фізичних осіб проведення платежів після запровадження тимчасової адміністрації. Таким чином, позивачем не доведено факту порушення своїх прав внаслідок не законних дій відповідачів в межах своїх повноважень. Оскільки судом не встановлено порушень прав позивача з боку відповідачів, суд також не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в особі уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Авант-Банк" Ларченко І.М., та просив зобов'язати провести платіж згідно квитанції № ПН 166236 від 25.12.2015 та № ПН 166240 від 25.12.2015.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
На підставі частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідачів провести платіж згідно квитанції №ПН 166236 від 25.12.2015 та № ПН 166240 від 25.12.2015. Таким чином, позивач просить зобов'язати відповідача здійснити дії, як орган, якому належали повноваження органів управління банку з метою здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації та які не містять владної складової.
З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року скасувати.
Провадження у справі № 826/16662/16 закрити.
Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук