Іменем України
13 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 569/6120/17
адміністративне провадження № К/9901/38378/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 26.06.2017р. (суддя - Куцоконя Ю.П.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017р. (судді - Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., Франовська К.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання незаконною відмову у здійсненні перерахунку грошового утримання судді у відставці,
У квітні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати незаконною відмову відповідача щодо перерахунку його грошового утримання судді у відставці;
зобов'язати відповідача провести перерахунок його грошового утримання судді у відставці у розмірі 88% суддівської винагороди починаючи з 01.03.2017р.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем безпідставно не враховано до його суддівського стажу (20 років 5 місяців 15 днів) половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (1 рік 6 місяців 13 днів) та період проходження строкової військової служби (2 роки 5 днів), що в цілому збільшує його суддівський стаж до 24 років 3 днів і надає йому право на грошове утримання судді у відставці у розмірі 88% суддівської винагороди.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 26.06.2017р., яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017р., позов задоволено частково.
Визнано незаконною відмову Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області у перерахунку позивачу грошового утримання судді у відставці.
Зобовязано Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області провести перерахунок позивачу грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% суддівської винагороди, починаючи з 01.03.2017р.
З ухваленими у справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що Законом України від 02.06.2016р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, визначено перелік роботи на посадах, яка зараховується до стажу роботи на посаді судді. До такого переліку не входить період навчання у вищому юридичному навчальному закладі та період проходження строкової військової служби, а тому правових підстав для зарахування до стажу позивача зазначених періодів та визначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, більшому ніж 80% суддівської винагороди, немає.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, в ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом від 19.09.2016р. №26 позивача відраховано зі штату Апеляційного суду Рівненської області у зв'язку із виходом останнього у відставку.
З 20.09.2016р. відповідач здійснює нарахування та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80% суддівської винагороди, виходячи зі стажу його роботи на посаді судді 20 років 5 місяців.
01.03.2017р. позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 80% до 88% суддівської винагороди, посилаючись на те, що відповідачем безпідставно не враховано до його суддівського стажу (20 років 5 місяців 15 днів) половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (1 рік 6 місяців 13 днів) та період проходження строкової військової служби (2 роки 5 днів), що в цілому збільшує його суддівський стаж до 24 років 3 днів і надає йому право на грошове утримання судді у відставці у розмірі 88% суддівської винагороди. (а.с. 13 - 14)
При цьому позивачем у заяві повідомлено відповідачу про себе наступну інформацію.
Указом Президента України від 20.03.1996р. №202/96 позивача призначено суддею Рівненського міського суду.
Проходив строкову військову службу з Збройних Силах з 19.10.1984р. по 24.10.1986р., що підтверджується військовим квитком НОМЕР_1 та довідкою №ВВО:БСС/1022, виданою 28.02.2017р. військовим комісаром Рівненського міського військового комісаріату. Стаж строкової військової служби позивача становить 2 роки 5 днів.
Наказом від 05.08.1989р. №117с позивач зарахований студентом 1-го курсу денного факультету Харківського юридичного інституту ім. Ф.Е. Дзержинського та проходив навчання стаціонарно до 31.08.1992р., про що свідчать записи під №10, №11 у його трудовій книжці АТ-1V №3067466. Наказом від 31.08.1992р. №149-с позивач переведений на заочний факультет. Закінчив Українську державну юридичну академію (її назва на день закінчення навчання) у лютому 1995р. Час стаціонарного навчання позивача становить 3 роки 26 днів.
Листом Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 29.03.2017р. №292/10 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке відповідає нормам статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI. (а.с. 11)
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Судами встановлено, що позивач з 01.04.1996р. по 28.02.2002р. працював на посаді судді Рівненського міського суду Рівненської області (5 років 10 місяців 27 днів) та з 01.03.2002р. по 19.09.2016р. - на посаді судді Апеляційного суду Рівненської області (14 років 6 місяців 18 днів), тобто всього на посаді судді - 20 років 5 місяців 15 днів. Крім того, у період з 01.09.1989р. по 01.09.1992р. позивач навчався на денному факультеті Харківського юридичного інституту (3 роки), а також у період з 19.10.1984р. по 24.10.1986р. проходив військову службу в Збройних силах (2 роки 6 днів).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що враховуючи вимоги абзацу 2 пункту 25, абзацу 4 пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII, абзацу 2 частини 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992р. №2862-ХІІ, статті 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10.07.1995р. №584/95 стаж роботи позивача, який дає йому, як судді, право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, становить 23 роки 11 місяців 21 день (20 років 5 місяців 15 днів (безпосередня робота на посаді судді) + 1 рік 6 місяців (половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі) + 2 роки 6 днів (період проходження строкової військової служби), а тому розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача повинен становити 86% суддівської винагороди.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними з наступних підстав.
Так, відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України, статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.
На момент призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI (далі - Закон № 2453).
За правилами частини першої статті 120 Закону №2453-VI (в редакції, що діяла на час подання позивачем заяви про відставку), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Відповідно до частини третьої статті 141 Закону України №2453-VI 07.07.2010р. «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016р. №4-рп/2016, тобто у редакції Закону України від 12.02.2015р. №№192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Згідно статті 135 Закону №2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.
Водночас, відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VI (в редакції чинній до 28.03.2015р.), судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15.12.1992р. №2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі - Закон №2862-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Таким чином, оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить більше ніж 20 років (при достатніх 10), до стажу роботи, який дає судді право на відставку, враховується також період проходження строкової військової служби та половина строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу.
Отже, до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді (20 років 5 місяців 15 днів) період проходження строкової військової служби (2 роки 5 днів) та половину строку навчання на юридичному факультету вищого навчального закладу (1 рік 6 місяців 13 днів).
В свою чергу, невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження строкової військової служби та половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Враховуючи вищенаведене, суди дійшли вірного висновку, що стаж роботи позивача на посаді судді, до якого, як вже було зазначено, зараховується період проходження строкової військової служби та половина строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу дає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 86% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді.
Питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах вже вирішувалось Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.07.2019р. у справі №404/5988/17 та від 31.10.2019р. №766/17221/16-а та інших і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висловлених у ній висновків.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, Верховний Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка; жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 26.06.2017р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017р. - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук