05 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/8187/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Шинкар Т.І.
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року в справі №500/938/19 (суддя Баранюк А.З., час ухвалення 12 год. 28 хв., повний текст рішення складений 18 червня 2019 року, м. Тернопіль) за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Тернопільського об'єднаного управління пенсійного фонду України Тернопільської області, в якому просив: а) визнати протиправними дії Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови з 30 січня 2018 року здійснити перерахунок пенсії за вислугою років у зв'язку із підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури»;
б) визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 07 лютого 2019 року № 1995/04 про відмову в проведенні перерахунку пенсії з 30 січня 2018 року за вислугою років у зв'язку із підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури»;
в) зобов'язати Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок та виплату пенсію за вислугою років з розрахунку 80% від місячної заробітної плати, яка визначена висновком №8 судової економічної експертизи від 25 лютого 2019 року без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням від 13 червня 2019 року Тернопільський окружний адміністративний суд в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що відмова у перерахунку пенсії є протиправною, оскільки таке право передбачено ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, яка діяла на момент її призначення.
При цьому, апелянт наголошує та тому, що ст. ст. 22 та 64 Конституції України встановлено заборону звуження змісту та обсягу прав громадян на пенсійне забезпечення, шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних, тому зміни, внесені до Закону України «Про прокуратуру» є такими, що суперечать Конституції України.
Крім того, на думку позивача, неприйняття Кабінетом Міністрів України підзаконного нормативно-правового акта, який регулює умови перерахунку пенсій пенсіонерам органів прокуратури, не позбавило ОСОБА_1 . наданого законом йому права на перерахунок пенсії та не звільнило уповноважений орган держави - Пенсійний фонд від реалізації взятих на себе законом зобов'язань із проведення перерахунку пенсійних виплат та врегулювання спірних правовідносин відповідно до закону.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Тернопільське об'єднане управління пенсійного фонду України Тернопільської області
правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач у судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури та набув право на пенсію за вислугу років, у зв'язку з чим з 06 вересня 2012 року отримує пенсію за вислугу років, з 01 січня 2016 року у розмірі 80% розміру середнього заробітку посади прокурора, згідно з рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 липня 2016 року у справі № 607/6768/16.
30 січня 2019 року у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури, позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення перерахунку раніше призначеної йому пенсії за вислугу років.
Рішенням Тернопільського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, оформленим листом від 07 лютого 2019 року № 1995/04, позивачу відмовлено у проведенні перерахунку раніше призначеної пенсії у зв'язку з тим, що визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівників прокуратури Законом України «Про прокуратуру» делеговано Кабінету Міністрів України, проте, на час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінет Міністрів України відповідний нормативно - правовий акт не прийняв.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, керувався тим, що на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії питання перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій на законодавчому рівні не врегульовано, а тому, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивачу, пенсійний орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувались у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько - слідчих працівників.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII внесені зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, зокрема, ч. 18 викладено у редакції, відповідно до якої умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
15.07.2015 набув чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII положення Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (крім окремих статей) визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Таким чином, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії (січень 2019 року) ч. 13 та ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.
Згідно з ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 13 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.
На час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України нормативно-правовий акт, яким визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, прийнято не було, що призвело до виникнення даного спору.
Колегія суддів вважає, що наведені зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ при призначені пенсії, а лише покладають визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на Кабінет Міністрів України.
Щодо доводів апелянта про звуження його прав на соціальний захист, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
У Рішенні № 1-42/2011 від 26.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.
На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників Конституційний Суд України вказав і у Рішенні від 19.06.2001 № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів..
Крім того, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим… встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України.
Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У контексті даного спору колегія суддів вважає, що у зв'язку з втратою чинності нормативно-правовими актами, які передбачали право на перерахунок пенсії у разі підвищення заробітної плати працюючим прокурорським працівникам, не відбулось звуження обсягу існуючого права позивача на отримання пенсії. Так само як і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005. Відмова відповідача перерахувати пенсію не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком відмови у перерахунку пенсії не було зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії.
Апеляційний суд погоджується з апелянтом, що тривала бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає у невиконанні вимог п. 13 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, призвела до правової невизначеності у спірних правовідносинах та ситуації, за якої пенсіонери з числа прокурорів не мають можливості реалізувати своє право на перерахунок пенсії, передбачене ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.
У той же час, апеляційний суд звертає увагу, що Пенсійний фонд України, як орган державної влади, в силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, відсутність визначених Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій, призвела до того, що Пенсійний фонд України не має правових підстав та законного способу дій для реалізації своїх повноважень, що виключає можливість перерахунку зазначених пенсій відповідачем.
Враховуючи наведені положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії, орган Пенсійного фонду України не діяв протиправно.
Крім того, у справі №711/6019/16-а за результатом перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 18.09.2017 на предмет неоднакового застосування норм матеріального права в аналогічних правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 зробив висновок, що право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а Урядом будь-яких умов для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, а тому відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За відсутності постанови Уряду щодо умов та порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури (як це було передбачено ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», а потім - ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII), в пенсійного органу немає законодавчо-визначених підстав та правового механізму для їх перерахунку.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд також у постановах від 22.03.2018 по справі № 752/17977/16-а (провадження № К/9901/17911/18), від 16.03.2018 по справі № 703/3301/16-а (провадження № К/9901/17633/18), від 16.03.2018 по справі № 147/550/16-а (провадження № К/9901/19121), від 15.03.2018 по справі № 372/2316/17 (провадження № К/9901/2953/17), від 15.03.2018 по справі № 738/1369/16-а (провадження № К/9901/16461/18) від 14.03.2018 по справі № 334/3452/16-а (2-а/334/190/16 (провадження № К/9901/34810/18), від 14.03.2018 по справі № 132/2729/17 (провадження № К/9901/2346/18), від 14.03.2018 по справі № 569/4659/16-а (провадження № К/9901/32053), від 14.03.2018 по справі № 212/7572/16-а (провадження № К/9901/18625/18), від 14.03.2018 по справі № 713/793/16-а (провадження № К/9901/12389/18), від 07.03.2018 по справі № 757/17726/16-а (провадження № К/9901/30728/18), від 03.10.2019 по справі №607/12324/17 (провадження №К/9901/63444/18).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року в справі №500/938/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 14.11.2019.