11 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/10339/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Судової-Хомюк Н.М.,
Ільчишин Н.В.,
секретаря судового засідання Цар М.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Грицюк П.П.), ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Івано-Франківську 23 квітня 2019 року у справі №300/604/19 за позовом ОСОБА_1 до Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення,
20.03.2019 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - Управління), просив визнати неправомірними дії відповідача щодо обмеження виплати пенсії 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, на підставі частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 01.02.2019; зобов'язати відповідача виплачувати з 01.02.2019 нараховані суми пенсії без обмеження 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, на підставі частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зобов'язати відповідача нарахувати компенсацію втрати частини доходів на недовиплачені суми пенсії з 01.02.2019 по день виплати; зобов'язати відповідача в місячний строк з часу вступу судового рішення в законну силу подати звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року позов задоволено частково : визнано протиправними дії Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо обмеження ОСОБА_1 виплати пенсії 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з 01 лютого 2019 року; зобов'язано Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області проводити виплату ОСОБА_1 нараховані суми пенсії без обмеження 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з 01 лютого 2019 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи часткового позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що із моменту запровадження спірного обмеження пенсій величиною 10 (десять) прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», такі не поширювалися на пенсію позивача, яка призначена до прийняття Закону України №3668-VI від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Суд першої інстанції вказав, що подальші законодавчі обмеження пенсії позивача фіксованим розміром 10-ма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, не можуть бути застосовані, оскільки норми частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнані неконституційними з 20.12.2016. Враховуючи висновки Львівського апеляційного адміністративного суду, наведені в постанові від 02 травня 2018 року, суд першої інстанції дійшов до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого позову.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року замінено відповідача Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області належним відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач одночасно отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та довічне грошове утримання судді у відставці. Скаржник вказує, що норма статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» поширюється на всі пенсії, призначені до і після січня 2016 року. Зазначає, що Рішенням Конституційного суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визналась неконституційною норма Закону України від 24.12.2015 №911-VIII щодо обмеження максимального розміру пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, однак норми Закону України №1774-VIII від 06.12.2016, якими визначено максимальний розмір пенсії з 01.01.2017 є чинними, не визнані не конституційними.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, зазначив, що пенсію по інвалідності призначено у лютому 1993 року і обмеження її згідно з Законом, на який покликається скаржник, не може застосовуватись. Вказує, що рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.05.2018 набрало законної сили та виконувалось по 01.02.2019.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 230 КАС України секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, з 03 лютого 1993 року ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи у відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З 01 листопада 2012 року позивачу на підставі статті 27 Закону №2262-XII призначено пенсію по інвалідності ІІ групи, відповідно до розпорядження №115438 від 25.01.2013.
08.02.2019 ОСОБА_1 звернувся у Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області із заявою щодо надання копії розпорядження про перерахунок пенсії, яку отримано як інвалідом 2 групи, та роз'яснення причин виплати такої пенсії за лютий 2019 року в сумі 14970 грн., тобто з обмеженням 10 прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, без врахування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.05.2018 у справі № 876/2660/18 (а.с.10).
Листом від 11.03.2019 №22/Т-15 Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області повідомило Токарука В.І. про те, що з 01.02.2019 розмір пенсії приведено до норм чинного законодавства, а саме відповідно до частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зазначено, що відповідно до резолютивної частини постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.05.2018 у справі № 876/2660/18 зобов'язано здійснити одноразову виплату, а не виплачувати в подальшому перераховані суми пенсій. Крім того, визначено переплату в розмірі 462239,67 грн., як різницю фактично виплаченої суми пенсії без обмеження та розміром суми пенсії з обмеженням 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність (а.с.11).
Вважаючи дії Управління щодо обмеження виплати пенсії протиправними ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон №2262-XII).
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2262-XII, в редакції чинній на час призначення пенсії позивачу, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Статтею 18 Закону №2262-XII, в редакції чинній на час призначення пенсії позивачу, встановлено, що пенсії по інвалідності призначаються військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які стали інвалідами, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби чи не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, одержаних у період проходження служби.
Відповідно до статті 21 Закону №2262-XII, в редакції чинній на час призначення пенсії позивачу, пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ призначаються в таких розмірах: а) інвалідам війни I групи - 100 процентів, II групи 80 процентів, III групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку); б) іншим інвалідам I групи - 70 процентів, II групи - 60 процентів, III групи - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI частину 5 статті 43 Закону №2262-XII викладено у наступній редакції : «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.»
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII частину 5 статті 43 Закону №2262-XII доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень зазначеного Закону дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 положення Закону України №2262-XII зі змінами, зокрема, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, вказані положення Закону №2262, які визнані неконституційними, втратили чинність з 20.12.2016.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016, який набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону №2262 слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 15.12.2017 ОСОБА_1 звертався в суд з позовом, в якому просив визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківській області щодо обмеження виплати пенсії 10 (десять) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, починаючи із 20.12.2016, неправомірними; зобов'язати відповідача Косівське об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити нараховані суми пенсії без обмеження 10 (десять) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 20.12.2016, із врахуванням проведених виплат пенсії, та в подальшому проводити виплату пенсії по інвалідності без обмеження її 10 (десять) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, а також нарахувати компенсацію втрати частини доходів на недовиплачені суми пенсії за вказаний період.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України у Верховинському районі Івано-Франківській області щодо обмеження виплати пенсії 10 (десять) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність з 20.12.2016 по 20.06.2017; зобов'язання Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити нараховані суми пенсії без обмеження 10 (десять) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність за період з 20.12.2016 по 20.06.2017 та нарахування компенсації втрати частини доходів на недовиплачені суми пенсії за період з 20.12.2016 по 20.06.2017 залишено без розгляду (справа №340/687/17) (а.с.53-57).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 у справі №340/687/17 у задоволенні заявленого позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.05.2018 рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 у справі №340/687/17 скасовано та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано дії Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обмеження виплати пенсії з 21.06.2017р. протиправними; зобов'язано Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити нараховані суми пенсії без обмеження 10 (десять) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з 21.06.2017, з врахуванням проведених виплат пенсії. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що у розглядуваному випадку із моменту запровадження спірного обмеження пенсій величиною 10 (десять) прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», такі не поширювалися на пенсію позивача, яка була призначена до прийняття Закону України № 3668-VI від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Подальші законодавчі обмеження пенсії позивача фіксованим розміром 10740 грн. не можуть бути застосовані, оскільки норми частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнані неконституційними з 20.12.2016. При цьому, Законом України № 1774-VIII від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017, норми частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не відновлені, хоча й були фактично внесені зміни стосовно продовження періоду тимчасового обмеження максимального розміру пенсії розміром 10740 гривень.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції вказав, що Законом України №911-VIII від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» викладено норми абз.3 п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3668-VI від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» в наступній редакції: «Порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам встановлюється законодавством незалежно від дати призначення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання)». На час вступу в дію вказаного Закону позивач не був працюючим пенсіонером, оскільки звільнився з посади судді 25.11.2013 (постанова ВР України № 604-VII від 19.09.2013 «Про звільнення суддів»).
Також, 02.05.2018 Львівським апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову у справі №340/687/17, якою скасовано ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог в адміністративній справі №340/687/17 та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №340/687/17 від 08.06.2018, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018, визнано протиправними дії Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо обмеження ОСОБА_1 виплати пенсії 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з 20 грудня 2016 року по 20 ІНФОРМАЦІЯ_1 2017 року, зобов'язано Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області виплатити ОСОБА_1 нараховані суми пенсії без обмеження 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, за період з 20 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року, з врахуванням проведених виплат пенсії. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Статтею 14 КАС України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки протилежне суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Водночас, згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» Суд зазначив, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
У справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Європейський суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.
Згідно з частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки, спірні правовідносини перебувають у причинному зв'язку з тими, які були предметом розгляду у справі №340/687/17, в якій 02.05.2018 винесено постанову, що набрала законної сили, а тому правомірність нарахування та виплати позивачу сум пенсії без обмеження 10 (десять) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з 21.06.2017 не підлягають доказуванню в рамках цієї справи.
При цьому, скаржником не наведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, з якими законодавець пов'язує зміни або припинення права позивача на отримання пенсії, нарахованої відповідно до рішення суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили.
За таких обставин, враховуючи обставини, встановлені постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.05.2018 у справі №340/687/17, оскільки право позивача на нарахування та виплату суми пенсії без обмеження 10 (десять) прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, з 21.06.2017, встановлено судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, виходячи з періодичності пенсійних виплат, не можливості призначення таких на певний строк, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій Косівського об'єднаного Управління ПФУ області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обмеження виплати пенсії позивача з 01.02.2019.
Оскільки скаржник не оскаржує постанову суду в частині відмови в позові, а тому в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності дій відповідача щодо обмеження виплати пенсії позивачу з 01.02.2019, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі №300/604/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Н. М. Судова-Хомюк
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 14.11.2019