Справа № 0240/2240/18 Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
14 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
В липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, в якому просив:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років під час її перерахунку з 83 % на 70 % від відповідних сум грошового забезпечення;
-зобов'язати відповідача здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії за вислугу років в розмірі 83 % від відповідних сум грошового забезпечення.
-зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити різницю між нарахованою та отриманою пенсією за період з 01.01.2018 по день, з якого почнеться виплата перерахованої йому пенсії у п.2 пенсії за вислугу років.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.08.2018 позов задоволено:
-визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 83 % на 70 % від відповідних сум грошового забезпечення;
-зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 в розмірі 83 % від відповідних сум грошового забезпечення;
-зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою йому та отриманою ним пенсією за період з 01.01.2018 по день, з якого почнеться виплата перерахованої йому пенсії в розмірі 83 % від відповідних сум грошового забезпечення за вислугу років.
Рішення суду набуло законної сили 05.09.2018 року.
15 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку ст.383 КАС України з заявою, в якій просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо неналежного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.08.2018 у справі № 0240/2240/18-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, а саме щодо невиплати різниці між нарахованою йому та отриманою ним пенсією за період з 01.01.2018 по день, з якою почалась виплата перерахованої йому пенсії у розмірі 83% від відповідних сум грошового забезпечення за вислугу років.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року заяву залишено без задоволення.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву в повному обсязі.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що постановою про відкриття виконавчого провадження відповідачу надано десятиденний строк для добровільного виконання судового рішення, однак останній в зазначений термін кошти за рішенням суду не виплатив.
Також апелянт просив звернув увагу на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що затримка виконання судового рішення може бути у виняткових випадках виправдана, при цьому не навів, які саме на думку суду випадки є винятковими та чи існував такий винятковий випадок, в рамках виконання рішення по даній справі. При цьому зазначивши, що рішення суду повинне бути виконане в розумний строк, не вказав, який строк в розумінні суду є розумним.
На переконання апелянта суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не застосував закон, який підлягає застосуванню та принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а тому судове рішення є незаконним та необгрунтованим.
30.10.2019 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з безпідставності вимог заявника та дійшов до висновку, що в спірних правовідносинах відсутня вина відповідача, оскільки виконання рішення від 06.08.2018 по даній справі має здійснюватись відповідно до постанови КМУ від 22.08.2018 №649.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Ст. 14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У ч.1 ст.2 КАС України зазначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68).
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Згідно із ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (стаття 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Водночас, частиною 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Таким чином, вказаною нормою визначено особливий порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду, який здійснюється судом в процесі контролю за виконанням судових рішень.
Колегією суддів встановлено, що підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом слугувала його незгода з бездіяльністю відповідача щодо виконання ухваленого на його користь рішення суду, яким йому як пенсіонеру, пенсія призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від територіального органу Пенсійного фонду України.
За змістом частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.
У п. 20 та п. 29 ст.116 Бюджетного кодексу України закріплено, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства.
Таким чином, нарахована позивачу сума доплати підлягає виплаті за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, зокрема Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань.
22.08.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету т(далі Порядок №649).
За змістом вказаного Порядку №649 останній визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Відповідно до пп.3, 4, 5 Порядку № 649 боржник (орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення) веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.
Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.
Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
У п.6 Порядку № 649 визначено, що перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду.
Виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику (п.10 Порядку № 649).
Отже, відповідач (боржник у виконанні судового рішення) з метою виконання судового рішення зобов'язаний вжити заходів, визначених Порядком № 649.
В той же час, відповідачем не наведено жодних доказів на підтвердження вжиття будь-яких заходів, спрямованих на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.08.2018 у даній справі в частині виплати перерахованої пенсії за період з 01.01.2018, в тому числі, дотримання механізму погашення заборгованості, передбаченого Порядком №649.
Слід зазначити, що представником ГУ ПФУ у Вінницькій області у відзиві на апеляційну скаргу вказано, що на виконання Порядку №649 та Порядку 20-1, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 20.09.2018, відповідачем 21.01.2019 надано Пенсійному Фонду України інформацію щодо нарахованих коштів на виконання рішень суду, ухвалених в 2018 році для формування реєстру рішень та здійснення подальшої виплати, однак відомості на які посилаються орган пенсійного фонду, в матеріалах справи відсутні, що позбавляє суд можливості надати їм оцінку.
Таким чином, на переконання колегії суддів, в даному випадку має місце протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень щодо неналежного виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача в повному обсязі, оскільки під час її розгляду встановлено протиправну бездіяльність ГУ ПФУ у Вінницькій області, а відтак останнього необхідно зобов'язати вчинити заходи, спрямовані на виконання судового рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи колегія суддів вважає, що слід скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення про часткове задоволення заяви.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 205, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 370, 383 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо невчинення заходів на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.08.2018 у справі № 0240/2240/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, з метою виконання судового рішення по справі № 0240/2240/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, вжити заходів, на виконання судового рішення, в тому числі визначених Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".
В решті заяви відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.