Справа № 278/2493/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Грубіян Є.О.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
14 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Житомирській області Лісогурської Оксани Юріївни про скасування постанови про накладення адміністративного стягненя,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення від 11.09.2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року в задоволенні позову - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не з'ясував усі обставини, що мають значення для справи та надав не належну оцінку тим обставинам та доказам, що присутні в матеріалах справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, 11.09.2019 року близько 21 год. 30 хв. ОСОБА_1 керував автомобілем марки "RENAULT Kangoo" державний номерний знак " НОМЕР_1 ", здійснюючи рух по проспекту Миру у м.Житомирі в напрямку м.Новоград-Волинський та був зупинений інспекторами поліції, які після зупинки просили пред'явити документи, що підтверджують право керування транспортними засобами. Отримавши документи, поліцейський ОСОБА_2 Ю. озвучила своє припущення, що позивач порушив вимоги дорожнього знаку 4.2 ПДР. Пізніше позивачу вручили постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАк №1510620, згідно якої останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП.
Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, серії ЕАк №1510620 від 11.09.2019 року, складеної поліцейським роти 1 батальйону УПП в Житомирській області ДПП сержантом поліції Лісогурською Оксаною Юріївною, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн., оскільки, як вказано в постанові, позивач, керуючи зазначеним раніше транспортним засобом, не виконав вимогу дорожнього знаку 4.2 ПДР та не мав при собі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Позивач не погодившись із вказаною постановою, оскаржив її до суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що позивач визнав факт адміністративного правопорушення, яке було зафіксовано на нагрудну камеру патрульного поліцейського.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями).
Відповідно до п.1.1. Правил дорожнього руху визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Частиною 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно із ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У даному випадку, позивач порушив вимоги дорожнього знаку 4.2 ("Рух праворуч") та 2.1г Правил дорожнього руху України - відсутність поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про дорожній рух" водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За приписами п.2.1 "ґ" Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Згідно із п.2.4 "а" Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
При цьому, п. 21.1 ст.21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Положеннями ч.1 ст.126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Статтею 32 Закону України "Про Національну поліцію" визначено повноваження працівника поліції щодо перевірки документів.
Так згідно ч.2 вказаної статті поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, зокрема відеозапису наданого відповідачем, підставою зупинення транспортного засобу яким керував позивач слугувало не виконання вимогу дорожнього знаку 4.2 ПДР , разом з тим, при перевірці документів ОСОБА_1 , останній не мав при собі поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.1 г Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП.
Як вбачається із переглянутого відеозапису з нагрудної реєстратора поліцейського, позивач на запитання патрульного поліцейського щодо пред'явлення полісу (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зазначив, що він пропустив термін виготовлення нового полісу.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивачем було порушено п.2.1 ґ ПДР України, оскільки під час перевірки документів у позивача був відсутній поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що відзив на позовну заяву не може вважатися належним та допустимим доказом.
Відповідно до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Відповідно до ч.3 ст.162 КАС України, ст.175 КАС України копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Пунктом 2 частини 4 зазначеної статті передбачено, що до відзиву додаються: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач не заперечує факту надіслання йому копії відзиву на позовну заяву, разом з тим вказує, що йому не надіслано додаток до відзиву, а саме диск з відеофіксацією події.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявний вказаний диск, з яким позивач має право ознайомитися.
Окрім цього, колегія суддів зазначає, що позивачем не представлено належних доказів в обґрунтування обмеження реалізації ним прав, закріплених ст.268 КУпАП.
Так, з наданих відповідачем відеоматеріалів вбачається, що позивач був присутній на місці складення постанови, був повідомлений про її складання. Позивач висловив свої заперечення та доводи по суті вчиненого правопорушення, але працівник поліції не взяв їх до уваги, що свідчить про можливість реалізації своїх прав та об'єктивне рішення поліцейського, як посадової особи, що приймає рішення у справі.
Таким чином, розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови відбулося у відповідності до вимог КУпАП.
Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про порушення інcпекторами патрульної поліції чинного законодавства при застосуванні превентивних заходів, зокрема нагрудних відеокамер, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Питання щодо використання нагрудних відеокамер прямо регулюється «Інструкцією про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них», затвердженої Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 100 від 03.02.2016 року.
Так, відповідно до п.3.1 наведеної Інструкції, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції здійснюється на підставі статті 40 Закону України «Про Національну поліцію».
Пунктом 3.3 Інструкції передбачено, що нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись в режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно - при оформленні дорожньо-транспортної пригоди, - при перевірці документів, - при арешті або затриманні особи, - при поверхневому огляді, - при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї, - при наданні допомоги особам, - у випадках, коли усвідомлення особою факту відео фіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації.
Пунктом 3.5 Інструкції встановлено, що після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинне бути записане безперервно.
З урахуванням наведених норм законодавства, колегія суддів вважає, що використання нагрудної камери є законодавчо встановленим обов'язком поліцейського, закріпленим ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», яка не передбачає виключень щодо можливості спілкування з поліцейськими без застосування нагрудної відеокамери.
В ході апеляційного розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП в повній мірі підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, у зв'язку із чим оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідачем прийнята правомірно, а суд першої інстанції перевіривши аналіз всіх обставин справи прийняв обґрунтоване та незаконне рішення.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 16 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 14 листопада 2019 року.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.