Справа № 640/19779/18 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.
12 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Федотова І.В.,
суддів Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,
за участю секретаря Лисенко І.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 р. у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (далі - позивач, ПрАТ «АСК «ІНГО Україна») звернулось з до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило:
1.Визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про опис майна у податкову заставу №48501/10/28-10-17-02-23 від 21.11.2018 та податкової вимоги від 21.11.2018 №1136-17.
2. Скасувати рішення відповідача про опис майна у податкову заставу №48501/10/28-10-17-02-23 від 21.11.2018.
3. Внести відомості про надмірно сплачені грошові зобов'язання з оплати податку на прибуток за ІІІ квартал 2018 року до інтегрованої картки платника податків.
4. Зарахувати надміру сплачений позивачем податок на прибуток в сумі 1000000 грн. у рахунок оплати податку на прибуток на наступні податкові періоди.
5. Звільнити позивача від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи пеню або штрафні санкції.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Також, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції неповністю дослідив наявні у справі докази, що призвело, на думку апелянта, до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Приватним акціонерним товариством «акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» 07.11.2018 подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на прибуток за ІІІ квартал 2018 року.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою сплати грошового зобов'язання, згідно податкової декларації позивачем надіслано до ПАТ «ВТБ Банк» платіжне доручення в електронній формі №8547 від 06.11.2018 на суму 1 000 000,00 грн., однак банком дане платіжне доручення не виконано, кошти не перераховані. 07.11.2018 позивачем подано паперовий примірник платіжного доручення та лист №36454 з повідомленням щодо нездійснення банком перерахування коштів.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем 13.11.2018 подано п'ять електронних платіжних доручень на суму 200000,00 кожний з метою оплати грошового зобов'язання з податку на прибуток за ІІІ квартал 2018 року.
Ним же 16.11.2018 подано ці платіжні доручення в паперовому вигляді, однак вказані платіжні доручення банком також не виконані, кошти не списані, що підтверджується наданою позивачем банківською випискою.
19.11.2018 позивач листом №3757 повідомив відповідача про направлення платіжних доручень на суму 1 000 000,00 грн. з метою оплати податку на прибуток за ІІІ квартал 2018 року та неперерахування банком платежу.
Станом на 21.11.2018 у ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» обліковувався податковий борг на суму 999 301,57 грн., який виник 19.11.2018 у зв'язку із несплатою самостійно визначеного податкового зобов'язання.
У зв'язку із цим відповідачем сформовано податкову вимогу від 21.11.2018№1136-17 та прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 21.11.2018 №48501/10/28-10-17-02-23.
Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням від 18.12.2018 №10269 позивач сплатив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 1 000 000,00 грн, у зв'язку з чим, як стверджує відповідач, податкова вимога від 21.12.2018 №1136-17 відкликана, а рішення про опис майна у податкову заставу від 21.11.2018 №48501/10/28-10-17-02-23 вважається таким, що втратило чинність.
Вважаючи зазначену вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу неправомірними та незаконними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК), податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Абзацом першим пункту 57.1 статті 57 ПК встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до пункту 38.1 статті 38 ПК виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Положеннями пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу для платника є завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
Відповідальність банків при здійсненні переказу визначена у статті 32 зазначеного Закону, пунктом 32.2 якої встановлено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Пунктом 129.6 статті 129 ПК встановлено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Аналіз зазначених норм права свідчить, що за наявності доказів, що підтверджують виконання всіх передбачених законодавством умов для сплати податків, зокрема, свідчать про декларування платником податків податкового зобов'язання, надання банку правильно оформлених платіжних документів про сплату такого зобов'язання, наявність на рахунку в банку достатнього залишку коштів для сплати цього зобов'язання, податкове зобов'язання платника податків є виконаним.
Тобто, з наданням платком податку до установи банку платіжного документу на перерахування податку до бюджету, згідно з яким платник ініціює сплату, а банк приймає такий документ, обов'язок такого платника щодо сплати такого податку припиняється. Тому, днем сплати податку до бюджету вважається день, коли банк прийняв документ на перерахування податку до бюджету на виконання.
Матеріалами справи, зокрема, договорами банківського рахунку та додатками до вказаних договорів на здійснення розрахункового обслуговування з використанням системи «Клієнт-Банк» (а.с. 22-30), платіжним дорученням (а.с. 31-32; а.с. 35-44) та виписками банку з банківського рахунку позивача (а.с. 47-54) підтверджується відсутність з боку позивача порушення щодо неперерахування до бюджету самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на прибуток у строк, встановлений законодавством, та, як наслідок, відсутність у відповідача правових підстав для прийняття податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, які є предметом спору у даній справі.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 28.05.2019 по справі № 826/17730/15, від 30.11.2018 по справі 802/1634/15-а, від 03.05.2018 по справі №826/11432/17, від 03.04.2018 по справі № 809/3851/15 та ін.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення відповідача про опис майна у податкову заставу №48501/10/28-10-17-02-23 від 21.11.2018.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування викладених норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду не відступала (стаття 347 КАС).
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову у частині визнання протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про опис майна у податкову заставу №48501/10/28-10-17-02-23 від 21.11.2018 та податкової вимоги від 21.11.2018 №1136-17 та скасування рішення відповідача про опис майна у податкову заставу №48501/10/28-10-17-02-23 від 21.11.2018.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів застосування до позивача штрафних санкцій та/або нарахування пені на суму податкового боргу у розмірі 999301,57 грн, вимога позивача про звільнення останнього від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не вповному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи пеню або штрафні санкції є передчасною та безпідставною, оскільки законодавчо передбачено звільнення позивача від відповідальності за вищевикладене в силу пунктів 129.6, 129.7 ст.129 Податкового Кодексу України.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині відмови останнім в частині внесення про надмірно сплачені грошові кошти з оплати податку на прибуток за ІІІ квартал 2018 року до інтегрованої картки платника податків, колегія суддів вважає неогрунтованими з огляду на наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
У відповідності до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Так, умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені статтею 43 Податкового кодексу України.
У силу вимог п.43.3 статті 43 ПК України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Згідно п.43.4 статті 43 ПК України платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.
Відповідно до п.43.5 статті 43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, окрім відсутності податкового боргу у платника податку незалежно від виду боргу, є воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення.
Пунктом 102.5 статті 102 ПК України закріплено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Таким чином, необхідною умовою для повернення помилково та/або надміру сплачених грошових є звернення платника податків із відповідною заявою не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування, та за наслідками розгляду такої заяви у разі обліку за даними інформаційних систем сум помилково та/або надміру сплачений, орган ДФС готує висновок на повернення такої суми (її частини).
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до контролюючого органу з вимогою про внесення відомостей про надмірно сплачені грошові зобов'язання з оплати податку на прибуток за ІІІ квартал 2018 року до інтегрованої картки платника податків та зарахування надміру сплаченого позивачем податку на прибуток в сумі 1000000 грн. у рахунок оплати податку на прибуток на наступні податкові періоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність пістав для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог позивача.
Разом з тим, колегія суддів, вважає за необхідне зазначити, що позивач не обмежений правом на звернення до контролюючого органу із відповідною заявою для здійснення останнім коригування облікових показників інтегрованої картки платника податку у ручному режимі.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині та наявність підстав для їх задоволення.
Відтак, доводи апеляційної скарги позивача частково спростовують висновки суду першої інстанції викладені в рішенні, прийнятому за неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для його скасування в частині.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби щодо прийняття рішення про опис майна у податкову заставу №48501/10/28-10-17-02-23 від 21.11.2018 і податкової вимоги від 21.11.2018 №1136-17 та скасування рішення про опис майна у податкову заставу №48501/10/28-10-17-02-23 від 21.11.2018 - скасувати та ухвалити постанову, якою адміністративний позов приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" задовольнити.
Визнати протиправними дії Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби щодо прийняття рішення про опис майна у податкову заставу №48501/10/28-10-17-02-23 від 21.11.2018 та податкової вимоги за формою «Ю» від 21.11.2018 №1136-17.
Рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про опис майна у податкову заставу №48501/10/28-10-17-02-23 від 21.11.2018 визнати протиправним та скасувати.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 13.11.2019 року.