Справа № 640/341/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Васильченко І.П.
Іменем України
13 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Камбіо" Савельєвої А.М. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до eповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" Северина Юрія Петровича, за у частю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення eповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію АТ «Банк Камбіо» (далі - Уповноважена особа) щодо нікчемності правочину, вчиненого 18.09.2014 щодо перерахування грошових коштів в межах ПАТ «Банк Камбіо» з рахунку ТОВ «СВП «Криворіждорвибухпром» (код ЄДРПОУ 34440022) № НОМЕР_1 на рахунок фізичної особи ОСОБА_1 № НОМЕР_2 в сумі 200 000,00 грн. з призначенням платежу «Переказ грошових коштів згідно договору позики №874 від 18.09.2014 без ПДВ» відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також щодо застосування наслідків нікчемності правочину, оформлене Актом від 06.06.2018 року Комісії з перевірки правочинів на предмет відповідності таких операцій рішенню Виконавчої дирекції Фонду №111/17 від 13.07.2017;
- зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткові зміни та/або доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, а саме - відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Довгинцівським РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області 21.05.1999, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , за Договором на відкриття та обслуговування поточного рахунку № НОМЕР_2 у національній валюті.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року позов задоволено частково: зобов'язано Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника ПАТ «Банк Камбіо», який має право на відшкодування коштів у розмірі 200 000 гривень, які обліковуються на поточному рахунку в ПАТ «Банк Камбіо» № НОМЕР_2 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для подання до Фонду додаткової інформації щодо позивача як вкладника ПАТ «Банк Камбіо» відсутні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ПАТ «Банк Камбіо» (банк) та ОСОБА_1 (клієнт) було укладено договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку № НОМЕР_2 від 18.09.2014, у відповідності до положень якого банк відкриває клієнту поточний рахунок та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.
Згідно меморіального ордеру №1739 від 18.09.2014 на рахунок позивача від ТОВ «СВП «КРИВОРІЖДОРВИБУХПРОМ» було зараховано суму коштів в розмірі 200 000 грн з призначенням платежу «Перерахування грошових коштів згідно договору позики №874 від 18.09.2014 р. без ПДВ».
В подальшому, Постановою Правління Національного Банку України від 25 вересня 2014 року № 603 ПАТ "БАНК КАМБІО" віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.
На підставі постанови Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" до категорії неплатоспроможних" від 01 грудня 2014 року № 782, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 04 грудня 2014 року прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "БАНК КАМБІО" № 140, згідно з яким з 05 грудня 2014 року розпочато процедуру виведення ПАТ " БАНК КАМБІО " з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "БАНК КАМБІО". Тимчасову адміністрацію в АТ "БАНК КАМБІО" запроваджено строком на три місяці з 05.12.2014 року по 04.03.2015 включно.
Також судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" від 27 лютого 2015 року № 144, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "БАНК КАМБІО" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" № 46, згідно з яким з 02 березня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ "БАНК КАМБІО"; уповноваженою особою Фонду на два роки з 02 березня 2015 року по 01 березня 2016 року включно призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
У зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією 02.03.2015 рішення №46 про початок ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" Фонд з 06.03.2015 розпочав виплати коштів вкладникам даного банку.
Для отримання коштів вкладники ПАТ "Банк Камбіо" з 06.03.2015 по 17.04.2015 включно могли звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ "Укрінбанк".
Позивач звернувся до банку-агента, однак йому було повідомлено, що його ідентифікаційні дані та вклад відсутні в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами банку за рахунок Фонду.
У липні 2018 року позивач дізнався, що відповідач листом від 14.06.2018 №22/790 повідомив ТОВ «СВП «КРИВОРІЖДОРВИБУХПРОМ» про те, що згідно наказу №81 від 07.06.2018 було затверджено акт від 06.06.2018 Комісії з додаткової перевірки правочинів на предмет відповідності таких операцій рішенню виконавчої дирекції Фонду №111/17 від 13.07.2017, яким визнано нікчемним правочин, вчинений 18.09.2014, щодо перерахування грошових коштів в межах ПАТ «Банк Камбіо» з рахунку ТОВ «СВП «КРИВОРІЖДОРВИБУХПРОМ» (код ЄДРПОУ 34440022) № НОМЕР_1 на рахунок фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) № НОМЕР_2 в сумі 200 000 грн. з призначенням платежу: «Перерахування грошових коштів згідно договору позики №874 від 18.09.2014 р. без ПДВ». Застосування до правочину ознак нікчемності обумовлено нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме п.7 ч. 3 ст. 38 та нормативними актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що Уповноваженою особою не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Банк Камбіо», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, що суперечить приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому, суд вказав про те, що наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, не є актом індивідуальної дії та не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує його прав.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом коштів за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (далі - Закон №4452-VI).
За змістом частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом.
Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами першою-третьою, п'ятою статті 27 Закону №4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Частиною шостою статті 27 Закону №4452-VI передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Пунктами 2, 4, 6 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення.
Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
На підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Аналіз викладених положень дає підстави для висновку, що Уповноважена особа наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами банку, що ліквідується, за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №4452-VI вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Вкладником, згідно з пункту 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI, є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону №4452-VI вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Таким чином, передбачені Законом №4452-VI гарантії за вкладом поширюються на осіб, які мають правовий статус вкладника неплатоспроможного банку (у розумінні статті другої Закону №4452-VI). Такий статус передбачає, з-поміж іншого, наявність у банку вкладу, залученого, зокрема, на умовах договору банківського рахунку або договору банківського вкладу (депозиту).
Відповідно до частини першої статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно статті 1068 ЦК банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
Як зазначалося, між позивачем та банком укладено договір, на підставі якого позивачу було відкрито спірний банківський рахунок, на який в подальшому зараховані кошти у розмірі 200 000 грн.
Наведене свідчить, що позивач є вкладником банку, на якого розповсюджуються гарантії на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду у межах гарантованої суми у розмірі 200 000 грн.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивача не включено до переліку вкладників банку у зв'язку тим, що на думку Уповноваженої особи вчинені позивачем правочини є нікчемними відповідно до частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.
Пунктами 4, 6 частини другої статті 37 Закону №4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, а також звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку
Відповідно до частини другої статті 38 Закону №4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Згідно частини третьої статті 38 Закону №4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для цілей отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.
Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи щодо нікчемності спірних правочинів, як таких, що мали на меті штучне створення умов для отримання коштів від Фонду, та додатково зазначає, що здійснення цих правочинів, сторони не знали та не могли знати про прийняття у майбутньому рішення про ліквідацію банку та введення у ньому тимчасової адміністрації відхиляються колегією суддів.
Доводи про наявність у працівників банку, позивача та третіх осіб спільного умислу на неправомірні, на думку Уповноваженої особи, дії є виключно припущенням, яке не підтверджуються належними доказами.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Фонд або його Уповноважена особа не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.
Такі неправомірні або оспорювані дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є обов'язковими для адміністративних судів.
Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договору банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було.
Суд зауважує, що у випадку встановлення відповідним судовим рішенням у межах кримінального провадження обставин, які свідчать про нікчемність укладеного особою з банком правочину, Уповноважена особа не позбавлена права у відповідності до положень чинного законодавства подати до Фонду додаткову інформацію про зменшення кількості вкладників, а також застосувати наслідки нікчемності такого правочину.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що спірні правочини не створили та не створюють позивачу чи іншим особам будь-яких переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, вони не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Уповноважена особа, у свою чергу, не довела належними та допустимими доказами те, що у момент вчинення цих правочинів позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому саме така перевага полягала.
Норми чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням чи належністю саме йому розміщених на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Підставою для розповсюдження на особу гарантій, передбачених Закону №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я.
У світлі наведеного, колегія суддів звертає увагу про відсутність підстав для задоволення долученого до апеляційної скарги клопотання скаржника про витребування у позивача та ТОВ «СВП «КРИВОРІЖДОРВИБУХПРОМ» документів щодо отримання позивачем у згаданого підприємства позики, її повернення та відображення у бухгалтерському обліку.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що обставини укладення позивачем цивільно-правових договорів, у тому числі позики, із третіми особами, їх виконання та оподаткування третіми особами операцій за такими договорами, не стосується предмету доказування у даній справі та жодним чином не впливає на результат розгляду даної справи, оскільки, як зазначалося, підстави зарахування коштів, які знаходяться на банківському рахунку фізичної особи не можуть змінити чи скасувати її статус як вкладника банку та позбавити гарантованого державою права на їх відшкодування.
Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, враховуючи також і те, що загальний обсяг зобов'язань банку не змінився, безпідставним є твердження про те, що спірні правочини спрямовані на заволодіння державними коштами,
У даному випадку також неможливо стверджувати про нікчемність вчинених позивачем спірних правочинів з огляду на певні заборони, встановлені рішенням Національного банку України від 19.08.2014 № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Банк Камбіо", зокрема щодо проведення розрахунків в інший спосіб, ніж це передбачено.
Так, постанова Правління Національного Банку України від 19.08.2014 № 510/БТ не є нормативно-правовим актом, оскільки не була зареєстрована в Міністерстві юстиції України, є актом індивідуальної дії та має персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямована передусім на ПАТ "Банк Камбіо", якому вона адресована. Доказів обізнаності позивача і заставодавця з вказаною постановою банком не надано, а тому неможливо стверджувати про їх обізнаність зі змістом цієї постанови.
При цьому наслідком порушення такого акта індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до банку-порушника заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, а не свідчить про нікчемність правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.08.2018 у справі № 904/4954/18).
Крім того, зазначеною постановою встановлена заборона ПАТ "Банк "Камбіо" використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов'язано здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України. У зв'язку із цим зобов'язано перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків ПАТ "Банк Камбіо", відкритих у банкках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України. Однак, зазначене не вказує на наявність заборон щодо зарахування коштів на рахунок, відкритий позивачу згідно укладеного ним з банком договору.
Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 29 жовтня 2019 року по справі № 910/16477/18.
Таким чином, відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати спірні правочини нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки їх нікчемності, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для не включення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.
Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).
Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що Уповноважена особа дійшла помилкового висновку про нікчемність спірних правочинів, протиправно застосувала наслідки їх нікчемності, не включивши позивача до переліку владників, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду.
Аналогічну правову позицію щодо застосування норм Закону № 4452-VI та КАС у подібних правовідносинах неодноразово виловлював Верховний Суд у своїх рішеннях (зокрема постанови від 17 травня 2019 року по справі №826/7207/15, від 17 травня 2019 року по справі № 826/28100/15, від 16 травня 2019 року по справі № 820/7242/15 та ін.).
Відповідно до частини першої статті 27 Закону №4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (далі Положення) уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду: перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (далі - Перелік) (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 823 від 26 травня 2016 року внесено зміни до Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14. Пункт 5 розділу ІІ вказаного Положення викладено у новій редакції, зокрема, останнім абзацом визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.
Пунктом 2 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення, що затверджується виконавчою дирекцією Фонду.
Таким чином, саме зобов'язання Уповноваженої особи надати доповнення до переліку рахунків до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для затвердження у реєстрі відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків у межах спірних правовідносин є належним та допустимим способом захисту порушених прав останнього.
Аналогічну позицію щодо належного способу захисту у спорах цієї категорії неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх рішеннях (постанови від 02 серпня 2019 року у справі № 818/1747/17, від 24 жовтня 2019 року по справі № 826/25/16 та ін).
Таким чином, обраний судом першої інстанції спосіб захисту прав позивача не відповідає вимогам Положення та практиці Верховного Суду.
Поряд із цим, колегія суддів вважає помилковим розгляд судом першої інстанції вимог про визнання протиправним та скасування рішення (наказу) відповідача щодо нікчемності правочинів.
Як зазначалося, згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним з моменту його укладення відповідно до закону, а не наказу чи рішення уповноваженої особи Фонду (частина друга статті 215 ЦК та частина третя статті 38 Закону № 4452-VI), незалежно від того, чи проведено передбачену частиною другою статті 38 № 4452-VI перевірку правочинів банку із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін відповідно до вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою Фонду, що здійснює повноваження органу управління банку, спрямованим на збереження активів і документації банку та який діє у межах цієї юридичної особи.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів. Оскільки наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов'язків для контрагентів банку, не можна вважати порушеними права контрагентів внаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16).
Таким чином, права позивача у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами цього банку як юридичної особи, що унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним і скасування. Це ж саме стосується і дій банку щодо прийняття цього наказу та щодо виявлення нікчемних правичинів.
Аналогічний висновок висловлювала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 805/100/16-а та у справі № 805/11/16-а, від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/2111/16.
Згідно пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів звертає увагу, що «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Таку ж правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 9901/633/18, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.
Отже, встановлена правова природа оскаржуваного наказу (дій щодо виявлення нікчемних правочинів) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання його протиправним та скасування (визнання дій протиправними), в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
Аналогічну позицію щодо необхідності закриття провадження у справі у подібних правовідносинах Велика Палат Верховного Суду також висловлювала у постанові від 28 листопада 2018 року по справі № 826/3486/16, а Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у поставові від 27 листопада 2018 року по справі №826/2110/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Слід також звернути увагу на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з Уповноваженої особи на користь позивача судового збору.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду є працівником Фонду. Згідно пункту 9 частини першої статті 19 Закону №4452-VI джерелами формування коштів Фонду є кошти з Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики).
Таким чином, Уповноважена особа є посадовою особою державного органу - Фонду, який фінансується, окрім іншого з Державного бюджету України.
За змістом частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що відповідачем у даній справі є посадова особа Фонду, то судові витрати слід присудити саме за рахунок Фонду, а не його працівника - Уповноваженої особи.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги обрав невірний спосіб захисту прав, помилково розглянув по суті вимоги про щодо наказу відповідача, а також невірно визначив особу, з якої належить стягувати судові витрати.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, позов частковому задоволенню, а в частині, що стосується наказу відповідача провадження у справі підлягає закриттю.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Камбіо" Савельєвої А.М. задовольнити частково.
Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" Северина Юрія Петровича, за у частю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" надати до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для затвердження у реєстрі відшкодувань вкладникам доповнення до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за яким ОСОБА_1 має право на відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вкладу у ПАТ "Банк Камбіо" згідно договору на відкриття та обслуговування поточного рахунку № НОМЕР_2 від 18.09.2014.
Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Камбіо» щодо нікчемності правочину, вчиненого 18.09.2014 щодо перерахування грошових коштів в межах ПАТ «Банк Камбіо» з рахунку ТОВ «СВП «Криворіждорвибухпром» (код ЄДРПОУ 34440022) № НОМЕР_1 на рахунок фізичної особи ОСОБА_1 № НОМЕР_2 в сумі 200 000,00 грн. з призначенням платежу «Переказ грошових коштів згідно договору позики №874 від 18.09.2014 без ПДВ» відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також щодо застосування наслідків нікчемності правочину, оформлене Актом від 06.06.2018 року Комісії з перевірки правочинів на предмет відповідності таких операцій рішенню Виконавчої дирекції Фонду №111/17 від 13.07.2017.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м.Київ, ВУЛИЦЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, будинок 17; ідентифікаційний код 21708016).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя І.В. Федотов