Справа № 580/1396/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
С.О. Кульчицький
Іменем України
12 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року, що прийняте у місті Черкаси (повний текст складений 22 серпня 2019 року), у справі за адміністративним позовом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_1 про відшкодування курсантом витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного витрати, пов'язані з його утриманням у зазначеному закладі вищої освіти у розмірі 194 139 грн 01 коп.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на порушенні правил предметної юрисдикції, а також відсутності правових підстав для стягнення коштів.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до наказу начальника Національної академії №31-КС від 20.07.2017 ОСОБА_1 зараховано на перший курс навчання до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Наказом начальника Національної академії №204 від 15.08.2017 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Національної академії та на всі види забезпечення, а на котлове убезпечення - з вечері 15.08.2017.
Між Міністерством оборони України в особі начальника Національної академії та старшим солдатом ОСОБА_1 . 15.08.2017 укладено контракт про походження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, відповідно до якого відповідач зобов'язувався сумлінно виконувати вимоги статутів ЗС України, накази командирів та добровільно відшкодувати витрати пов'язані з його утриманням у вищому військовому закладі, в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість.
Курсантом ОСОБА_2 21.01.2019 подано рапорт про відрахування його з числа курсантів Національної академії у зв'язку з небажанням продовжувати навчання та зобов'язання ним відшкодувати витрати на утримання у закладі вищої освіти.
Наказом начальника Національної академії №12-КС від 22.03.2019 (по собовому складу) із старшим солдатом ОСОБА_1 розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у ЗС України курсантами вищого військового навчального закладу через небажання продовжувати навчання, відраховано з числа курсантів та звільнено з військової служби у запас.
Наказом начальника Національної академії № 74 від 22.03.2019 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та знято з усіх видів забезпечення, зобов'язано відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням відповідача в Національній академії в сумі 194 139 грн 01 коп.
Відповідно до довідки-розрахунку від 22.03.2019 №41 на старшого солдата ОСОБА_1 , всього на навчання курсанта у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана П.Сагайдачного витрачено 194 139 грн 01 коп., з яких: 158 179 грн 18 коп. - грошове забезпечення; 25 683 грн 36 коп. - продовольче забезпечення; 146 грн 00 коп. - медичне забезпечення; 10 130 грн 47 коп. - спожиті комунальні послуги та енергоносії.
З довідкою-розрахунком від 22.03.2019 №41 ОСОБА_1 ознайомлений та згідний, зобов'язався оплатити суму в касу або на рахунок Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до 22.04.2019, про що ОСОБА_1 підписався у вказаній довідці.
У зв'язку із несплатою відповідачем зазначених коштів, позивач звернувся до суду із позовом, що розглядається у даній справі.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, відповідач на даний час зазначену вище суму коштів в повному обсязі не відшкодував, що є підставою для задоволення позову повністю.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Щодо предметної юрисдикції спору.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини четвертої статті 5 КАС суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
За змістом пункту 2 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: <…> спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби <…>.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
До видів військової служби згідно частини шостої наведеної статті належать: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Таким чином, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів за контрактом є публічною службою у розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС, на спори щодо проходження та звільнення з якої згідно пункту 2 частини першої статті 19 КАС поширюється юрисдикція адміністративних судів.
У постанові від 12 грудня 2018 року по справі № 804/285/16, з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року в справі № 461/5577/15-ц, 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, оскільки указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.
Велика Палата Верховного Суду у вказаному рішенні зазначила, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Також, на підтвердження викладеного висновку 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, 3 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17, та вказала, що спори пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби - підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи викладені обставини, спір у даній справі підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, з огляду на що колегія суддів відхиляє відповідні доводи скаржника.
Щодо суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин першої, третьої-п'ятої статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад'юнктів і докторантів.
Зарахування громадян України до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів проводиться на добровільних засадах відповідно до особистих заяв після успішного складення вступних іспитів та відповідних випробувань.
Громадяни України, які в установленому порядку зараховані до вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів для здобуття певних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів і не мають звань офіцерського складу, вважаються курсантами, а ті, що мають такі звання, - слухачами.
З громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і п'ятим частини другої статті 23 цього Закону.
За змістом частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 частини п'ятої статті 26 цього Закону,, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
Аналіз викладених норм Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» дає підстави для висновку, що у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання курсант зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.
Як зазначалося, із відповідачем було укладено контракт про проходження навчання, у якому, окрім іншого містилося застереження про відшкодування вартості навчання в разі дострокового розірвання контракту.
Під час навчання відповідачем було подано рапорт про розірвання контракту про проходження навчання у зв'язку із небажанням його продовжувати. У рапорті відповідач також зобов'язався відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі.
Наказом начальника Національної академії №12-КС від 22.03.2019 (по собовому складу) із відповідачем розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у ЗС України курсантами вищого військового навчального закладу через небажання продовжувати навчання, відраховано з числа курсантів та звільнено з військової служби у запас.
У зв'язку із викладеним, у відповідача виник обов'язок відшкодувати витрати пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.
Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 (далі - Порядок № 964).
Так, згідно пунктів 3-6 Порядку № 964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.
Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.
Витрати відшкодовуються у повному розмірі: курсантами, які вислужили встановлений законодавством строк строкової військової служби до вступу у вищий навчальний заклад, курсантами жіночої статі - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлений законодавством строк строкової військової служби, - за період навчання, що перевищує цей строк <…>.
Витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю: курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлені законодавством строки строкової військової служби, - за період навчання, який відповідає строку строкової військової служби.
Як зазначалося, Національною академією сухопутних військ імені гетьмана П.Сагайдачного здійснено розрахунок витрат на навчання відповідача, розмір яких склав 194 139 грн 01 коп., з яких: 158 179 грн 18 коп. - грошове забезпечення; 25 683 грн 36 коп. - продовольче забезпечення; 146 грн 00 коп. - медичне забезпечення; 10 130 грн 47 коп. - спожиті комунальні послуги та енергоносії. Із відповіданою довідкою-розрахунком від 22.03.2019 №41 ОСОБА_1 ознайомився та погодився, про що підписався у вказаній довідці.
Колегія суддів наголошує на тому, що доводи апеляційної скарги не містять положень щодо правильності здійснення вказаного розрахунку чи незгоди відповідача з таким розрахунком, а тому колегія суддів у відповідності до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) не перевіряє.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 964 у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
Враховуючи, що відповідачем не було у добровільному порядку відшкодовані спірні витрати, то позовні вимоги про стягнення з нього цих витрат підлягають задоволенню.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на положення Закону України «Про вищу освіту» є безпідставним. Відсутність на час виникнення спірних правовідносин у вказаному законі загальних норм щодо відпрацювання трьох років після закінчення навчання та відшкодування витрат такого навчання, не скасовує та не відміняє дію згаданих вище норм статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які для цілей регулювання спірних правовідносин є спеціальними.
З цих же підстав необґрунтованим є посилання на виключення постановою Уряду від 15.04.2015 № 216 з постанови від 22.08.1996 № 992 норм щодо відпрацювання трьох років після закінчення навчання. Виключення із підзаконного нормативно-правового акту вказаних положень, не відміняє визначеного Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Порядком № 964 обов'язку відповідача відшкодувати спірні витрати.
Безпідставним є посилання скаржника на постанову Верховного Суду України у справі № 21-3072а16, у якій було надано оцінку Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23.01.1996 № 77/96. Зазначений Указ не має відношення до спірних правовідносин, які регулюються, як зазначалося, спеціальними нормативно-правовими актами - Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Порядком № 964.
У рішенні Конституційного Суду України від 4 березня 2004 року № 5-рп/2004, на яке міститься посилання в апеляційній скарзі, досліджувалося питання доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Суд у цьому рішенні дійшов висновків про те, що безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (частина четверта статі 53 Конституції України в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення).
Водночас, у спірних правовідносинах відповідачу не було відмовлено у праві на безоплатну освіту, а навпаки, із ним був укладений контракт на безоплатне проходження відповідного навчання. У свою чергу, у згаданому рішенні, Конституційний Суд України не робив жодних висновків щодо неконституційності відшкодування вартості безоплатного навчання у зв'язку небажанням особи його продовжувати.
В силу приписів частини сьомої статті 78 КАС колегія суддів відхиляє посилання скаржника на рішення Вищого адміністративного суду України, у яких, до того ж, надавалась оцінка компенсації вартості навчання студентів, а не курсантів за контрактом, які проходять військову службу.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 13.11.2019.