П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 листопада 2019 р.м.ОдесаСправа № 522/4901/19
Головуючий першої інстанції Науменко А.В.
Час та місце ухвалення судового рішення « 11:15», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 10.10.2019р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Синіговець А.В.,
представника відповідача Талишханової Ф.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 10 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, -
22.03.2019р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування рішення №173 від 12.03.2019р. про примусове повернення його до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що він є громадянином Коморських Островів , активно співпрацює з органами Державної міграційної служби України, не порушує законодавство України та має намір отримати дозвіл на імміграцію. Однак відносно нього безпідставно прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 10.10.2019р. позов задоволений.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Коморських Островів (місце народження - м. Цінімойпанга).
В 2011 році ОСОБА_1 прибув на територію України та в подальшому звернувся до органу Державної міграційної служби України за захистом в Україні, що підтверджується довідкою №068229.
Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області від 18.05.2018р. №94 відмовлено громадянину Коморських Островів ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. /а.с.61/
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2018р. (набрало законної сили 01.11.2018р.) у справі №815/2817/18 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДМС в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу від 18.05.2018р. №94 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання розглянути заяву щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в Одеській області від 18.05.2018р. №94 визнано недійсним довідку про звернення за захистом в Україні серії №008229, що була продовжена до 12.03.2019р.. /а.с.68/
Протоколом про адміністративне правопорушення ПР МОД 007538 від 12.03.2016р. встановлено порушення ОСОБА_1 перебування іноземців в Україні, а саме проживання без документів на право проживання в Україні, за що передбачена відповідальність відповідно до ч.1 ст.203 КУпАП. /а.с.45/
Постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МОД 007538 від 12.03.2019р. накладено на ОСОБА_1 , відповідно до ч.1 ст.203 КУпАП адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700грн. Вищезазначена постанова виконана 12.03.2019р. /а.с.47-48/
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.03.20190р. №173 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Коморських Островів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вирішено з урахуванням отриманих пояснень по країні громадянської належності вважати особу громадянином Коморських Островів та прийняти відносно нього рішення про примусове повернення та зобов'язати покинути територію України у термін до 10.04.2019 року.
Разом з тим, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2019р. (набрало законної сили 22.08.2019р.) у справі №521/5275/19 встановлено факт батьківства громадянином Коморських островів ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №1390.
Не погоджуючись з рішенням міграційного органу про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, при вирішенні справи, дійшов до обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ч.7 ст.5 КАС України іноземці та особи без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист в адміністративних справах, що і громадяни України.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Так, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно ч.1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду;
Частиною 3 вказаної статті встановлено, що рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Колегією суддів встановлено, що предметом розгляду даної справи є рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.03.20190р. №173 про примусове повернення до країни походження громадянина Коморських Островів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до вищезазначеного рішення міграційним органом не встановлено обставин, передбачених ст.ст.30,31 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які забороняють примусове повернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того відсутні підстави вважати, що після повернення до країни громадської належності можуть порушені основні права та свободи позивача, у відповідності до критеріїв Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950р. та Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 1984р. /а.с.49-53/
Як вбачається з п.п.26, 30, 34 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 р. №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України з підстав та в порядку, що визначені ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.13 Закону України «Про імміграцію».
При вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Крім того, при розгляді вказаної категорії справ, судам необхідно звернути увагу на зобов'язання України за міжнародним правом, зокрема, на положення Конвенції про статус біженців 1951 року та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Конвенція 1951 року є універсальним міжнародним договором спеціального характеру, положення якого (разом із положеннями Протоколу щодо статусу біженця 1967 року) стосуються виключно питань надання статусу біженця та захисту біженців. Конвенція 1950 року є регіональним міжнародним договором загального характеру, що в цілому регулює питання прав і свобод людини. Вона не є спеціальним міжнародним договором щодо статусу біженця. Варто звернути увагу на те, що регіональний характер Конвенції 1950 року стосується лише кола її учасників. Права і свободи, закріплені в положеннях цієї Конвенції, поширюються на всіх осіб, які перебувають під юрисдикцією Договірних Сторін (стаття 1). Крім того, окремі положення Конвенції (закріплені в статтях 2, 3, 4 (п. 1) та 7) мають абсолютний характер, що означає, що жодного відступу від зобов'язань за цими статтями не допускається (стаття 15 Конвенції), крім відступу від статті 2 у випадках смерті внаслідок правомірних воєнних дій. Абсолютний характер положень статті 3 Конвенції 1950 року підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини (справа Сааді проти Італії та ін.).
Згідно ст.17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що відносини відповідача з членами його сім'ї, зокрема, дитиною, складають «сімейне життя» для цілей застосування ст.8 Конвенції (п.65 постанови у справі «Нунесс проти Норвегії» від 28.06.2011 р. (заява №55597/09)).
Відтак, роз'єднання його з сім'єю стане для нього моральним стражданням та, з огляду на положення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, таке втручання держави у здійснення права позивача на сімейне життя в даному випадку не є необхідним в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Також, слід зазначити, що згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів відносно дітей (см. постанова Європейського Суду з прав людини «Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), скарга №41615/07, §135, ECHR2010).
Враховуючи наявність у позивача на території України неповнолітньої дитина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , колегія суддів вважає протиправним рішення рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.03.20190р. №173 про примусове повернення до країни походження громадянина Коморських Островів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі змісту ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
На підставі викладеного, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та вирішив справу по суті правильно, тому рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий суддя Крусян А.В.
Судді Градовський Ю.М. Яковлєв О.В.