Головуючий І інстанції: Бабаєв А.І.
13 листопада 2019 р. Справа № 520/6726/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2019, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.08.19 по справі № 520/6726/19
за позовом ОСОБА_1
до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2019 року ОСОБА_1 ( далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ( далі - відповідач, Уповноважений з прав людини) в якому просив визнати дії відповідача неправомірними щодо не розгляду по суті заяви від 216.02.2019 та зобов'язати Уповноваженого з прав людини відновити його порушені права та розглянути заяву від 26.02.2019.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з даним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 та змінити судове рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що 03.12.2018 звернувся із заявою до першого заступника Комітету законодавства, забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України Мосійчуку І.В., в якій просив направити копію його супровідного листа про направлення його заяви від 27.08.2018 з додатками до Генеральної прокуратури України. Суд неправомірно прийшов до висновку, що його заява від 03.12.2018 є запитом на отримання інформації про себе.
Суд не врахував, що ОСОБА_2 взагалі не надав відповіді на заяву від 03.12.2018.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що встановивши доведеність надання позивачу змістовної та обґрунтованої відповіді з роз'ясненням заходів, що їх має вжити останній для реалізації свого права на інформацію, згідно з яким при розгляді звернення Уповноважений, зокрема, роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач діяв правомірно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
Вважає, що у суду були відсутні підстави для визнання дій відповідача неправомірними із зобов'язанням його поновити порушені права та повторно розглянути заяву від 26.02.2019 по суті, оскільки позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.
16.09.2019 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження по даній справі.
15.10.2019 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду закінчено підготовку до розгляду та справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України).
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
26.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із заявою, в якій просив скласти протокол про адміністративне правопорушення першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Мосійчука І.В. та письмово повідомити про здійснені заходи.
15.03.2019 представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з дотримання інформаційних прав та представництва в Конституційному суді України надано відповідь у формі листа №3753.4/Н-3004.3/19/22.1 яким позивачу роз'яснено, що порядок отримання інформації про особу (у даному випадку - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована), питання обробки персональних даних і, зокрема, їх надання регулюються Законом України «Про захист персональних даних», а не Законом України «Про доступ до публічної інформації». Вказано, що відповідно до частини шостої статті 16 вказаного Закону України «Про захист персональних даних» суб'єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб'єкта відносин, пов'язаних з персональними даними, за умови надання інформації про прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит. Також, вказано, що згідно із пунктом 4 частини другої статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» суб'єкт персональних даних має право, крім випадків, передбачених законом, отримати відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також зміст таких персональних даних не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту. Зазначено, що наданий позивачем запит про надання інформації, що стосується його особисто, не містить всіх необхідних даних, визначених статтею 16 Закону України «Про захист персональних даних», зокрема, у ньому не вказані реквізити документа, що посвідчує особу (паспортні дані). Роз'яснено, що для отримання відповідної інформації позивач може повторно звернутись із запитом з дотриманням вимог статті 16 Закону України «Про захист персональних даних». Крім того, вказано, що відповідно до частин першої та третьої статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду; оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач, вважаючи, що відповідачем вчинено неправомірні дії щодо розгляду його звернення, звернувся з даним позовом до суду.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
При розгляді звернення Уповноважений:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
Відповідно до ч.7, 8 ст.5 Закону України «Про звернення громадян» у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
З аналізу вище зазначених правових норм слідує, що Уповноважений приймає і розглядає звернення громадян України відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та як наслідок заява громадянина повинна відповідати вимогам ч.7 ст. 5 даного Закону.
Як вбачається із заяви від 26.02.2019 до Уповноваженого, ОСОБА_1 скаржиться на те, що перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності ОСОБА_2 . порушив право позивача на інформацію, яке полягає у ненаданні відповіді на звернення від 03.12.2018 про направлення копії супровідного листа Генеральному прокурору України з додаванням заяви від 27.08.2018.
Із матеріалів справи вбачається, що 27.08.2018 ОСОБА_1 звернувся з заявою до першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України Мосійчука І.В., в якому просив ознайомитись з постановою апеляційного суду Харківської області по цивільній справі №639/4913/15-ц від 24.07.2018 року в Єдиному реєстрі судових рішень, направити депутатський запит Генеральному прокурору України за фактом не ефективного багаторічного досудового розслідування кримінального провадження №12014220100000088 від 14.01.2014 року та письмово повідомити про вчинені заходи.
24.10.2018 Генеральна прокуратура України листом №04/2/3-4045-18 повідомила ОСОБА_1 , що звернення, яке надійшло від першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Мосійчука І.В. щодо дій службових осіб правоохоронних органів Харківської області стану досудового розслідування у кримінальному провадженні та з інших питань розглянуто. Вказано, що згідно з територіальною юрисдикцією перевірка наведених доводів належить до компетенції прокуратури Харківської області. Також, повідомлено, що звернення направлено прокурору цієї області з пропозицією повідомити позивача про результати розгляду в установлений законом строк.
03.12.2018 року ОСОБА_3 звернувся з заявою до першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Мосійчука І. ОСОБА_4 , в якій просив направити йому копію супровідного листа ОСОБА_2 щодо направлення заяви з додатком ОСОБА_1 від 27.08.2018 Генеральному прокурору України.
З аналізу звернень ОСОБА_1 вбачається, що останній зазначає про порушення його прав, а саме отримання інформації (копії супровідного листа ОСОБА_2 щодо направлення заяви з додатком ОСОБА_5 від 27.08.2018 Генеральному прокурору України), яка стосується його особисто.
З врахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що запитувана позивачем інформація повинна надаватися з урахуванням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
Відповідно до ч.4, 6 ст. 16 Закону України «Про захист персональних даних» у запиті зазначаються:
1) прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника);
2) найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника);
3) прізвище, ім'я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит;
4) відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних;
5) перелік персональних даних, що запитуються;
6) мета та/або правові підстави для запиту.
Суб'єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб'єкта відносин, пов'язаних з персональними даними, за умови надання інформації, визначеної у пункті 1 частини 4 цієї статті, крім випадків, установлених законом.
Оскільки запит позивача від 26.03.2019 оформлений без урахувань положень Закону України «Про захист персональних даних», колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки відповідачем було в межах положень Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про захист персональних даних» надано відповідь в якій зазначено про невідповідність даного звернення вимогам чинного закондавства та роз'яснено, які необхідно вчинити дії для отримання даної інформації.
Посилання апелянта на порушення Уповноваженим, ОСОБА_2 та судом першої інстанції вимог Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки будь яких доказів обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі зі сторони відповідача позивачем не надано та під час судового розгляду не встановлено.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням зазначеного колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на зазначені вище аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року по справі № 520/6726/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач (підпис)Л.В. Любчич
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Т.С. Перцова
Повний текст постанови виготовлений 13.11.2019