14 листопада 2019 р.Справа № 524/4133/17
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В. ,
за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.
позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.10.2017 року, головуючий суддя І інстанції: Андрієць Д.Д., м. Кременчук, повний текст складено 24.10.17 року по справі № 524/4133/17
за позовом ОСОБА_2
до Інспектора роти №3 батальйону УПП в м.Кременчуці ДПП молодшого лейтенанта поліції Бардакова Сергія Олеговича
про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_4 , позивач) звернувся до суду з позовом до Інспектора роти №3 батальйону УПП в м.Кременчуці ДПП молодшого лейтенанта поліції Бардакова Сергія Олеговича (далі - Інспектор Бардаков .О., відповідач), в якому просив суд скасувати постанову відповідача АР №816737 від 02.06.2017 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП; згідно з ст. 211 ЦПК України винести окрему ухвалу про порушення відповідачем Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.10.2017 в задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено.
ОСОБА_3 , не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважаючи постанову суду такою, що порушує Закони та Кодекси України, та його права, як громадянина, який має право на справедливий та неупереджений розгляд справи у суді.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції були проігноровані як численні порушення при складанні постанови АР №816737, так і фактичні матеріали справи, чим порушуються п. 1, п. 3 ст. 2; ст. 7; п. 1 ст. 8; п. 1 ст. 9; ст. 159; ст. 161 КАС України, а також проігноровано порушення Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" та Рішення Конституційного суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015. Просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.10.2017 року, а справу повернути на повторний розгляд до суду першої інстанції. Вказати суду першої інстанції на неприпустиму бездіяльність при виявленому порушенні Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.10.2017р. по справі № 524/4133/17 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 18.10.2019 року ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.10.2017 року по справі № 524/4133/17 за позовом ОСОБА_2 до Інспектора роти №3 батальйону УПП в м.Кременчуці ДПП молодшого лейтенанта поліції Бардакова Сергія Олеговича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та призначено до апеляційного розгляду.
Колегія суддів зазначає, що постановою Верховного Суду від 18.10.2019 року ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 року скасовано, у зв'язку з тим, що судом апеляційної інстанції, всупереч нормам КАС України, розглянуто справу за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.
Враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що з 15.12.2017 року діє нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 р. № 2147-VIII.
Пунктом 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (в редакції з 15.12.2017 року) передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, в даному випадку, розгляд справи здійснюється за правилами, встановленими редакцією КАС України з 15.12.2017 року.
Так, відповідно до ст. 268 КАС України (в редакції з 15.12.2017 року) у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідач в судове засідання не прибув, повідомлявся на електронну адресу.
11.11.2019 року Департамент патрульної поліції в особі батальйону патрульної поліції в м. Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області направив відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її доводи безпідставними, а постанову суду першої інстанції повністю законною та обґрунтованою. Просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.10.2017 року - без змін. Розгляд справи здійснювати за його відсутності.
Позивач в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 02 червня 2017 року інспектором роти №3 батальйону УПП у м.Кременчуці ДПП молодшим лейтенантом поліції Бардаковим С.О. винесена постанова у справі про адміністративне правопорушення серії АР№816737, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП.
Не погодившись з постановою відповідача, ОСОБА_4 звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до положень статті 1 КУпАП (тут і надалі - в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної позивачем постанови про адміністративне правопорушення) основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з ст. 6 Закону України “Про Національну поліцію” (тут і надалі - в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної позивачем постанови про адміністративне правопорушення) поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про Національну поліцію” під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
Згідно з п.8 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про Національну поліцію” поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з частиною 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України “Про дорожній рух” визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001р. №1306 (із змінами та доповненнями) (тут і надалі - в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної позивачем постанови про адміністративне правопорушення).
Згідно з п. 1.1. ПДР, ці Правила відповідно до Закону України “Про дорожній рух” встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п. 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесенні постанови в справі про адміністративне правопорушення серії АР№816737 від 02.06.2017 р., інспектором роти №3 батальйону УПП у м.Кременчуці ДПП молодшим лейтенантом поліції Бардаковим С.О. встановлено, що 02 червня 2017 року о 15:00 ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом Toyota Carina, д.н.з НОМЕР_1 , в м.Кременчуці по вулиці Лейтенанта Покладова (колишня назва вул.Карла Маркса) здійснив зупинку ближче 10 м від пішохідного переходу, чим порушив п.15.9 г ПДР України. У зв'язку з цим його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.
Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП про адміністративні правопорушення, настає в разі перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Відповідно до п.1.10 ПДР України пішохідний перехід - ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.35.1-5.37.2, дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч.
В п. 7.2.15 ДСТУ 2587:2010 розмітка 1.14 повинна застосовуватись для позначення місць, що виділені для переходу проїзної частини пішоходами. Ширина пішохідного переходу, що розмічається, визначається з урахуванням інтенсивності пішохідного руху з розрахунку 1 м на кожних 500 пішоходів за годину, але не менше ніж 4 м. Розмітки 1.14.1 і 1.14.2 повинні застосовуватись на нерегульованих пішохідних переходах. Якщо ширина пішохідного переходу менше ніж 6 м, слід застосовувати розмітку 1.14.1, а за ширини 6 м і більше - розмітку 1.14.2. Лінії розміток 1.14.1 і 1.14.2 повинні наноситись паралельно осі проїзної частини.
Згідно з п.п «г» п.15.9 ПДР України зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення визначений ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
В свою чергу, згідно з п.1 ст. 247 КпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 цього Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Частиною 2 статті 77 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року) встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вказана норма кореспондує з ч. 2 ст. 71 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року).
Однак, відповідачем, всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України, на вимогу суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, а саме: порушення позивачем п.п. «г» п.15.9 ПДР України, що не дає можливості також встановити дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КУпАП та Інструкцією № 1395, що передує винесенню постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Тобто, доказ, на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення, є відсутнім.
Складена в судовому засіданні суду першої інстанції схема розташування транспортного засобу позивача під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, яку суд прийняв, як належний доказ вчинення позивачем правопорушення, та відмовив у задоволенні позовних вимог, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки з вказаної схеми неможливо встановити відстань зупинки автомобіля від пішохідного переходу на момент події.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відстань може вимірюватись спеціальними, передбаченими для цього технічними засобами.
З складеної схеми неможливо чітко встановити відстань зупинки автомобіля від пішохідного переходу, відтак неможливо й з'ясувати чи є ця відстань меншою ніж 10 метрів, та взагалі факт здійснення зупинки транспортного засобу на такій відстані саме позивачем.
Статтею 69 КАС України (в редакції, чинній станом на час винесення оскаржуваного рішення) передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Статтею 70 КАС України (в редакції, чинній станом на час винесення оскаржуваного рішення) визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частинами 1-2, 4 статті 71 КАС України (в редакції, чинній станом на час винесення оскаржуваного рішення) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
За змістом статті 86 КАС України (в редакції, чинній станом на час винесення оскаржуваного рішення) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оглянувши схему розташування транспортного засобу позивача, колегія суддів дійшла висновку, що вказана схема не підтверджує наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого пп. "г" п. 5.9 ПДР України, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки відповідачем не було зафіксовано факт зупинки позивачем транспортного засобу Toyota Carina, д.н.з НОМЕР_2 СК, в м.Кременчуці по вулиці Лейтенанта Покладова (колишня назва вул АДРЕСА_1 Карла Маркса) ближче АДРЕСА_2 від пішохідного переходу, а саме: не здійснено відповідних замірів відстані від пішохідного переходу до транспортного засобу та не зафіксовано факт здійснення зупинки транспортного засобу на такій відстані саме позивачем.
Той факт, що позивач поставив свій підпис на вказаній схемі, не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. З'ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх тих аспектах.
Також, колегія суддів наголошує, що зміст постанови про адміністративну відповідальність має відповідати вимогам, передбаченим статтями 280, 283 КУпАП.
У ній, зокрема, необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
Разом з тим, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис.
Така правова оцінка наявних у справі доказів винуватості позивача у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення узгоджується із сталою практикою Верховного Суду в аналогічних спорах, викладеною, зокрема у постанові від 30.05.2018 р. у справі № 337/3389/16-а та від 15.11.2018 року у справі № 524/7184/16-а.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, в обґрунтування законності винесеної ним постанови та застосування до позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 122 КУпАП, не долучено до матеріалів справи жодних належних доказів.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вказує на те, що матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому дійшла висновку про те, що відповідачем не доведена вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відтак оскаржувана постанова серії АР №816737 від 02.06.2017 р. підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України (в редакції з 15.12.2017 року), за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження по справі про адміністративне правопорушення - закриттю.
Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову є помилковими.
Щодо клопотання позивача в позовній заяві про винесення окремої ухвали, згідно з ст. 211 ЦПК України, про порушення відповідачем Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», колегія суддів зауважує, що розгляд вказаної справи здійснюється за нормами Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), а тому підстави для застосування положень ЦПК України відсутні.
В свою чергу, відповідно до ст. 249 КАС України (в редакції з 15.12.2017 року) суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Вказана норма кореспондує з ст. 166 КАС України (в редакції, чинній на момент подання вказаного клопотання).
Виходячи з вищезазначених норм Кодексу адміністративного судочинства України, винесення окремої ухвали є правом суду, а не його обов'язком.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що предметом спору в даному випадку є встановлення обставин щодо наявності чи відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а не порушення відповідачем Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
З огляду на викладене, колегія судів не вбачає підстав для винесення окремої ухвали, а тому клопотання позивача в цій частині не підлягає задоволенню, як і вимога апеляційної скарги про вказання суду першої інстанції на неприпустиму бездіяльність при виявленому порушенні вказаного вище Закону.
Не підлягає задоволенню і вимога апеляційної скарги про повернення справи до суду першої інстанції на повторний розгляд, оскільки, відповідно до ст. 315 КАС України (в редакції з 15.12.2017 року), за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.
Вказаний перелік повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції є вичерпним та не містить повноважень повернути справу до суду першої інстанції на повторний розгляд.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.10.2017 року по справі № 524/4133/17 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Скасувати постанову Інспектора роти №3 батальйону УПП в м.Кременчуці ДПП молодшого лейтенанта поліції Бардакова Сергія Олеговича серії АР № 816737 від 02.06.2017 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді І.С. Чалий В.В. Зеленський