ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 листопада 2019 року № 640/21075/19
за позовом ОСОБА_1
до Дніпровського районного відділу держаної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві
про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень
Суддя - Вовк П.В.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) до Дніпровського районного відділу держаної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі також - відповідач), в якому позивач просить суд:
1) визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ясінської K.M. із винесення постанови від 03 липня 2019 року ВП № 59457452 про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у розмірі 55 846, 06 грн. на підставі постанови Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 21 травня 2019 року ВП № 46072816;
2) визнати неправомірною та скасувати постанову Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 21 травня 2019 року ВП № 46072816 про стягнення виконавчого збору у розмірі 55 846, 06 грн.;
3) визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ясінської K.M. від 03 липня 2019 року ВП № 59457452 про відкриття виконавчого провадження стягнення виконавчого збору у розмірі 55 846, 06 грн.
Ухвалою суду від 05 листопада 2019 року було відкрито провадження в даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність оскаржуваних дій та рішень відповідача з огляду на те, що виконавчий збір стягується виключно на завершальній стадії виконавчого провадження, тобто після фактичного виконання виконавчого документа, чого не було здійснено в межах виконавчого провадження № 46072816. Не думку позивача, обставини закінчення виконавчого провадження № 46072816 без досягнення його кінцевої мети - стягнення коштів з боржника, проте з постановленням у такому виконавчому провадженні рішення про стягнення виконавчого збору, з урахуванням відкриття нового виконавчого провадження з виконання виконавчого документу, який був підставою відкриття виконавчого провадження № 46072816, створюють умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору.
За час розгляду справи відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву або будь-якого іншого документу, з якого можливо було б встановити його ставлення до заявлених позовних вимог.
У судове засідання, призначене на 13 листопада 2019 року, належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення представник відповідача не з'явився.
Оскільки неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи, та враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подальший розгляд справи було вирішено продовжувати в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні відповідача перебували матеріали виконавчого провадження № 46072816 із виконання виконавчого листа № 755/1334/13-ц виданого 16 серпня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 558 460, 68 грн., на користь ПАТ «Універсал Банк».
21 травня 2019 року відповідачем було прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 55 846, 06 грн. ВП № 46072816.
Водночас, 03 липня 2019 року відповідачем було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 59457452 по стягненню з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 55 846,06 грн. на підставі постанови ВП № 46072816 від 21 травня 2019 року.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Згідно з ч. 2 статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до вимог статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
З наведеного вбачається, що положення Закону України «Про виконавче провадження» чітко й однозначно врегульовують питання часу винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору - одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Водночас, стаття 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження відкривається постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа, тобто відкриття виконавчого провадження є початковою стадією примусового виконання рішення, яка, безумовно, передує стадії здійснення виконавчих дій щодо безпосереднього виконання рішення.
Таким чином безпідставними є доводи позивача про те, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору могла бути прийнята виключно на завершальній стадії виконавчого провадження, тобто за наслідком фактичного виконання відповідного рішення.
Необхідно зазначити, що виконавче провадження № 46072816 було відкрите постановою від 19 січня 2015 року.
Водночас, діючий на той час Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV не регламентував обов'язку винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, відсутність обставин одночасного винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 46072816 також не свідчить про протиправність останньої.
Безпідставним є посилання позивача на вимоги ч. 4 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Вказане положення регламентує винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, а не виконавчого збору, які хоч і є складовими коштів виконавчого провадження (ч. 1 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження»), проте мають різну правову природу та, відповідно, порядок стягнення.
В контексті здійснення аналізу доводів позивача, суд також акцентує увагу на безпідставності його посилання на судову практику Верховного Суду у справі №910/1587/13 (постанова від 15 лютого 2018 року), оскільки у вказаному рішенні Верховним Судом аналізувались положення Закону України «Про виконавче провадження» до внесення змін у його статтю 27, які і визначили обов'язок винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, тобто до вжиття державним виконавцем заходів з примусового виконання та їх фактичної реалізації.
Крім того, посилання позивача на вимоги ч. 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі) суд вважає безпідставними, оскільки хоч і матеріали справи містять відомості про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження № 59706665 із виконання виконавчого листа № 755/1334/13-ц виданого 16 серпня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 558 460, 68 грн., на користь ПАТ «Універсал Банк», проте з постанови приватного виконавця від 02 серпня 2019 року вбачається, що виконавче провадження № 5970666 було відкрите за заявою про примусове виконання, а не в порядку передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю, як це передбачено ч. 5 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» (за заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю; про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову).
Оскільки позивачем не було наведено інших підстав для задоволення позовних вимог, а наведені ним у позові обґрунтування були визнані судом безпідставними, суд вважає, що правові підстави для задоволення заявлених позивачем вимог відсутні.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем в межах досліджуваних у даній справі правовідносин, не вчинялось дій чи бездіяльності, не приймалось рішень, які б не відповідали вказаним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпровського районного відділу держаної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (02094, місто Київ, вулиця Краківська, будинок 20; код ЄДРПОУ 35011660) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень - відмовити.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк