ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
12 листопада 2019 року м. Київ№ 640/7524/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Моренко О.В., розглянувши у підготовчому засіданні клопотання відповідача про закриття провадження у справі:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ГЕРМЕС"
до Міністерства екології та природних ресурсів України
про визнання протиправним та скасування наказу , зобов'язання вчинити дії
за участю представників сторін:
від позивача, Бажанов В . О.,
від відповідача, Проценко К.В.,
У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ГЕРМЕС" до Міністерства екології та природних ресурсів України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 15.12. 2017 N 478 в частині державної реєстрації препарату ГУМІВІТ/HUMIVIT (реєстраційний номер препарату: 11051) в Державному реєстрі пестицидів і агрохімікатів. Визнати протиправним та скасувати реєстраційне посвідчення Б 04601 від 07.02.2018 про державну реєстрацію препарату ГУМІВІТ/HUMIVIT (реєстраційний номер препарату: 11051) в Державному реєстрі пестицидів і агрохімікатів; зобов'язати Міністерство екології та природних ресурсів України скасувати державну реєстрацію препарату ГУМІВІТ/HUMIVIT (реєстраційний номер препарату: 11051) в Державному реєстрі пестицидів і агрохімікатів.
Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивовано тим, що даний спір не підсудний Окружному адміністративному суду міста Києва, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Позивач проти клопотання про закриття провадження у справі заперечив, з огляду на те, що предметом даного позову є оскарження акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, а відтак справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Розглянувши документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін та дослідивши предмет і підстави позову, суд дійшов висновку про наявність підстав про закриття провадження у справі, з огляду про наступне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Так, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України ).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Водночас, помилковим є застосування статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі № 914/2006/17.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом спору акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 по справі № 826/15263/18 (провадження № 11-222апп19).
Як вбачається із матеріалів даної справи, позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок реєстрації препарату під назвою ГУМІВІТ/HUMIVIT та низкою торгових назв, які містять позначення "ГУМІВІТ", яка зробила можливим введення в цивільний оборот на території України відповідного препарату було порушено права інтелектуальної власності позивача на знак для товарів і послуг "ГУМІВІТ", який має правову охорону, згідно із свідоцтвом України на знак для товарів і послуг №35261 від 15.10.2003. Отже, із характеру правовідносин вбачається, що позивач фактично звернувся за захистом свого приватного права, права інтелектуальної власності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
Положеннями ч. 2 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: 1) справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування.
Згідно з ч. 1 р. Х "Прикінцеві положення" ГПК України частина четверта статті 3, частини перша та друга статті 20 (в частині визначення юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності), частина третя статті 24, частина третя статті 25, частина дев'ята статті 31, частина друга статті 33, частина третя статті 253, частина перша статті 320 цього Кодексу (в частині права на подання заяви про перегляд судового рішення Вищого суду з питань інтелектуальної власності) вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності у газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.
Частиною 1 р. ХІ "Перехідних положень" ГПК України установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: 16) до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, з вказаного слідує, що розгляд даної справи до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності віднесено до юрисдикції відповідного місцевого господарського суду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися «судом, встановлений законом».
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Оскільки між позивачем та відповідачем виник спір, пов'язаний із захистом прав інтелектуальної власності, суд, з огляду на склад учасників, підстави та характер спору, дійшов до висновку про наявність підстав для закриття провадження у адміністративній справі, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, що є підставою для закриття провадження у справі, передбаченою ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст. 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Клопотання Міністерства екології та природних ресурсів України про закриття провадження у справі задовольнити.
Закрити провадження у справі №640/7524/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ГЕРМЕС" до Міністерства екології та природних ресурсів України про визнання недійсним наказу , зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур