Справа № 562/3556/19
іменем України
14.11.2019 року слідчий суддя Здолбунівського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 , при секретарі судових засідань ОСОБА_2 розглянувши у судовому засіданні в м.Здолбунів клопотання ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, -
ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту. Просить зняти арешт з вкладів, цінностей та іншого належного йому майна, де б це майно не знаходилося, в тому числі з квартири АДРЕСА_1 , який накладено відповідно до постанови слідчого СВ Здолбунівського РВ УМВС ст.лейтенанта міліції ОСОБА_4 від 31.10.2002 року та постанови Здолбунівського районного суду від 23.02.2006 року в кримінальній справі № 1-77. Зазначає, що у зв'язку із накладенням арешту він не може реалізувати належне йому майно, чим порушуються його конституційні права як власника.
Вивчивши матеріали за клопотанням, вважаю, що заява ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із долучених до клопотання документів 10.06.2002 року о 22 год. 30 хв. на 173 км. автодороги Городище-Рівне-Старокостянтинів відбулася ДТП, за участю транспортних засобів ІЖ 271501, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля ГАЗ 21М, д.н. НОМЕР_2 з причепом, в результаті чого водій останнього автомобіля гр. ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження.
По даному факту прокуратурою Здолбунівського району було порушено кримінальну справу № 61-22-02 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
31 жовтня 2002 року слідчим СВ Здолбунівського РВ УМВС старшим лейтенантом міліції ОСОБА_4 в кримінальній справі № 61-36-02 винесено постанову, якою накладено арешт на вклади, цінності та інше належне ОСОБА_3 майно, де б це майно не знаходилося.
23 лютого 2006 року Здолбунівським районним судом Рівненської області в кримінальній справі № 1-77 винесено постанову, якою, з метою забезпечення цивільного позову накладено арешт на все належне ОСОБА_3 майно, в т.ч. на автомобіль ІЖ 271501, д.н. НОМЕР_1 .
07 липня 2006 року Здолбунівським районним судом Рівненської області в кримінальній справі № 1-77 винесено вирок, яким ОСОБА_3 визнано винним за ч.1 ст.286 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 3 357, 25 грн спричиненої матеріальної шкоди, 11 726, 60 гривень втраченого заробітку за 40 місяців та 10 000 гривень моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 щомісячно, починаючи з 10.06.2006 року по 25.04.2009 року, тобто до наступного переосвідування потерпілого по 293,14 гривні втраченого ним заробітку.
В решті позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 03 жовтня 2006 року апеляцію ОСОБА_3 задоволено частково.
Вирок Здолбунівського районного суду від 07.07.2006 року скасовано у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а справу провадженням закрито.
Питання щодо скасування заходів забезпечення цивільного позову у зв'язку із закриттям кримінальної справи не вирішено.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.
Згідно ч.1 ст.316, ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Ч.1 ст.321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.1 ст.126 КПК України 1960 року, діючої станом на 31.10.2002 року, на час накладення слідчим арешту на майно ОСОБА_3 , забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна могло тимчасово застосовуватися слідчим.
Згідно ч.4 цієї ж статті накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
У відповідності до ч.1 ст.248 КПК України 1960 року при наявності обставин, передбачених статтею 6, частиною першою статті 7, статтями 7-1, 7-2, 8, 9, 10 і 11-1 цього Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.
Згідно ст.376 КПК України в редакції 1960 року апеляційний суд, встановивши обставини, встановлені ст.11-1 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу.
Відповідно до діючих на час закриття кримінальної справі норм КПК, накладені арешти постановою слідчого СВ Здолбунівського РВ УМВС ст.лейтенантом міліції ОСОБА_4 від 31.10.2002 року та постановою Здолбунівського районного суду від 23.02.2006 в кримінальній справі № 1-77 підлягали скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.
Відповідно до вимог КПК України 1960 року, 2012 року арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.
Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Не дивлячись на те, що арешт накладався слідчим та судом за правилами КПК, в редакції 1960 року правова природа арешту не змінилася.
Недоторканність права власності згідно з пунктом дев'ятим частини першої ст.7 КПК, в редакції 2012 року відноситься до загальних засад кримінального провадження.
Ч.6 ст.9 КПК України 2012 року передбачає, що у випадку, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу.
Способів захисту права власника, порушеного внаслідок неприйняття обов'язкового процесуального рішення про скасування арешту майна одночасно з рішенням про закриття кримінальної справи, винесеної за процедурою КПК України 1960 року, ні нормами цього Кодексу, ні КПК України 2012 рок прямо не передбачено.
Однак, у зв'язку із закриття кримінальної справи, законні підстави для арешту майна ОСОБА_3 відпали. Дія цього заходу через невиконання слідчим, судом законного обов'язку щодо його скасування є втручанням у право власності особи.
Оскільки арешт майна було накладено у межах кримінальної справи за процедурою, визначеною кримінальним процесуальним законом, питання про скасування арешту підлягає вирішенню в порядку кримінального судочинства.
У порядку, визначеному КПК України, в умовах відсутності в цьому Кодексі спеціальних норм, які б регламентували прийняття окремого рішення про скасування арешту майна після закриття кримінальної справи за правилами КПК України 1960 року, підлягають застосуванню передбачені частиною першою статті 7, статтями 16, 24 КПК 2012 року - загальні засади кримінального провадження: недоторканність права власності й забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій або бездіяльності, в тому числі, слідчого, прокурора.
Із долучених до клопотання інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 02.10.2019 року № 183180153, № 188213606 від 11.11.2019 року вбачається, що вжиті заходи забезпечення цивільного позову слідчим та судом не скасовані у порядку, встановленому КПК України.
У зв' язку із накладенням арешту на майно ОСОБА_3 порушуються права останнього, оскільки такі заходи позбавляють ОСОБА_3 можливості розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.5 КПК України 2012 року процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
А тому є всі правові підстави для задоволення клопотання ОСОБА_3 .
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 16, 26, 372 КПК України, слідчий суддя,-
Скасувати арешт, накладений на майно ОСОБА_3 згідно постанови слідчого СВ Здолбунівського РВ УМВС, ст. лейтенанта міліції ОСОБА_4 від 31.10.2002 року та постанови Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23.02.2006 року в кримінальній справі № 1-77, в тому числі арешт накладений на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: