Справа № 188/1265/19
Провадження № 2/188/518/2019
14 листопада 2019 року Петро павлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бурди П.О.,
при секретарі судового засідання Власенко А.А.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визнання права власності на майно.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 25 квітня 2017 року він за умовами цивільної угоди купив у відповідача за 60000 грн. житловий будинок АДРЕСА_1 . Відповідач передала позивачу ключі від будинку, житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами і власноруч написану розписку про отримання грошей від позивача. Відповідач не закінчила оформлення права власності на спірний будинок на себе після рішення суду. Сторони домовилися, що після отримання свідоцтва про право власності на будинок вони посвідчать договір купівлі - продажу будинку. До цього часу позивач володіє, розпоряджається та користується цим житловим будинком, який фактично знаходиться у його власності. Позивач вказує, що відповідач ухиляється від укладення нотаріально посвідченого договору, посилаючись на те, що вона ще не закінчила з оформленням документів на будинок.
Позивач, посилаючись на ст.ст.220, 334 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та визнати за ним право власності на цей житловий будинок.
Позивач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав і просив задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позов визнала.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ч.4 ст. 206 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами ЦК України.
Згідно з ст. 4 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Стаття 12 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Стаття 57 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В судовому засіданні встановлено, що 25 квітня 2017 року позивач за умовами цивільної угоди купив у відповідача житловий будинок АДРЕСА_1 за узгодженою сторонами ціною 60000 (шістдесят тисяч) грн.
Відповідач передала позивачу ключі від будинку, житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами і власноруч написану розписку про отримання грошей від позивача. Відповідач не закінчила оформлення права власності на спірний будинок на себе після рішення суду. Сторони домовилися, що після отримання свідоцтва про право власності на будинок вони посвідчать договір купівлі - продажу будинку. До цього часу позивач володіє, розпоряджається та користується цим житловим будинком, який фактично знаходиться у його власності. Відповідач ухиляється від укладення нотаріально посвідченого договору, посилаючись на те, що вона ще не закінчила з оформленням документів на будинок.
Ці обставини підтверджуються розпискою відповідача, яку надав позивач.
Відповідно до ст. 207 ч. 1 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивач прийняв придбане нерухоме майно.
За договором купівлі - продажу, як визначає ч. 1 ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає, або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити певну суму грошей.
Умови вказаної статті сторони виконали.
У відповідності до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, належить власнику товару. Якщо продавець не є власником, покупець набуває права власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Зазначений житловий будинок належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі ухвали Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області № 2-152/2010 від 13.05.2010.
ОСОБА_3 уповноважила відповідачку на продаж спірного будинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідач відмовляється від виконання свого зобов'язання посвідчити договір нотаріально.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із сторін відмовляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, сторони дійсно уклали договір купівлі-продажу без дотримання форми його укладення, передбаченої чинним законодавством України, відбулось повне виконання договору сторонами: позивач сплатив відповідачу обумовлену у договорі купівлі-продажу вартість придбаного майна, відповідач передав позивачу це майно, позивач володіє та користується цим майном, чого не спростовано жодним доказом, але не має можливості належним чином оформити правочин через відмову продавця від нотаріального посвідчення, що є підставами для визнання цього правочину дійсним та визнання за позивачем права власності на придбане за цим правочином нерухоме майно.
Суд дійшов висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
За висновком ТОВ «Земля і Право» від 09.07.2019 вартість житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , складає 60069 (шістдесят тисяч шістдесят дев'ять) грн.
Виходячи з цієї ціни позову та вимог пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», позивачем був сплачений судовий збір, про що до позову додані квитанції банку від 13.08.2019 та 13.08.2019 року (а.с.1, 2).
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути документально підтверджені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 768,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 13, 76-81, 141, 206, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно задовольнити.
Визнати дійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна від 25 квітня 2017 року, укладений між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Стягнути на користь судові витрати в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після відмови у відкритті апеляційного провадження, повернення апеляційної скарги, залишення її без розгляду, ухвалення іншого рішення по суті апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя П. О. Бурда